Всі публікації щодо:
Грінченко Борис

Учнівські твори з української літератури

Мотиви громадянської лірики Бориса Грінченка

Щоб визначити важливість внеску Б. Грінченка в українську поезію, варто співвіднести його доробок з тими невідкладними завданнями, які: постали перед поезією у період розквіту критичного реалізму. Це — боротьба за подолання „псевдошевченківських шаблонів”, орієнтація поетичного слова на пряме „втручання” у суспільне життя, що спонукало до наростання у поезії „енергійної дикції”, заснованій на „живій крові і нервах” автора, на його відвертому, беззастережному служінні визвольним прагненням трудящих.

Про характер власної поетичної творчості Борис Грінченко зауважував: „Я ніколи не належав до тих поетів, що увесь свій час можуть оддавати пісні. На поезію завсігди я мав тільки короткі хвилини, вільні; від праці — часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської) Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва — надія”.

Цілий ряд поезій Грінченка побудовано за принципом конфліктного протистояння: почуття, вільна творчість — і вимоги розуму, громадянського обов’язку. І дарма, що в конкретних життєвих обставинах Борис;

Грінченко, напрочуд цілісна особистість, не допускав і найменших вагань щодо відзначеної альтернативи, — у якісь миті щемливі поривання до„вільної творчості” знову й знову озивалися у його віршах, щоразу наштовхуючись на опір практичної розсудливості. Власне, нате вони й з’являлися у віршах, ці чуття, щоб бути безкомпромісно, хоч і не без жалю, відкинути ми. Так „розправляється” Б. Грінченко з принадами „природи... кохання.., душі раювання” у поезії „Блискучі ї зорі, небесні світила”, де остаточний ; його вибір не має вагань:

„О зорі, трояндо і мила єдина! Все серце в крові: В неволі ще досі вся наша країна, — Невільниці й ви!”

І все ж мотиви лірики Грінченка патріотичні, соціальні. Розвиток літератури письменник неодмінно зівставляв із завданнями соціального і національного визволення народу, у досягненні чого покликане було відіграти значну роль — як трибуна, як мобілізуюча сила — і художнє слово. Не може бути, підкреслював Б. Грінченко, вищої та почеснішої мети для письменника, ніж ця, неможливий якийсь інший напрям, н,а якому його творчість ще повніше виправдала б своє призначення. Українська книга, доводив поет в одній із статей, лише тоді сповна виконує своє призначення, коли вона „виробляє народну свідомість, піднімає., зміцнює, а не пригнічує дух, пособляє нашому народові ставати народом мужнім, сміливим, свідомим своїх сил, певним у своїх надіях на гідну будущину!

Цим пояснюється те, що, підтримавши новаторські пошуки молодих українських письменників, які внесли у рідне письменство на зламі століття свіжий дух оновлення, Б. Грінченко разом з тим різко засудив хворобливо-декадентську тенденційність у літературі. „Я ненавиджу всі ті твори, — підкреслював письменник, — які пригнічують нам дух, псують нам ясність душевного погляду, убивають надію й бажання боротися”. Відтворювати „радості й болі, що хвилюють душу сучасної людини”, — в цьому вбачає Грінченко першочергове покликання письменника.

Ось так Грінченко визначав роль своєї громадянської лірики та молодої поезії. Грінченка називали поетом-патріотом, палким прихильником української мови та літератури. Кращі здобутки великої поетичної праці Грінченка — невід’ємна частина класичної спадщини українського народу.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.