Українська література - розробки уроків
Нашого цвіту — по всьому світу
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
Мета. Формувати в учнів знання про діаспору, причини її виникнення та географію; розуміння дітьми поезій української діаспори.
Сприяти виробленню навичок захисту проектів та виразного читання, ідейно — художнього аналізу поезій.
Розвивати культуру усного мовлення, пізнавальний інтерес.
Виховувати почуття національної гідності, любов до батьківщини.
Цілі.
Учні знатимуть: прізвища поетів західної діаспори, зміст двох — трьох поезій цих авторів.
Учні вмітимуть: працювати з додатковою літературою, визначати тему, ідею самостійно прочитаних творів, характеризувати героїв; висловлювати власне ставлення до прочитаного; оцінювати спільну навчальну діяльність.
Тип уроку. Урок позакласного читання (захист проектів).
Обладнання: карта світу, мультимедійна дошка, виставка книг письменників діаспори.
Методи, прийоми, форми роботи: робота в групах, захист проекту, обмін думками, випереджувальні завдання, «Незакінчене речення…» (Думаю, сьогоднішній урок буде цікавим, тому що…).
Епіграф
Доля кинула нас
До чужих берегів,
Як відірваний цвіт,
Що у вир полетів.
Божена Коваленко
Хід уроку
І. Мотиваційний момент.
1. Актуалізація суб’єктивного досвіду й опорних знань.
Незакінчене речення: «Думаю, сьогоднішній урок буде цікавим, тому що…»
ІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
1. Вступне слово вчителя.
Невеличка наша Земля з Космосу. Здається, долонею можна закрити Австралію, Америку, нашу Україну.
Ніби — то й все одно, де жити на цій землі людям. Та ні, не все одно, де і що на ній творити. Не все одно!
Є люди, яких доля закинула далеко від рідних країв, але воно тужать за материзною і, як оті перелітні птахи, прагнуть повернутися до своїх гнізд.
Для таких людей рідна хата, рідне село, місто, мова і культура рідного народу - святиня. І ця любов увійшла в них ще з молоком матері.
Урок наш без перебільшення можна назвати незвичайним, особливо для вас, бо сьогодні ми вперше зробимо спробу розповісти один одному про величезні духовні надбання нашого народу, розкиданого долею по далеких світах.
2. Оголошення теми та мети уроку.
Запис у зошит теми, епіграфу.
Ви дізнаєтесь, що то за дивовижний (і для багатьох незбагненний) народ українці, який, відірвавшись від своєї прабатьківщини географічно, ніколи не втрачав з нею єдності духовно.
Це ви відчуєте з того щемливого, неймовірно гострого ностальгічного настрою, яким пронизано кожний твір, написаний далеко від Батьківщини.
3. Про завдання, які отримали учні, готуючись до цього уроку.
4. Розповідь учнів про українців у світі.
Учень 1
Не кожен із нас, напевно, знає, що кожен третій українець живе за межами України.
Ця статистика приблизна, але мова йде про десятки мільйонів людей. Їх ми називаємо діаспорою.
Діаспора — розсіяння по різних країнах народу вигнаного завойовниками за межі батьківщини.
Емігрант — особа, що залишила рідну країну і виїхала в іншу на постійне місце проживання.
Ностальгія - туга за батьківщиною.
У серпні 1992 року відбувся всесвітній форум українців, і від того часу закріпилося поняття в ставленні до світового українства, як і Східна і Західна діаспора.
До Східної діаспори належать наші земляки, які живуть у незалежних державах колишнього СРСР.
До Західної діаспори належать …
Цей поділ не є найкращим, але для стосунків зі світовим українством він зручний.
А тепер розгляньте слайд, на якому ви побачите список країн, де найбільше проживає українців.
Учень 2
У Західній діаспорі, а особливо у США, Канаді, ми маємо добре організовані українські громади, де є і школи і газети, і видавництва, а українці в межах колишнього СРСР часто — густо лише мріють про це.
У Західній діаспорі існує об’єднання українських письменників «Слово» яке очолює зараз Лідія Палій з Торонто.
