Мегазбірка найкращих учнівських творів

Я б у менеджери пішов, хай мене навчать...

Сьогодні переглянув кінофільм „ДухLess”, про який багато говорили ще до виходу його в прокат. Рекламував свій фільм і автор Сергій Мінаєв на одній із телепередач. Раніше про нього, як про письменника, я нічого не чув, книгу не читав. Тож переглядав, як кажуть, з чистого аркуша. Скажу відразу, що враження від перегляду — суперечливі. З одного боку — непогана екранізація для російського кінематографу. Звичайно, це не Голівуд, але подивитися є на що. З іншого боку — трохи банальна тема, що розкриває бездуховність певних верств суспільства.

Головний герой фільму — Максим, 29-річний топ-менеджер великого міжнародного банку з філіями в Москві і Санкт-Петербурзі. На початку стрічки головний герой (його досить вдало зіграв актор Данило Козловський) упевнений, що в його житті все склалося просто чудово. Він має все те, про що інші можуть лише мріяти: дорогий автомобіль, пентхаус, круті вечірки і найвродливіших жінок. Своє життя Максим витрачає на заробляння грошей, а гроші — на нічні клуби, шикарних дівчат, кокаїн та інші атрибути так званого гламурного життя. Багато хто про це і не мріє! Однак у певний момент фільму добре налагоджене життя Максима дає тріщину. Та ще й яку! До цього призводить низка подій, що відбуваються з головним героєм. Він зустрічає дівчину Юлю, котра має кардинально протилежні погляди на життя. Вона, як і члени її організації, заперечує все: багатство, гроші, недбайливе ставлення людини до навколишнього середовища. Вона демонструє свою зневагу до аморального і безідейного життя Максима, пророкуючи йому, що він опиниться на смітнику. Головний герой спочатку не переймається пафосом своєї опонентки, відвідує зібрання „грінпісівців”, навіть побував у дитбудинку для безнадійно хворих дітей, веде дискусію із хворим хлопчиком Олексієм. Максим критикує і надмірну ідейність членів організації, пропонуючи перейти до більш радикальних методів — від пікетування і обливання товстосумів червоною фарбою до погрому вітрин магазинів і бутіків.

Блискучий топ-менеджер втрачає пильність. Без економічного обгрунтування впроваджує безнадійний проект на радість офісним ворогам, роблять йому всілякі капості і „грінпісівці”, нарешті „кидають” партнери по бізнесу, куди він вклав свої гроші...

Не буду переповідати весь сюжет фільму. Є там багато цікавих героїв. Скажу лише, що блискучий менеджер з його доктриною „живемо лише один раз” опиняється без роботи, без грошей, без друга, який застрелився від необачно вкладених грошей і... на смітнику. У процесі його життєвих негараздів відбувається переоцінка життєвих цінностей. До речі, все це так по-російськи. Режисер Роман Пригунов не зміг відійти від одвічної теми російських митців: „душевні шукання”, муки героя у пошуках духовності. Тож виявляється всі негаразди героя від його бездуховності. Як це знайомо! Я вважаю, щоб зробити переоцінку цінностей, треба пережити, як Максим, перенасиченість від грошей і життєвих благ.

А розповідати там, хто не має грошей, що гроші — це не головне і пропагувати духовність — марна справа. Мене хвилює інше: всі зараз хочуть стати клерками, успішними топ-менеджерами, а не підприємцями, фермерами, виробниками продукції, що забезпечує блага цивілізації.

А ким стану я? Не хочу здаватися оригінальним. Піду у менеджери. А вже потім перегляну свої життєві цінності. Принаймні це збігається з моїми враженнями від фільму „ДyxLess”.