Роль вчителя в житті Миколки (за оповіданням „Школяр”) - ІІІ варіант - АРХИП ТЕСЛЕНКО

Найкращі учнівські твори

Роль вчителя в житті Миколки (за оповіданням „Школяр”) - ІІІ варіант - АРХИП ТЕСЛЕНКО

В творі Архипа Тесленка „Школяр” розповідається про долю хлопчика Миколки. В бідній селянській родині він найстарший, і є ще кілька малих дітей. Батьки у нього неграмотні.

Автор з симпатією змальовує хлопчика: „Такий школярик гарнесенький був: сумирненький, сором“язливенький, млявенький, як дівчинка”. Хлопчику дуже подобалось вчитися, він був допитливим і жадібним до знань. Учителю подобався Миколка, його бажання вчитися. Хлопчикові не було що їсти, що взути, але він все одно тягнувся до школи, учителя. Учитель співчував Миколці. І коли в хлопця розвалились чоботи, подарував свої „зайві”. Батько Миколки вважає, що вчитись — то для „панів”. Але коли вчитель подарував чоботи, це ніби розбудило в Прокопі щось добре. Він розпитує сина про школу, про те, чого він навчився. Батько хвалить сина і каже, що віддасть його учитись далі „у хторокласну”, щоб сина „хоч би до маленького до чого довести”. „Хоч би ти не страждав, як я оце”, — каже Прокіп. Отже, приклад вчителя, його ставлення до Миколки показує батькові, що у нього здібна дитина, яку треба вчити. Коли Миколка був у вчителя вдома, йому дух захопило, що так гарно можна жити. Вчитель каже йому: „Ото вчись, то й ти будеш у такому..” Для хлопчика таке життя в гарному домі, чай із стакана з цукром і булкою, гра на скрипці — мрії, які можуть здійснитися, якщо вчитись. Але ці мрії для дитини з бідної родини виявились нездійсненними. На другу осінь його віддали у найми, а потім — у поводирі. І відбулася остання зустріч Миколки з учителем. Було холодно, йшов дощ і до хати учителя постукав старець з поводирем. Цим поводирем виявився Миколка. Учителю було дуже шкода хлопчика. Через відчинені двері хлопчик побачив „стіл, розгорнуту книжку, скрипку, картини...” і заплакав. Бо він побачив свою нездійсненну мрію. Вчитель, його життя були для Миколки прикладом кращого життя, яке так і залишилося мрією.

Дуже шкода Миколку. Він прагнув до науки, але не мав можливостей. А ми, сучасні діти, маємо можливості, але інколи не маємо бажання. Нам треба пам'ятати про ті далекі для нас часи, коли не кожна здібна дитина могла навчатись.