Давно відома в Україні так звана Нью — Йоркська група письменників, куди раніше входили Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський, Патриція Калина, Віра Вовк, Євген Маланюк.
Серед видатних українських імен із тих країв варто згадати ще прозаїків Уласа Самчука , Василя Барку, твори яких будемо вивчати у старших класах.
Розповідь учителя про причини еміграції селян та інтелігенції.
ІІІ. Захист проектів.
1. «Українці в США». На закінчення керівник групи демонструє різдвяні листівки, виготовлені власноруч.
2. «Українці в Канаді». Керівник демонструє малюнки «Пори року».
3. «Українці в Австралії». Керівник демонструє малюнки «Рідний край».
ІV. Оцінювання проектів.
V. Діаспора і музика.
1. Слово вчителя про представників музичного мистецтва за рубежем.
Це Квітка Цісик. Народилася в Нью — Йорку 1953 року в сім’ї українських емігрантів з Коломиї .
2. Прослуховування пісні Квітки Цісик «Два кольори».
- Чому до цього часу в Канаді, Австралії співають українські пісні?
- Що значить пісня для колишніх українців?
VІ. Підсумок.
Завершити сьогоднішній урок я б хотіла поетичними рядками Наталки Мохорук із Канади, які були написані ще в далекому 1990 році, але не менш актуальні і сьогодні.
Лист із чужини
Присвячую цей вірш усім, хто знесилений щоденними проблемами життя на Україні… Хто намірився закрити очі і бігти з рідної землі, яка, власне, тепер потребує кожного, щоб гуртом допомогти їй у такий важкий час… Прочитайте цей вірш і побачите, що у кожного з нас, хто проживає так далеко від України, є чи не найтяжчий камінь — туга за всім, що є рідне. Не завжди матеріальні достатки роблять людину щасливою. Всі, хто народився в Україні, але живе за її межами, до сьогодні не може скинути з серця біль розлуки з рідним краєм. Не залишайте Неньки в біді, бо совість, як і перша любов, завжди про себе нагадає…
Ти, друже далекий, не знаєш
Про тугу безмежну мою,
Не чуєш як серце ридає, -
За чим, я тобі розкажу:
Ридає воно за літами
Прожитими тут, в чужині,
Ридає, що, рідний, не з вами
Злетіли так швидко в журбі …
Живу, а душа вся німіє,
Бо тут — навіть сонце не те!
І небо не те, хоч синіє,
Холодне якесь, не моє…
Як десь я побачу калину,
Що квітне в канадськім саду
Згадаю мою Україну
Й непрошену витру сльозу.
У нас не літають лелеки,
В піснях не дзвенять солов’ї,
Не чути як тужить трембіта
Десь в горах, в ранковій імлі…
Так хочеться слово почути
Вкраїнське, своє — не чуже,
І в пісні всю тугу забути,
Що душу на клаптики рве.
Тобі, мабуть , важко збагнути,
Що значить чужа сторона?
На вулицях мови не чути,
Що змалечку рідна була…
Як важко в чужині вмирати,
Здається й земля тут тяжка…
Вкраїно моя, рідна мати,
Чого ти далека така?
Мій друже, шануй батьківщину,
Вона, як життя є одна!
Люби свою рідну Вкраїну —
Багата чи бідна вона…
Притулок, багатство, родину —
Де-небудь здобудеш собі,
Ніде не знайдеш України,
Я знаю, повір ти мені.
Не цураймося, признаваймося, бо багато нас є — українців: кубанських, далекосхідних, канадських, англійських, австралійських…(слайд 25).
Горнімося думкою і серцем до чистого, світлого, помережаного зморшками чола матері — України.
Думаймо про благо рідної землі, трудімося в ім’я цього — і все нам проститься. І все у нас буде: і Любов, і Злагода, і Воля, і Мир.
- Чи виправдалися наші сподівання , про які ми говорили на початку уроку?
- Що цінного ви взяли для себе з уроку?
VІІ. Домашнє завдання.
