Учнівські твори з української літератури

ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО

Основна ідея оповідання Г. Квітки - Основ'яненка „Салдацький патрет“

Українські письменники першої половини XIX ст. звертали свої погляди на синтез видів мистецтв. Література все частіше знаходила шлях до кращих зразків музики, образотворчого мистецтва, архітектури з метою визначення тих головних чинників, які б впливали на формування особистості.

Після написання повісті „Маруся“ Г. Квітка-Основ'яненко створює оповідання „Салдацький патрет“, щоб „оградить себя от насмешек их и чтоб они (русские журналисты) поняли, что сапожнику не можно разуметь портного дела“. Оповідання, написане у 1833 році, створено на основі двох грецько-латинських анекдотів. В одному з них маляр Зевкліс так вірно змалював китицю винограду, що птахи зліталися до його образу. Як відзначив І. Крип'якевич, „...кінцева частина оповідання Квітки — це саме травестія другого анекдота про маляра Апеллеса, що подразнений несправедливою критикою шевця“.

Незвичайне місце вибрав маляр для показу своєї картини — ярмарок. Дійсно, парадоксальне поєднання — ринок та картина. Мабуть, автор зробив це свідомо, щоб показати цілу галерею образів з народних мас. „Салдацький патрет“ став своєрідним випробуванням головного героя Кузьми Трохимовича на ступінь його майстерності. А для тих, хто звертався до намальованого солдата, це стало своєрідним екзаменом на наявність відповідних моральних норм. Наприклад, Охрім Супоня після довгого діалогу промовляє: „Цур йому!... Щоб ще по пиці не дав, бо він на те салдат...“

Явдоха Колупайчиха просила „салдата“ звести з того місця, де торгує „отою навіженю католицького, бусурманського москаля, що став біля бублейниць з стовицями“. Отже, автор сатирично зображує царську армію, що більше відлякує, ніж здатна до реальних воєнних дій. І водночас перед нами — цілісна картина суспільних відносин між різними верствами населення.

До „салдацького патрета“ підходили і Домаха, і Терешко - швець. Всі вони зрозуміли згодом свою помилку. Але як майстерно передає Квітка реакцію кожного героя! „Як же роздивиться наша Явдоха, що се мана, що се не справжній салдат, а тільки його парсуна,— засоромилась, почервоніла, як рак, та швидше, не оглядаючись,— від нього“. „Домаха далі нахилилась і простягла руку, неначе не ївши, а сама усе дивиться на нього... а далі як придивилась... Я к зарегочеться на усю вулицю...“ Терешко „і сам розгледів, що справді салдат намальований і що увесь базар з нього глузує“. Однак поведінку всіх персонажів об'єднує одне — неготовність сприйняти побачене як витвір мистецтва. Таким чином Г. Квітка-Основ'яненко підкреслив думку, що не кожен спроможний правильно оцінити й сприйняти зразки мистецтва на належному рівні.

Отже, в оповіданні „Салдацький патрет“ Квітка вирішив одну з найскладніших проблем взаємозв'язку людини та мистецтва. Не випадково цей твір необхідно розглядати як своєрідну передмову до „Малороссийских повестей“, що являли собою початок розвитку нової української прози.