Найкращі учнівські твори

Твір - Мрії поета про щасливе майбутнє рідного краю (за поезією „Ісаія. Глава 35”) - V варіант - ТАРАС ШЕВЧЕНКО - 9 клас

У чужому сірому і холодному Петербурзі і в далекому випаленому сонцем казахському степу згадував Тарас Шевченко свою Батьківщину, благословенну землю України, политу кров'ю і потом дідів та прадідів наших.

Україна... Вона завжди спливала в спогадах страдницької душі Великого Кобзаря, нашого національного пророка, „садком вишневим коло хати”, плином сивого Дніпра, високими могилами — курганами в роздольнім степу, піснею старого та химерного Перебенді-кобзаря. У такі хвилини душа нашого славетного поета відпочивала, а на очі наверталися сльози.

   Здається, кращого немає

   Нічого в Бога, як Дніпро

   Та наша славная країна...

У світлих спогадах забував Тарас і про безрадісне дитинство в хатині, що „над чистим ставом край села”, і проте, що після смерті батьків „порозлазилися межи людьми, мов мишенята”, його брати і сестри, про те село, де „чорніше чорної землі блукають люди”. Але це були лише хвилини. Картини безрадісного дитинства, важкої юності на чужині, довгоочікувані й такі нестерпно болючі подорожі до України краяли серце поета, бо зелені великі сади вже погнили, а біленькі хати вже повалились, прекрасні стави всі поросли бур'яном.

Чи можна було Шевченку спокійно „дивитись, плакать і мовчать”, коли перед очима поставала країна-руїна із нещасними, заляканими і затурканими людьми, яких він називає „світом тихим, ясним, не- повитим”. Гніт панський, безмежне царське свавілля, праця до сьомого поту, кріпацтво, злидні, моральне і фізичне рабство народу — ось чим була Україна в той час. Що робити? Де порятунок?

   Кати знущаються над нами,

   А правда наша п'яна спить!

Треба було будити правду, будити „хиренну волю”. Лише тоді міг би заспокоїтись поет, коли б нагострена сокира та насталений обух заходилися будить.

   Адже

   У нас воля виростала,

   Дніпром умивалась,

   У голову гори слала,

   Степом укривалась.

Як ніхто інший, чекав Т. Шевченко суду над лукавими панами, що „людей в ярма запрягали”, благав їх схаменутися, полюбити „щирим серцем велику руї

ну”, бо „заковані люди” розкуються, а „кров потече сторіками в синє море”.

Повинна була прийти в Україну правда і „воля святая”, про яку так мріяв Тарас.

Устане правда! Устане воля! І тоді здійсниться заповітна мрія нашого славетного Кобзаря — настане вільне життя для українського народу.

Тарас Шевченко був упевнений, що коли народ здобуде в боротьбі жадану волю, то степи і озера оживуть, а вільні й святі шляхи простеляться скрізь.

Саме такою уявляв Шевченко Україну в майбутньому, саме за таку долю боровся він своїм полум'яним словом. І як би важко йому не доводилось у житті, він вірив, що

   ...на оновленій землі

   Врага не буде супостата,

   А буде син, і буде мати,

   І будуть люди на Землі.

Зводячи очі до неба, простягаючи руки до Всевишнього, молив: „Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли”. Саме цього нам і не вистачало, коли ми вийшли на шляхи історії, саме цього нам не вистачає і зараз, аби зрозуміти один одного, згуртуватись і творити на нашій благодатній землі рай, про який так мріяв наш геній — Тарас Григорович Шевченко.