Леся Демська «У ніч Святого Миколая».
Додатки до уроку
Українці в США
Цікаво, що перший українець прибув до Америки ще за часів Христофора Колумба. Це був лікар Лаврентій Богун. У списках поселенців 17 століття читаємо прізвища й імена, що не лишають ніякого сумніву про свою національність: Микола Оріх, Петро Луг, Яків Шийка, Антін Самбір, Андрій Кисіль, Мартин Рудий, Християн Галицький. Відомо, що з 1870 — 1914 рр. сюди прибуло майже півмільйона наших земляків.
Більшість із них була неписьменною і працювала звичайними чорноробами. Робочий день тривав по 10-12 год., їх косили хвороби, переслідували злидні. Дорого доводилося платити нашим землякам за здобуття свого благополуччя у цій країні.
Майже 2 мільйони — така кількість осіб українського походження в США зараз. Чимало з них посіло високі місця серед лікарів, адвокатів, професорів, вчителів. Є і такі, що працюють урядовцями і військовими цієї країни.
Українці США мають багате культурне життя. Тут є 30 українських радіопрограм, виходять десятки українських газет та журналів, видаються книги найрізноманітнішого характеру.
Тодось Осьмачка
Народився на Черкащині у селянській родині. Назвали його Феодосієм, але пізніше, коли став відомим поетом, він писав своє ім’я — Тодось.
Навчався у Київському інституті народної освіти.
У 1922 р. з’являється його перша книжка «Круча», на яку критики накинулися з тяжким звинуваченням : вірші похмурі, в них немає похвали революції і трудовому селянству.
Осьмачку перестали друкувати й почали переслідувати, пізніше заарештували. Вийшов на волю у 1941 р. коли розпочалася війна з Німеччиною.
Після 1943 р. він вирушає закордон. Поселяється в США, живе самотньо і напружено працює : пише нові книги, перекладає п’єси Шекспіра.
Ніколи не втрачав Осьмачка надії повернутися на Батьківщину. Україна стала вільною, але поет не дожив до тих днів. У вересні 1962 р. він помер, але повернувся до нас своїми талановитими творами.
Тодось Осьмачка «Пісня»
Кинув чумак село рідне,
Щоб шукати долі інде.
В сірій свиті, йде не хутко,
Ще й з верби пригубив дудку.
Гей — гей, путь — дорога далека.
Ой, де обрій з небом злився,
Туди й чумак похилився,
бо аж там, аж там дівчина,
мандрівки його причина.
А з-за лісу чорні хмари
Випливають не до пари:
Бо, чумаче, мій соколю,
Так знаходили й неволю.
А туди як помандруєш,
Жайворонка не почуєш,
Та й твоєї вже сопілки
Не почують жайворонки.
Гей — гей, шкода хлопця — чумака!
Тодось Осьмачка «Україна»
Шляхи мої неміряні,
Гори мої неважені,
Звірі мої ненаджені,
Води мої неношені,
Риба у їх неціджена,
Птахи мої незлякані,
Діти мої нелічені,
Щастя моє незлежане…
Оце така я в тебе матінка,
В руці Господній
Україна синєнебая!
Ліда Душенко
Дочка українських емігрантів, вона народилася уже в США. Навчалася у гімназії та потім коледжі міста Баффало. Пізніше один рік здобувала освіту в українській народні школі. З малку цікавилася літературою, друкувала свої вірші в українських журналах. Оповідання «Тільки десять долярів» написала ще будучи школяркою.
Ганна Черінь «Поздоровлення»
Є у мене аж дві бабусі:
В хустці одна, а одна в капелюсі.
Та, що в хустинці, живе на фермі
Там, де груші й яблука гарні.
Друга бабуся живе у місті,
Де горять ліхтарі іскристі.
Я навчаюсь у рідній школі.
Вже книжок прочитав доволі.
Вмію листи по — вкраїнськи писати,
А бабусі їх люблять читати.
