Українська література - розробки уроків

Життєвий і творчий подвиг Івана Франка

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Мета: поглибити знання учнів про І. Франка, набуті в попередніх класах, допомогти з’ясувати, як світогляд впливає на творчість митця; розкрити багатогранність діяльності Каменяра, його вплив на політичний і культурний розвиток України; розвивати логічне мислення, уміння школярів застосовувати свої знання; виховувати любов до України, пошану до видатних діячів української культури.

Міжпредметні зв’язки, мистецький контекст: історія України, світова література, образотворче мистецтво, музика.

Обладнання, наочність: виставка творів письменника, відеофільм «Іван Франко», фонозаписи, комп’ютер, інтерактивна дошка.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу, урок-презентація.

Зміст уроку

І. Повідомлення теми й мети уроку (Слайди 1-3)

Методом «незакінчених речень» і за допомогою «мікрофона» учні доповнюють цілі, визначають необхідні для досягнення успіху компоненти.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Слово вчителя (Слайд 4)

Я син народа, що в гору йде…

Демонструючи портрет Івана Франка, учитель читає:

«Він був вище середнього зросту, з гарним високим чолом, з рудавими невеликими вусами і сірими очима. На його обличчі малювалися розум і енергія. Очі й уста показували на впертість і завзяття. Він був у вишиваній сорочці. Одяг на ньому був невибагливий, навіть убогий. У поведінці був скромний…навіть трохи несміливий».

Так змалював Франка сучасник. А якою він був людиною? Як творив і жив? У колі яких людей верстав свій нелегкий життєвий шлях?

Сьогодні на уроці ми простежимо і спробуємо зрозуміти життєвий і творчий подвиг Франка, дослідити його світогляд, розглянемо багатогранність діяльності Каменяра. Чому саме світогляд буде цікавитиме нас? Бо він є тим вирішальним фактором, від якого залежить вибір тем, коло проблем, порушуваних у творах, особливості індивідуального стилю.

2. Словникова робота. (Слайд 5)

-Що, на вашу думку, може впливати на формування світогляду людини?

Учні висловлюють припущення, що це сім’я, оточення, природа, освіта, життєві обставини.

Найкраще про людину розкажуть ті, хто знав її, і, звичайно, вона сама. Тому звернемося до спогадів сучасників, творів Франка.

3. Читання вірша «Vivere memento!» («Пам’ятай, що живеш») (слайд 6).

Слова з вірша стали девізом життя Франка:

Люди, люди! Я ваш брат,

Я для вас рад жити,

Серця свого кров’ю рад

Ваше горе змити.

А що кров не зможе змить,

Спалимо огнем то!

Лиш боротись- значить жить…

Vivere momento!

-Ці слова й будуть епіграфом до уроку.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Розповідь про життєвий шлях письменника (слайди 8-15)

Народився Іван Франко 27.08.1856 в с. Нагуєвичі на Дрогобиччині Батько його, Яків Іванович Франко, був шанованою в селі людиною і славився на всю околицю не тільки своєю роботою, а й вдачею — живою, товариською, людяною. Батька свого Івась дуже любив, від нього перейняв девіз його життя: «З людьми і для людей», а вогонь батьківської кузні зігрівав душу до кінця життя. «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь…у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас досі» («У кузні»). «мене тягло до кузні. Мені хотілося власними очима дивитись на все, слухати всього, що там робиться і говориться. Мене манило звучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких молотів…» («Злісний Сидір»).

А від мами, як казав Франко, у нього серце м’яке на красу, на добро податливе і горда душа, а ще — непогасна любов до народної пісні:

Пісне, моя ти сердечна дружино,

Серця відрадо в дні горя і сліз,

З хати вітця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

Тямлю як нині: малим ще дитиною

В мамині пісні заслухавсь я;

Пісні ті стали кросою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя («Пісня і праця»).

Отже, батьки були першими педагогами, що заклали міцний фундамент майбутньої цільної та світлої особистості.

Коли Іванові було шість років батько віддав його до школи «…до сусіднього села Ясениці Сільної. В Нагуєвичах є школа, але далеко, для того віддано мене в сусіднє село до брата моєї матері Павла Кульчицького, досить бідного селянина і одного з най симпатичніших людей, яких я знаю» ( з листа до М. Драгоманова).

1864 року батьки віддають Івася до «нормальної» школи при василіанському монастирі у Дрогобичі. Викладали тут німецькою мовою. «Нормальна школа в Дрогобичі ще перед вступом дитини до неї була для нас жорстокістю, тьмою обичаїв, карою, лихом. Як тільки прийшли діти до школи і стали перед учителями, так зараз щезав з лиця усміх, губи строго замикалися. На місце приязної прихильності родилися відпір, недовір’я і боязнь перед несправедливою карою» (Карло Бандрівський, шкільний товариш Франка).

