Українська література - розробки уроків

«М. Хвильовий. Новела «Я ( Романтика)» - спроба розібратися у психології чекіста»

План-конспект заняття з мультимедійною підтримкою та інформаційними додатками, мета якого — опрацювати текст новели М. Хвильового « Я ( Романтика)», визначити головну думку твору, дати характеристику героям; розвивати уміння розуміти підтекст, критично мислити, створювати характеристику образів, чітко висловлювати власні думки; виховувати впевненість у собі, уміння відстоювати власні переконання, не підпадати під вплив фанатично налаштованих людей, пам’ятати, що загальнолюдські цінності залишаються цінностями у будь-яку історичну епоху.

Хід заняття

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань студентів

1. Перевірка домашнього завдання — тести .

2. Бесіда

— Які роди літератури ви знаєте? ( Епос, драма, лірика).

— Які твори називаються епічними? ( Епічними називаються твори, у яких письменник в описово-розповідній формі змальовує події, людей та їхні вчинки).

— Які ви знаєте епічні жанри? ( есе, нарис, фейлетон, усмішка, памфлет, казка, притча, легенда, міф, новела, оповідання, повість, роман).

— Що таке новела? ( Невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вималюваною дією).

— Чи знайомилися ви із творами, які належать до цього жанру? Назвіть ці твори ( «Інтермецо» М. Коцюбинського, «Камінний хрест» В. Стефаника, « Мати» М.Хвильового).

— До яких літературних течій вони належать?

— Розкажіть більш детально про імпресіонізм. ( Імпресіонізм (із фр. - враження) — течія модернізму, художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в II половині XIX століття, насамперед у малярстві ( Клод Моне

« Враження. Схід сонця», 1873 рік. Наприкінці XIX століття імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважають братів Гонкурів, Жуля та Едмонда, які говорили так: « Бачити, відчувати, виражати — у цьому все мистецтво».

Риси імпресіонізму:

-зображається не сам предмет, а враження від нього;

-предметом зображення стають уривчасті фрагменти , відбиті у свідомості персонажа;

- поглиблений психологізм;

- новела — найбільш поширений жанр імпресіонізму ).

Поетика імпресіонізму відбилася у творчості

М. Коцюбинського, В. Стефаника, Марка Черемшини, о. Кобилянської, М. Хвильового та ін. письменників.

ІІІ. Оголошення теми, мети заняття та очікуваних результатів

Сьогодні ми глибше познайомимося із творчістю Миколи Хвильового ( Фітільова). Його твір « Я ( Романтика)» є одним із найбільш вражаючих та цікавих про революцію 1917 року та визвольні змагання, які відбувалися на теренах України. Головний герой новели незвичайний. Ми спробуємо дослідити мотиви його вчинків, дати характеристику іншим образам твору, вирішити проблемні питання.

Мені хотілося б, щоб ви наприкінці заняття могли чітко сказати, яка тема твору, головна думка; чи відповідає твір ознакам жанру новели, чи знайдемо у творі ознаки імпресіонізму.

До вашої уваги пропонуються міні-підручники, у яких ви знайдете історичні довідки, тлумачення слів, літературознавчих термінів.

ІV. Засвоєння нових знань

1. Я даю вам 5 хв на те, щоб ви познайомилися із змістом міні-підручників, тому що у процесі роботи над текстом твору будемо звертатися до них за довідками.

2. А тепер розгорнемо сторінки новели Миколи Хвильового. Відразу винесемо проблемні питання: 1) чому така назва новели; 2) чи був вибір у головного героя? І ще одне питання: що означає присвята?

Є над чим подумати…

Розпочнемо нашу розмову із тлумачення присвяти твору.

« Цвіт яблуні» - це перша, як вважають літературознавці, імпресіоністична новела М. Коцюбинського. У ній розповідається про те, що у родині помирає дитина. Батько невимовно страждає від того, що чує агонію дитини. І раптом він помічає, що його душа знаходиться у стані роздвоєності: одна частина страждає, агонізує разом із дитиною, а друга — фіксує всі моменти ситуації у пам’яті, щоб потім це використати для творчості. І герой ошелешений цим відкриттям у своїй душі.