Поздоровлення вишлю з Різдвом
Дорогеньким бабусям обом
Українці в Канаді
7 березня 1891 р. до Канади з с. Небилів(Галичина) прибули Іван Пилипів та Василь Єлиняк. Вони написали додому, що це багата країна. І потяглися один за одним їхні земляки через океан. За даними канадської преси, сьогодні в країні мешкає майже 1 млн. осіб українського походження.
У Канаді є місцевості, назви яких одразу ж викликають у пам’яті українські географічні назви : Борщів, Броди, Бучач, Київ, Новий Київ, Січ, Тернопіль, Україна. У таких місцевостях лунає українська мова й українська пісня, будинки прикрашені квітами, як в Україні. Майже в кожному дворі ростуть мальви і калина.
Серед канадських українців є представники всіх професій : від фермерів до науковців і урядовців.
Головний представницький орган наших земляків у цій країні — Конгрес українців Канада, який підтримує стосунки з українством усього світу.
У Канаді є велика кількість суботніх і «рідних» шкіл, є програми українського телебачення та радіо. У країні виходять нашою мовою десятки і сотні книг.
Віра Ворскло «Ти - українець»
Як ти українець, то де б ти не був,
В тайзі чи Зеленому Клині,
Носи у думках і степи, і вербу,
І клекіт Дніпра темно — синій.
І де б ти не був : у канадських лісах
Чи десь у блакитних Карпатах,
Ти мусиш надій блискавиці кресать
І мрію носити крилату.
Як ти українець в чужому краю
І міряєш верстви безкраї,
То знай, що за землю найкращу твою
Яснішої зірки немає.
Як будеш рубать на чужині граніт,
Забудеш людей ти і Бога,
То хай же Шевченка палкий заповіт
Покаже до сонця дорогу.
Як ти українець, то де б ти не був,
В яких би не плавав широтах
Ти мусиш забуть споконвічну журбу
І мусиш навчитись боротись.
Гей — гей, українче, в канадських лісах,
В Карпатах, в Зеленому Клині,
Ти мусиш творити в житті чудеса, -
Служити своїй Україні!
Богдан Мазепа «Богиня степова»
Далеко ти, красуне синьозора,
Далеко ти , Богине степова!
Для мене ти, як далеч неозора,
Для мене ти, як райдуга жива!
Коли блукав я по крутих дорогах,
Коли не гріло сонце в чужині —
Ти слала подих із ланів розлогих
І променіла зіркою мені.
Хай лине вітер крізь лани і гори,.
Хай донесе тобі палкі слова!
Прийми ж мій спів, красуне синьозора,
Прийми уклін, Богине степова!
Юрій Клен (Освальд Бургардт)
Народився на Поділлі у сім’ї купця. Школу закінчив з золотою медаллю, вступив до Київського університету, тоді ж почав писати вірші. У грізні воєнні роки доля його закинула до Німеччини. Там він прожив до кінця своїх днів, а твори цього письменника видавалися в Торонто (Канада).
Юрій Клен «Осінь»
Веселий вересень у лісі
Повісив ліхтарі,
І сонце на злотистім списі
Гойдається вгорі.
Гаптує вечір жовтим шовком
Блакитні килими,
А чорний пень зробився вовком,
Повившись у дими.
Розхристана й простоволоса,
В ялиновій юрбі
Мене береза злотокоса
Стрічає на горбі.
Бере за руку, яснозора,
І в шелестливу тінь
Веде, спокійна і прозора,
Немов у свій курінь.
Юрій Клен «Зимові дні»
Вже променем рожевий ранок
Сніги забарвив лебедині.
Покрився памороззю ганок,
І біле срібло в душу рине.
Українці в Австралії
Українська діаспора на материку Австралія — наймолодша, хоч перші українці з’явилися поміж поселенців ще в 19 столітті. Нині на цьому континенті є понад 35 000 українців. Перший наш земляк, що ступив на цю землю, був всесвітньо відомий учений Микола Миклухо — Маклай.
Організаційним центром українського життя є утворене 1950 року Об’єднання Українців Австралії. Є тут молодіжні організації: Пласт, СУМ, добре організовано українське шкільництво.
