Всі публікації щодо:
Гончар Олесь
Твір з української літератури
Моя душа - це храм, чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара Собор)
Пізнати себе. Важко це чи легко? Заглянути в глибінь своєї душі - необхідно, але іноді це викликає страх.
А в художньому творі? Пізнання... Пізнання стану своєї сучасності... Чи незасміливо? Адже можна попасти в немилість.
Так і сталося з Олесем Гончаром із-за його роману “Собор“. Саме ті, укого нечиста душа, боялися “Собору“. Для чесної людини це чисте повітря, не наснага, це життя.
Собор - центральний образ роману, символ усіх чистих людських прагнень. Його хотіли перебудувати на вареничну, робили з нього сховище, музей-атеїзму, глумилися, але він стоїть і понині.
Не змогли відвернути від собору людей вигадки Володьки Лободи, бо Собор - фортеця, яка зберігає в собі дивну правду століть, духовну чистоту, яка так потрібна всім.
Собор постав із чудового сну одного з козаків Запорозької Січі. Постав із сплетіння очеретового, крихкий, невеличкий,але таким, який виник з натхнення, з благословіння Бога. Ніяке зло не змусило запорожців утратити духовну силу: “Шаблю вибито із рук, але з серця не вибито дух волі і жадання краси!“
Собор живе і сьогодні і продовжує хвилювати душі Баглая-молодшого, Єльки, Хоми Романовича...
Студент Микола Баглай намагається власними очима бачити красу собору і вгадувати її історичний смисл, він здатен іти проти лободівської течії. І не лише йти проти - а й утверджувати свою. Він не може жити без національної історії та культури, він протистоїть тому рухові, який все українське вважав віджилим й “сільським“. Баглай стоїть лицем до народу. Він усвідомлює, що у спадок нам передаються “не чванкуватість, не пиха і захланність, а почуття честі, гідності і волелюбства“. Саме в цьому полягають найцінніші скарби кожної нації. Микола - “юнак чистий думками і непорочний діями“, який стоїть і стоятиме за правду, за духовність, бо їм панувати у світі. Тільки Баглаї можутьстверджувати щастя на українській землі, бо це наказ совісті.
Володька Лобода - з першого погляду проста людина, але чому його називають “недоумком“, “блазнем“, “кар'єристом“, “поганцем“. Чи можна погодитись з цим? Так. Володька не витратився з грошей, одведених “на культуру“. Лобода - яскравий представник тоталітарного суспільства. І що ж можна сказати про його душу... Вона в нього атрофована, занапащена. Тому він у своїй “залишковій“ душі зберігає острах перед живим, справжнім почуттям Єльки.
Єлька - дівчина з важкою долею, але з чистою совістю. Поетичний образ у романі. Вона має силу стати над усіма, хто її проклинає. ЇЇ душа росте, як квітка соняшника, у бік правди і чистоти, у бік яскравого сонця. Вона потребує любові. Баглай-молодший побачив в ній чисту совість, спонукав до зросту. Вона не здатна на зраду. Все тепло душі віддає Миколі, не може жити без нього. Саме він був для неї спасінням, щастям. Єлька орієнтир совісті і чистоти.
Тема “Собору“ вічна. Адже в ньому відображені дві сторони екологічної проблеми: екологія довкілля, екологія душі: не розв'язавши проблем чистоти нашої планети, ми шкодитимемо своєму тілу й душі; не залікувавши хвороби душі нашої, ми занапащаємо Землю.
Олесь Гончар застерігає нас не втрачати душу-храм, не розмінюватись на душу- купу цегли, бо найстрашніші втрати - це духовні.
Тому й повинні сьогодні нести ми у життя дух творіння, а не руйнації. Бо нашій багатостраждальній Україні так потрібні будівничі і сьогодні, і завжди...