3. Бесіда

— Як вам здається, чи присвята не є натяком автора на те, про що він буде розповідати у своєму творі?

— А тепер зверніться тлумачного словника у міні-підручниках і з’ясуйте значення слова «романтика».

— « Незвичайність, казковість чого-небудь, що викликає до себе емоційне, піднесене ставлення з боку людини; героїка, піднесення у боротьбі, праці».

— Отже, спробуємо з’ясувати, чому автор саме так назвав твір.

— Новела написана 1924 року, а який історичний період у ній зображений? Чи можемо точно вказати цей час? ( Ні).

— Для того, щоб відновити у пам’яті історичні відомості, знову звернімося до міні-підручника і з’ясуємо, які події відбувалися в Україні на початку XX століття.

— Отже, бачимо, що в Україні відбувалися визвольні змагання за самостійність держави. Але більшовики навально окупували Україну. І вже 1918 року розпочався червоний терор.

— Хто ж займався так званим « червоним терором»? (ЧК — студент розповідає про створення та розвиток цього органу).

— Отже, зрозуміло, чекіст — це людина, яка служить в ЧК.

4. Аналіз тексту новели

Тепер звернімося до тексту новели і спробуємо зібратися у психології чекіста.

— Що ми про нього знаємо? ( Створюємо на дошці « дерево рішень»).

Зло Добро

-безкарні вбивства невинних - любов до матері

людей заради ідеї «Я» - уміння відчувати красу

- фанатизм - розум

- садизм - совісність

Герой про себе говорить: « Я чекіст, але я і людина». Перше означення себе — «чекіст», і вже як протиставлення до нього — «людина». Так і хочеться сказати: поки що людина. У цій фразі закодована антитеза: чекіст — людина, читай: зло — добро. Тобто герой чітко усвідомлює, що «чекіст» - це зовсім не те, що «людина», протилежні поняття.

Студент цитує текст від «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни…» до « І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом». Переплетено все: реальність, химери. Єдине справжнє: « І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом», - знову антитеза.

Герой здатний «відчувати» красу , грандіозність, шляхетність минувшини. Це означає, що йому була притаманна духовність. Він ще усвідомлює злочинність своєї діяльності, ще є у нього душевні сили протиставити їй те людське, що залишилося у його душі ( на дошці будуємо асоціативний кущ до слів «людина» «чоловік»). Він ще спроможний усвідомити, що « чорний трибунал комуни» - « засідає садизм».

— У якому оточенні перебуває герой?

— Робота в групах: 1 — знайти цитати до образу Тагабата;

2 — знайти цитати до образу Андрюші;

3 — знайти цитати до образу дегенерата.

— Відповіді студентів, записи у конспекти елементів характеристики образів. ( Тагабат розумний, про що свідчить його високий лоб, але свій розум він спрямовує розвиток зла, а не добра, він руйнівник, а не творець. Дегенерат фізичний антипод Тагабата, але його брат по діяльності, тому що він також руйнівник, але нерозвинений, дикий, на рівні інстинктів. Андрюша серед цих героїв наймолодший. Автор підкреслює, що його «направили» в ЧК, прийшов він туди не з доброї волі, страждає від того, що діє, але воля його квола, не здатна на потужний протест).

— Образ матері перегукується із образом Богородиці — втілення совісті, того непорушного, на чому тримається світ: милосердя, доброти, любові, всепрощення. Головний герой від жорстокої реальності втікає у тихий світ матері, якій незносне « хиже навколо». Тільки там він може дати волю залишкам людяності у своїй душі. Він усвідомлює, що в нього так мало залишилося цього скарбу і з останніх сил намагається втримати це при собі, хоча зло, система навально намагаються вичавити з нього його людяність.