Незважаючи на важкі умови навчання, Франко виявив надзвичайні здібності і став першим учнем класу. «На екзамені, - згадував письменник в автобіографії, - котрий був властиво тільки парадом, був і мій батько, - я не бачив його, а тільки, коли мене викликали першого, щоб одержати нагороду, то я почув, що він голосно заплакав».

На жаль, батькові не довелося довго тішитися успіхами улюбленого сина. 15 травня 1865 року він помер, покинувши розладнане господарство, молоду жінку і четверо дрібних дітей.

Мати Франка, щоб запобігти цілковитому зубожінню, виходить заміж. До неї пристав у прийми бідний, але порядний парубок Гринь Гаврилик, який замінив сиротам батька. Вітчим подбав про те, щоб Іван продовжив навчання: і з 1867 хлопець — учень Дрогобицької гімназії.

Як селянина, його посадили в кутку за «ослячу лаву». Та незабаром виявилося, що цей «хлоп» є найздібнішим учнем гімназії. «Шкільна наука ніколи не була для мене страшною, - згадував Франко,-а навпаки, все доставляла мені нові приємності в міру того як розширювався обсяг нового знання». Пояснити успіхи в навчанні одними здібностями було б неправильно. Основним було пристрасне, всепоглинаюче бажання вчитися. Франко багато читає, збирає власну бібліотеку (у гімназії його книгозбірня нараховувала 500 томів, у Львові — 6 тисяч).

На канікулах юнак їздив до Нагуєвичів, допомагав по господарству, збирав твори фольклору ( з метою вивчення усної народної творчості мандрував рідним краєм).

У травні 1872 року Франкові переказують, що його мати тяжко хвора. Не пам’ятаючи себе, він біг без перерви до самих Нагуєвичів застав матір ледь живою. Простояв Іван біля неї всю ніч, в зранку 1 червня матері не стало.

Повернувшись у Дрогобич, Франко ще більше працює над собою: по-перше, працьовитість була його натурою, по-друге, готувався до вступу у Львівський університет (мрія стати викладачем гімназії).

Улітку 1875 Франко їде до свого товариша Ярослава Рошкевича, батьки якого хотіли познайомитися із репетитором їх сина. Тут Франко знайомиться із сестрою Ярослава — Ольгою. Ця приязнь переросла у глибоке кохання, саме цій дівчині поет присвятив свою першу збірку «Баляди і розкази»(1876). Та не судилося їм бути разом.

Блискуче закінчивши реальну гімназію, Франко вступає до Львівського університету на філософський факультет, маючи намір вивчити класичну філософію, українську мову та літературу.

За активну громадську діяльність Франко заарештовують 12 червня 1877 року. У березні 1880 — другий арешт. Після трьох місяців безпідставного ув’язнення в коломийській тюрмі Франко етапом у супроводі поліцая відправили у рідне село. Для жителів Нагуєвичів факт арешту Франка став приводом до пересудів. Вітчим сердився, що його, порядного господаря, ославлено на все село. Франко їде до Львова, але йому як «неблагонадійному» заборонили відвідувати культурно-освітні організації, його позбавили стипендії, тому він залишає навчання «без надії навіть вернутися сюди коли-небудь, поки найдесь якісь заробок і не будуть сплачені довги».

Університетський диплом письменник отримає в 1891 році, склавши екзамени в Чернівецькому університеті.

Але через 10 років. А поки Франко їде у рідне село до вітчима. У день працює на полі, а вночі — за письмовим столом. У Нагуєвичах Франко завершив роботу над повістю «Борислав сміється», написав повість «Захар Беркут», цикл поезії «Галицькі образки», ряд інших творів.

У 1885 — 1886 роках їздив до Києва, щоб об’єднати демократичні сили Галичини і Наддніпрянської України, познайомився з курсисткою Ольгою Хорунжинською, під час другого перебування в Києві одружився з нею. В особі дружини Франко хотів бачити помічника-однодумця, вірного друга. Ольга Федорівна справді стала другом і помічником свого чоловіка. Саме їй поет присвятив збірку « З вершин і низин» (1887). Ця книжка сколихнула громадську думку: реакційна критика обрушилася з нападками на Франка, прогресивні кола високо цінили збірку. Окремі вірші переписувалися, вивчалися напам’ять. Так саме у цій збірці було вміщено вірш «Не пора…», який став відомою піснею (муз. Д.Січинського та М.Аркаса). Звучить аудіозапис.

У 1889 року Франка заарештовують в третє, десять тижнів тримають за гратами і звільняють за відсутністю обвинувачень. Спіткання із цісарським правосуддям дали поету матеріал для написання нових творів. Зокрема, Франко ввів у світовий сонетарій новий різновид сонета — тюремний.

