Найкращі учнівські твори

Твір - Картини народного побуту в поемі „Енеїда” - І варіант - ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ - 9 клас

Чи задумувався хто з нас, прочитавши поему „Енеїда” Котляревського, який шедевр ми тримали в руках? Це епохальна поема, яка подає нам картину життя українського народу кінця XVIII — початку XIX століття. Понад два століття живе цей твір в історії нашої літератури і живить нас дотепністю, гумором, відвагою, завзятістю героїв.

Котляревський був одним з перших, хто відкрив красу української мови. Своїм твором він доводить, що існує народ зі своєю культурою, звичаями, побутом, характером, стверджує думку про силу і невмирущість нації, яка вирветься з-під гніту й стане вільною. Узявши за основу сюжет поеми Вергілія, Котляревський переосмислив патетичну тему: римський поет оспівував владу Цезаря й божественне походження імператорів, а Котляревський за бурлескно-травестійним жанром твору сховав силу любові до свого народу й віру в його могутність. Поема писалася на зламі двох століть (1794— 1822 рр.) в умовах, коли українська мова жила в побуті й не прийшла ще в літературу. (Згадаймо мову творів Григорія Сковороди). І, можливо, не стала б жива мова народу літературною, якби не такі діячі, як Котляревський. Своєрідним художнім осмисленням дійсності поет відтворив картину побуту українського народу, особливості культури. Автор уводить нас у події начебто VII століття до н. е., коли син троянського царя Анхіза після зруйнування Трої греками з волі богів вирушає шукати землю для заснування нового царства. Перед нами розгортаються картини подорожі Енея та його ватаги. Уже перші рядки поеми уважному читачеві відкривають таємницю Енея — парубка моторного й завзятого козака. Напевно, це один з тих козаків, які після зруйнування Січі шукали, куди прикласти свої молоді сили. І автор пускає відчайдушну Енеєву ватагу в житейське море пригод. Усе переплелося у творі — боги з Олімпу, земні мешканці, навіть представники потойбічного світу. Але своєрідність поеми втому, що в усіх епізодах твору чітко простежується життя й побут українського народу. Колоритним постає перед нами головний бог Олімпу — Зевс:

   Зевес тоді кружляв сивуху

   І оселедцем заїдав.

Заспокоюючи Венеру, він пророкує майбутнє Енею:

   Еней збудує сильне царство

   І заведе своє там панство...

   На панщину весь світ поганить,

   Багацько хлопців там наплодить

   І всім їм буде ватажок.

З гумором змальовує автор побут карфагенців. Дідона — цариця Карфагена — моторна пані, чепурна. В її мові, поведінці проглядає тип української жінки. Ось як вона зустріла троянців:

   Відкіль такі се гультіпаки?

   Чи рибу з Дону везете?..

Автор широко використовує фольклор та етнографію. Детально описує вміння українців пригощати гостей, звеселяти їх. Троянцям у Карфагені подавали „куліш і кашу, локшину, із підливою індик”, а звеселяли іграми в „панаса”, „хрещика”, „ворона” тощо.

Зустрічається в поемі й натяк на чумакування: Латинові в подарунок із Криму троянці привезли сіль.

Одягнувши своїх героїв у національне вбрання, автор подає нам особливості українського костюму: жіночого й чоловічого, буденного й святкового. Наприклад, Дідона постає в спідниці й у „керсеті шовковому”, у запасці й червоних чоботях.

Картини вечорниць, похорону, поминок, ворожіння — це Україна епохи кінця XVIII — початку XIX століття.

Описується цікавий момент, коли троянці вчили латинську мову — вони визубрили підручник. Цим самим автор викриває схоластичну систему навчання.

Гумор і сатира в поемі переплітаються з героїкою. Подвиг побратимів, які своє життя віддали служінню Вітчизні, заслуговує на повагу. Герої керуються принципом:

   Де общеє добро в упадку,

   Забудь отця, забудь і матку,

   Лети повинність ісправлять.

Твір зачаровує читача мовним багатством, оптимістичним настроєм, молодецьким духом. Навіть трагічне автор уміло подає в гумористичному плані, це не суперечить самій правді життя: трагічне й комічне завжди поряд. Завдяки „Енеїді” ми потрапили в далеку від нас епоху, занурилися в колоритне українське життя й зрозуміли, що тільки здоровий дух народу, його гумор і відвага живили Котляревського вірою в краще майбуття. Не може безслідно зникнути народ з такою багатою мовою й культурою. Письменник довів, що українці — то народ, а українська мова — то не діалект.