Знаменно, що мати героя йде в монастир. Чому? Пояснення перше — шукає спокою, ховається там від жорстокості реальності. Але є ще й інше пояснення: ченці — це воїни духу, борці проти злої сили, диявола, який є носієм зла. І знову простежується антитеза: мати , воїн духу, яка проходить свій шлях гідно до кінця, залишається незламною навіть перед лицем смерті, - і син, теж воїн, але на стороні зла. Обоє вірять: мати у реальні загальнолюдські цінності, а син — фанатично в ідеали революції. Мати здатна на всепрощення. Вона жаліє свого сина навіть тоді, коли дізнається про його злочинну діяльність. Жаліє його, називаючи із гіркотою «мій м’ятежний сину», тому що усвідомлює: людина , народжена і виплекана нею для добра і любові, втрачена, летить у прірву фанатизму, зла, садизму, що є прямою дорогою до безумства. Недарма з уст матері ми чуємо тільки одну фразу: «Сину! Мій м’ятежний сину!». Недарма, бо вона заніміла від горя, адже усвідомлює, що втратила свою дитину. Він ще живий, але вже втрачений для творення добра. ЇЇ улюблена і, напевно, єдина дитина стала носієм зла. Через те з уст матері не чути прохань про помилування: для неї немає вже майбутнього, бо її син став носієм отого «хижого » світу.

Герой поки щ е здатен страждати через муки совісті, яка йому говорить , що є правильним, а що протирічить Божому і людському закону. Згадуючи, скільки розстрілів було вчинено, приходить до висновку, що « тьма», бо кожне життя людське неповторне.

Самоосуд. Справедливий і тому такий болючий. Але герой знаходить собі виправдання — історія, « темна історія цивілізації…» Знаючи, що має руки по лікоть у крові, ховає свою свідомість у фанатизмі: « Тоді я, знеможений, похиляюсь на паркан, становлюся на коліна й жагуче благословляю той момент, коли я зустрівся з доктором Тагабатом і вартовим із дегенеративною будівлею черепа. Потім повертаюсь і молитовно дивлюся на східний волохатий силует». Свідомість героя тьмариться, і йому важко розрізнити, де реальність, а де галюцинації: « І тоді, збентежений, запевняю себе, що це неправда, що ніякої матері нема переді мною, що це не більше, як фантом

— Фантом, - знову здригнув я.

Ні, саме це — неправда! Тут, у тихій кімнаті моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного « я», якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі». Він весь час намагається контролювати себе, перевіряти: реальність чи галюцинація. З останніх сил людське тримається у душі героя: « І тоді в твариннім екстазі я заплющую очі і , як самець напровесні, захлинаюсь і шепочу.

— Кому потрібно знати деталі моїх переживань? Я справжній комунар. Хто посміє сказати інакше? Невже я не маю права відпочити одну хвилину? » перша частина закінчується ліричною нотою. Але друга частина розпочинається динамічною сценою.

У свідомості героя фанатизм звучить настільки гучно, що голосу совісті вже майже не чути. Якщо раніше люди були для нього ще людьми, то зараз вони стають « обивательським хламом». « Хлам » треба знищувати, викидати, звільняти простір від нього. А далі в буденній тональності звучить фраза: « Так , будуть сотні розстрілів і я остаточно збиваюся з ніг!» Але совість ще тихесенько обізвалася: « … і вже нікуди вміщати цей винний і майже невинний обивательський хлам». (На мультимедійній дошці демонстуються кадри із фільму « Чекіст», сцена обговорення розстрілів ).

Далі події розвиваються у скаженому темпі: « Діло № 282», « Так його! Так його!» Тагабата, сум’яття Андрюші, лише дегенерат , як завше, на стражі.

«Ми часто ухилялися доглядати розстріли. Але він, цей дегенерат, завше був солдатом революції, і тільки тоді йшов із поля, коли танули димки й закопували розстріляних». Папір підписати легше, а от бачити реальну смерть ні в чому не повинних людей, виявляється, не завжди по силі навіть такому садисту, як Тагабат. Та й постійне вживання алкоголю героями наштовхує на думку, що у цих людях сидить страх : стали гвинтиком системи, вирватися вже ніяк, а відповідати за свої злочини якось і не хочеться. То чуже життя легко знищити одним розчерком пера, а коли мова заходить про власне — отут все і починає мати зовсім інший вигляд. Виявляється, що помирати то і не хочеться, і страшно, і зарані, ще б пожити… А випари алкоголю затуманюють розум, і тоді немають значення ні імена людей, ні те, що розстрілюють матір трьох дітей, ні те, що людина має повне право на власні погляди: «Женщина сказала глухо й мертво:

— Слухайте, я мати трьох дітей!..