Галицькі студенти, демократична інтелігенція за сприяння письменників Наддніпрянської України у 1898 році влаштували святкування 25-річчя літературної діяльності Франка. З нагоди ювілею було видано альманах. Присутні привітали Франка гучними оплесками. Вечір відкрив молодий учений-фольклорист Володомир Гнатюк: «…Він при найтяжчих умовах життя тримався вірно вселюдських ідеалів…Він причинився найдужче до розбудження нашого духовного життя…»У відповідь на численні привітання розчулений Франко подякував усім. Оцінюючи свою роботу, він дав їй досить скромну характеристику: «Яко син селянина, що викормився чорним селянським хлібом, почуваю себе до обов’язку панщиною цілого життя відробити ці шеляги, віддати працю свого життя простому народові…»

Про те, як далі склалося життя Франка, ви прочитаєте вдома за підручником.

У вересні 1906 вчена рада Харківського університету надала поету почесний ступінь доктора російської словесності.

У листопаді 1915 Франка спробують висунути на здобуття Нобелівської премії. Професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець звернувся до Нобелівського комітету з проханням внести ім’я Франка до списку кандидатів для нагородження: «Я дозволю собі звернути увагу…,що найбільший український поет і вчений живе у Львові в нужді, але зі свіжістю юнака високо держить прапор боротьби за свободу, прогрес і загальнолюдські ідеали протягом половини сторіччя…У 1893 році захистив докторську дисертацію у Віденському університеті на відмінно, але з політичних причин його не допустили до університетської кафедри…

Майже шість років диктував він свої твори (він був паралізований), повні весни і свободи, справжні перлини поезії свого народу…

Тепер він лежить тяжко хворий, від голодної смерті його рятує тільки допомога студентів…Тому що він надто великий поет, його вороги принижують подібно тому, як колись Толстого…»

Але у травні 1916 року Франка не стало, а Нобелівську премію дають лише живим діячам науки і культури.

2. Мистецький контекст.

Перегляд фрагментів фільму « Іван Франко»

3. Творча спадщина Івана Франка (Слайд 16):

а) виступи учнів з інформацією — дослідженням (творчі проекти «Франко — поет», «Франко — прозаїк», «Франко — драматург»).

Під час виступу демонструється таблиця «Творча спадщина Івана Франка»;

б) слово вчителя

-За сорок років свідомого життя І.Франко за неповними підрахунками вчених написав майже 6 тисяч художніх і наукових творів.

Як зазначають дослідники Іван Франко вільно володів трьома мовами (українською, польською, німецькою), а перекладав з 14 мов.

Літературна спадщина Франка відзначається новаторськими рисами: звільненням від описовості, побутовизму, моралізаторства, псевдоромантики. Прозою, поезією, драматургією, він збагатив український класичний реалізм, підніс нашу літературу на новий, якісно вищий ступінь. Його творчість була підпорядкована високим завданням розвитку соціальної та національної самосвідомості українського народу.

Багатогранність творчості Франка дивовижна. Поет і прозаїк, драматург і перекладач, публіцист і сатирик, літературний критик і редактор, журналіст і видавець, філософ і економіст, фольклорист і етнограф, антрополог і етнолог, мистецтвознавець і педагог, політичний і партійний діяч — такий далеко не повний перелік творчих граней Каменяра.

Люди такого масштабу діяльності, як І. Франко, репрезентують не лише свій народ, свою епоху, а й світову культуру.

Існує окрема наукова дисципліна, ім’я якій — франкознавство, її фундатором був академік Михайло Возняк (1881 — 1954), який уперше вжив цей термін («франкознавство») ще в 1925 році у газеті «Діло» за 31 травня.

Франко не оминув жодного більш-менш помітного імені в українській літературі, визначив місце кожного із них в літературному житті свого часу, в історії письменства взагалі. Його перу належить понад 30 розвідок про Т. Шевченка, нариси про М. Старицького, Лесю Українку та інших.

У науковій спадщині Франка помітне місце займають численні студії з проблем розвитку художнього слова в різних країнах Європи — від античності до початку 20 століття.

IV. Закріплення вивченого матеріалу

1. Евристична бесіда.

- Яка із сторінок Франкового життя вас найбільше вразила і чим саме?

- Висвітліть багатогранність творчої діяльності письменника.

- Чому Франка називають Каменярем?

- Чи згодні ви з висловлюванням Павла Загребельного «Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій би він не був великий»? Свою думку аргументуйте.

2. Складіть асоціативний кущ: з якими рисами характеру у вас асоціюється постать І. Франка, намалюйте його «психологічний портрет».