Українська мова та література - шкільні твори 2018 рік

Акорди дощу - Творча робота з української мови

Осінь. Холод. І знову дощ вистукує у моїй душі нову мелодію часу...

Бачу свою Україну. Відбудовану й нову: фабрики й заводи, школи і лікарні, парки й сквери...

Озираюсь назад... Боже! Скільки людей! Людей, що гріються одним бажанням серця і живляться великою вірою. Вірою в майбутнє України. Світле й прекрасне майбутнє під гарячим помаранчевим сонцем...

Сонце перемогло. Спочатку всі живились його промінням і надіялись...

Помаранчеве сонце знову за хмарами. Мряка. Туман.

Кап-кап-кап... Капає дощик. Невже дощик? А може, буде злива?

Напевно, не буде врожаю. Чорні круки знову шукають свіжої здобичі. Розгубилися птахи у лісі. Сонце зайшло на захід...

Стою біля вікна і вслухаюсь у нову мелодію дощу. Знову думками з Україною. Відчуваю її в своєму серці. Вона мені всміхається, як дитя з колиски...

Болить душа за те, що не разом. За те, що за стільки років не можемо побрататись. Чому маємо слухати старших сестер і братів? Чому не можемо знайти спільної мови між собою? Чому розмовляємо чужою? У своїй країні. Не чужій...

Кап-кап-кап... Капає дощик за вікном. Озираюсь назад — і бачу минуле неньки-України. Бачу її скривавлену й сплюндровану, збезчещену... Биту турецькими нагайками і затоптану кінськими копитами яничар...

Покотилась луна степом — застогнала красуня-полонянка...

Хитає вітер, як билину, висохлу від голоду мою Україну...

Україна... Мій спогад колише її передчасно посивіле волосся.

Кап-кап-кап... Капають сльозинки. Схилила голову над воїном. „Сину!” — і забарабанив дощ...

О небо всевишнє! Подай милосердно справжнього дощу! Хай змиє сліди бруду, несправедливості, безладдя на моїй злиденній землі...

Беру „Кобзар” і читаю: „Обніміться ж, брати мої...”