Я:

— Розстрілять!

Тоді я підійшов до столу , налив із графина вина й залпом випив. Потім положив на холодне чоло руку й сказав: Далі!»

Чому чоло холодне? Мабуть тому, що виступив холодний піт. А він з’являється тоді, коли людина хвора, перелякана, в страшному напруженні.

Головний герой вже перейшов межу розуму, людяності: «Я входив у роль. Туман стояв перед очима, і я був у тім стані, який можна кваліфікувати, як надзвичайний екстаз. Я гадаю, що в такім стані фанатики йшли на священну війну. … я смакував: всіх їх через дві години не буде! » Екстаз садиста!!!

Хвильовий підкреслює темінь душі героя тим, що навіть зорі « проливають на землю зелене болотяне світло». ( У фольклорній традиції українців зорі ніколи не асоціювалися із болотом і брудом. Через те цей епітет так ріже вухо ).

І от наступає для героя час вибору, бо перед ним - його мати!.. Любов до неї - це те єдине, що в душі залишається світлим. Захистити свою матір, свою любов до неї — було першим порухом . Він ще сподівається, що це — галюцинація. Але ні! Реальність!!! Можливо, за інших обставин герой і не став би вбивцею найріднішої людини на землі, але доктор Тагабат почав свій експеримент: «Але в той же момент регіт грохотом покотився , бухнувся об стелю й пропав. То доктор Тагабат:

— «Мамо»?! Ах ти, чортова кукло! Сісі захотів? «Мамо»?!

Я вмить опам’ятався і схопився рукою за маузер.

— Чорт! — і кинувся на доктора.

Але той холодно подивився на мене й сказав: «Ну, ну, тихше, зраднику комуни! Зумій розправитись із «мамою» ( він підкреслив «з мамою»), як умів розправлятися з іншими». І мовчки одійшов. … Я остовпів». Виникає питання: а що ж це за система, коли вона змушує людину , по-перше чинити розправу над безневинними людьми, а по-друге, відмовлятися від найріднішого? Герой вважає свою любов до матері злочинною!!! Що ж це за система??? «Так! — схопили нарешті й другий кінець моєї душі! Вже не піду я на край города. Злочинно ховати себе. І тепер я маю одно тільки право:

— Нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне «Я».

І я голови не загубив». Гору в душі героя взяв не тільки обов’язок, але й страх перед системою, і він підіграє доктору: «Докоторе Тагабат! Ви, очевидно, забули, з ким маєте діло? Чи не хочете й ви в штаб Духоніна… з цією сволоччю!- я махнув рукою в бік, де стояла моя мати , і мовчки вийшов із кабінету.

за собою нічого не почув».

Навіть такий цинічний садист, яким був Тагабат, і той не знайшов слів, щоб прокоментувати глибину падіння свого соратника. А герой продовжив стрімке падіння у «нікуди»: «Я йшов у нікуди. Без мислі, з тупою пустотою, з важкою вагою на своїх погорблених плечах.

Я йшов у нікуди». Автор рефреном повторю цю фразу тричі.

То чи був вибір у героя? Був, звісно, що був. Але для цього потрібно було взяти відповідальність за всі злочини, які були скоєні раніше, втратити своє життя разом із матір’ю, але захистити матір, не стати її зрадником до кінця, захистити свою любов до неї. Але фанатизм, несамовитість, страх за власне життя узяли гору: « І я голови не загубив». А потім з’являється «рятівна» думка: « -я, главковерх чорного трибуналу комуни, виконував свої обов’язки перед революцією.

хіба то моя вина, що образ моє матері не покидав мене в цю ніч ні на хвилину?