В Австралії видаються українські газети, а також твори як давніх, так і сучасних наших письменників.
Дмитро Чуб (Нитченко)
Народився у заможній селянській родині на Полтавщині. Навчався в індустріальній школі в Зінькові, потім у педінституті м. Харкова.
На початку війни його забирають до армії, потрапляє в полон. Коли війна закінчилась, живе разом із сім’єю в таборі переселенців у Німеччині, де зібралося чимало українських інтелігентів, які не мали жодного наміру повертатися додому, де лютували репресії.
1949 року письменник виїздить до Австралії.
Спочатку було нелегко, треба було щодня думати , де взяти шматок хліба. Деякий час працює Дмитро у копальнях, вивчає англійську мову. І, звичайно, не перестає писати вірші.
З — під його невтомного пера вийшло чимало книг.
Дмитро Чуб «Іде зима»
Зів’яла , стомилася осінь,
Пожовкла й упала до ніг,
А вітер злорадно голосить,
Пухнастий жбурляючи сніг.
Замерзли річки та калюжі,
Лягли під сніги спочивать.
Лісочок за літечком тужить
І сумно гіллям колива.
Біліють за дахами дахи,
Вдягається в килим земля,
І сніг, позлітавшись, з розмаху
Ляга на сади, на поля.
А поки світанок прилине,
Мороза майстерна рука
Малює чудові картини —
Казкові квітки по шибках.
Зів’яла, стомилася осінь,
Пожовкла й упала до ніг,
А вітер злорадно голосить,
Пухнастий жбурляючи сніг.
Пилип Вакуленко «Лист сестрі»
У вас там, пишеш, сніг паде,
А в нас шаліє тиждень спека.
І снігу в нас ніде нема,
Щоб глянути хоч іздалека.
Лиш сонце гріє та пече:
Трава в садку уся посохла…
І річка більше не тече,
Й тварини ходять , наче дохлі.
Оце таке, як бачиш, літо,
Не дуже — то воно приємне,
Бо ми живем на краю світу.
Та не усе в ньому від’ємне.
Ця спека лічить всі хвороби
І з хворих всіх здорових робить.
І зникнуть вам усі артрити,
Й не треба більше спину гріти!
Отож тепер не знаю, де,
В якому краю краще жити:
Чи там, у вас, де сніг паде,
Чи тут, у нас, де треба пріти?
Зоя Когут
Родом письменниця із м. Суми. Батько — адвокат, який за радянського режиму був арештований і разом із родиною висланий у Сибір. Під час другої світової війни Зоя опинилася в Німеччині . Після війни вчиться н філософському факультеті Фрайбургзького університету . В 1949 році разом з чоловіком Лонгіном Когутом виїхала до Австралії і оселилася в м. Мельбурні. Там працювала журналістом і диктором українського радіомовлення.
Влітку 1992р. поетеса побувала на рідній землі , відвідала м. Львів.
Зоя Когут «Україно!»
Україно! Невже я по рідній землі
Знов ступаю ногами моїми?
В мене зморшки тепер на душі і чолі,
В мене спогад про весни і зими -
Десь розтрачені мною в нерідних краях,
Десь протринькані в світі чужому,
І тепер — тільки тугу в старечих очах
Привезла я до рідного дому.
Україно! В горінні нової доби
Так хотіла би знову вродитись!
Та — запізно… тож прошу я долі хоч би
Дала змогу Тобою нагрітись.
І вернутися знов до чужих берегів,
Зберігати цей спогад про тебе
До кінця емігрантських скалічених днів
Під чужим, хоч і лагідним небом.
Зоя Когут «Чуже місто»
Чуже місто, чужі хмари, світ чужий,
А вночі — чужі примари і неспокій.
Чужі зорі, чуже горе, чужий зміст,
І паде з чужих дерев осінній лист.
І цвіте в чужій весні весінній цвіт,
В чужім літі достигає чужий плід.
Чижі зими віють холодом чужим.
Скільки весен?
Скільки літ ще?
Скільки зим?...