Інтимна лірика В. Симоненка - 11 клас - ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО - ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Найкращі учнівські твори

Інтимна лірика В. Симоненка - 11 клас - ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО - ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Чистота душі найбільше відбивається в коханні, чистота поетичного хисту — у віршах про ці інтимні почуття. Лірика Симоненка молода, палка, але не позбавлена філософського осмислення почуттів. Віддаватися почуттям усім серцем природно для нього. Про перше кохання розповідається у вірші „Вона прийшла” — і несподіваність, загадковість цього феномена тривожить і чарує поета. Любов „виплила з туману... юнацьких несміливих снів”, перегорнула мимохіть душу. Симоненко передає природність і неминучість почуття:

   Прийшла любов непрохана й неждана —

   Ну як мені за нею не піти?

Поет осмислює життя так мудро, що забуваєш, що він молодий, назавжди лишився молодим. Він знає, що кохання — свято і будні, готовий до цього, без страху дивиться в майбутнє, тому що вірить: кохання все здолає, любов „в душі щедро б світила, оновляла їх знову і знов”.

Кожна спроба звести кохання до брутальних і брудних еротичних стосунків зустрічає в Симоненка інстинктивний опір, гнів і огиду. У вірші „Мені здавалась похилою й бридкою...” цинізму, що принижує і жінку й кохання, протиставляються чистота, цнотливість почуттів. Про секс юні непотреби говорять голосно, а про своє кохання поет — навіть пошепки, він тільки згадує „білі ниви” і ту, що

   ...на плечі клала руки

   І обпікала дотиком гарячим.

Антитеза (мовчання — гучна бравада, білі ниви — кімната із неприємним духом прілих сигарет) без зайвих слів допомагає поетові висловити, що таке кохання, як відрізняється воно від пустої імітації почуттів.

Подвійність образу коханої, яка підкорює цнотливістю і зачаровує обіцянкою, змальована поетом кількома точно знайденими рисами: „губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі”, „ненаглядна, злюща, чудова...”, „милі, теплі руки”. Обожнювання жінки — характерна риса Симоненка. Боляче ранить його трагедія розлуки, коли, відчуваючи плинність життя, рідкість зустрічей зі справжнім почуттям, він втрачає кохання:

   Але ми з тобою...

   Ми не вічні,

   Ми з тобою просто — ти і я...

   І тому для мене так трагічно

   те, що ти Чиясь, а не моя.

Гострий духовний зір допомагає поетові крізь юнацькі романтичні мрії, які бувають у всіх, роздивитися реальну жінку, упізнати саме в ній єдину, яка створена для нього. Бути враженим чимось незвичайним доступно майже усім:

   Я від тебе жадав незвичайного й дивного,

   Щоб з’явилася маревом, видивом, сном...

Але тільки видюче серце побачить незвичайне в тому, що поруч кожен день. Симоненко нагадує нам, що

   .. .не можна життя заховати

   За рожевих ілюзій вуаль.

Та коли відносини між людьми судить „не образа, не гнів—любов”, це основа невмирущого кохання. То ж і рід людський не перерветься ніколи.