Хіба то моя вина?»

Третя частина новели містить розв’язку цього психологічного конфлікту героя зі світом і з самим собою. Він грубо відганяє від себе Андрюшу, який відверто пропонує помилувати матір. Єдиний раз ще його любов до матері веде його у підвал, але там « вірний пес революції», дегенерат підстерігав його душу. Воля, здатність самостійно мислити остаточно покидають героя, він тільки сторожко слідкує за тим, а що ж про нього думає Тагабат ( уособлення системи), чи, часом, не засуджує його, не насміхається?«Я хвилююсь, але доктор єхидно дивиться на мене й усміхається…»

В останні години перед розстрілом матері в душі героя точиться страшна боротьба, він з останніх сил ще сподівається, що все страхіття ситуації — його галюцинація, але — ні!!! Правда!!! Герой усвідомлює своє падіння, те, що він, фактично, перестав бути людиною, перетворився на монстра, а його весь подальший шлях — це шлях у нікуди, бо тільки у моральну прірву може завести зрада найдорожчого , найсвітлішого, справжнього: « І знову я пізнаю себе нікчемною людиною й пізнаю : десь під серцем нудить. І не ридати, а плакати дрібненькими сльозами хотілось мені — так як у дитинстві, на теплих грудях.

І спалахнуло: - невже я веду її на розстріл?»

Але поряд «збоку мене брели сторожі моєї душі: доктор і дегенерат».

Навіть доктор Тагабат, який робив психологічний експеримент над героєм, в останній момент не витримує: «…Мовчазна процесія підходила до бору. Я не пам’ятаю, як розставляли черниць, я пам’ятаю:

до мене підійшов доктор і положив мені руку на плече:

-Ваша мати там! Робіть, що хочете!»

Але все людське вже покинуло душу героя, залишився тільки фанатизм упереміш із садизмом: «…Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню. Як зрізаний колос, похилилась вона на мене. Я положив її на землю й ДИКО озирнувся… - Де ж люди?» Ні в кого не вистачило снаги спостерігати той жах, який чинив герой. Прощання із матір’ю привело героя у тьму. По-іншому і бути не могло, бо разом із матір’ю він розстріляв все своє попереднє життя, свою любов і чистоту, все те, що мати дарувала йому. Для героя настав кінець його світу. Тому - « тьма». Все, сталося його переродження — він став повністю і остаточно « комунаром». У нове життя його покликав дегенерат. ( Автор підкреслює символічність такого майбутнього: відсутність розуму, лише тупе виконання команд, тупий послух). « Ага, я зараз. Я зараз. Так, мені давно пора!.. » Де ж опинився герой? «…Я зупинився серед мертвого степу: - там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни».

Нема нічого і нікого поряд, лише фанатична віра у нездійсненне.

V.Підсумок заняття

1. Слово викладача

Отже, фанатизм завів героя у прірву, вивільнив у його душі звірячі інстинкти, зробив убивцею, на совісті якого була «тьма» знищених, зробив його вбивцею власної матері. Він бачив мету і йшов до неї по трупах. Він перестав бути людиною.

Микола Хвильовий у своєму творі засудив тогочасну політику, систему, яка людину перетворювала на гвинтик, забирала у людини «Я», натомість залишаючи порожнечу. Від підписався під своїми поглядами власною кров’ю.

Уся творчість Миколи Хвильового стверджує те, що людина завжди повинна залишатися людиною, бо інакше - це шлях « в нікуди».

2. Бесіда

— Чому так названа новела? ( Своє «Я» герой знищив, залишилася романтика — нездійсненність, недосяжність).

— Чи відповідає проаналізований твір Миколи Хвильового поняттю «новела»? Доведіть.

— Чи наявні у творі елементи імпресіонізму?

— Пофантазуйте, якби ви були художниками, у яких тонах ви відобразили б свої враження від новели?

3. Рефлексія. «Мікрофон»: які я висновки зробив для себе на цьому занятті?

VI.Домашнє завдання ( диференційоване):

1 група — опрацювати конспект, аналіз новели;

2 група — скласти слайди.