Українська література - розробки уроків

«Наче священна молитва, з рідного краю луна…» (за збіркою новел А.М. Пашкевича «Мамина вишня»)

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Mета уроку: Ознайомити учнів з життям і творчим досягненням композитора-земляка, заслуженого артиста України А. М. Пашкевича; донести до їх свідомості історію народження пісенних творів; розкрити велич образів-символів; заохочувати учнів до роздумів над важливими життєвими проблемами; сприяти виробленню навичок самостійного опрацювання художніх творів, розвитку логічного мислення та зв’язного мовлення учнів; засобами художнього слова і музики виховувати почуття прекрасного, шану і любов до батьків, до рідного краю; зацікавити творчістю А.М. Пашкевича.

Обладнання: збірка А.М. Пашкевича «Мамина вишня», ілюстрації до новел, стінгазета «Цвіт маминої вишні», карта Житомирщини.

Тип уроку: комбінований урок (українська література і музика)

Хід уроку

I. Організаційний момент.

Учитель (на фоні мелодії пісні «Мамина вишня». Сл. Д. Луценка, муз. А. Пашкевича).

Дрімають прадавні ліси у відблисках замріяних озер і думають свою вічну думу, колосяться дозрілі хліба. Манять шовком росяні трави в лугах. Льон цвіте синьо-синьо, а в тому цвітінні пломеніють червоні кетяги калини… Зелені діброви бринять голосним пташиним щебетом... Це-Житомирщина. Тут живуть талановиті люди, які віками передають з роду в рід, з покоління в покоління найдорожчий духовний скарб — рідне слово, рідну пісню. На берегах чарівної річки Случ розташувалося містечко Баранівка, один з райцентрів Житомирської області. А недалеко — село Довбиш. Тут народився Анатолій Максимович Пашкевич.

II. Повідомлення теми, мети і завдань уроку; мотивація навчальної діяльності учнів. (називаю тему)

Учитель. Сьогодні ми поведемо мову про пісню. Пісні! Їх багато. Одні нам подобаються, інші - ні. Одні нас хвилюють, інші залишають байдужими. Чи задумувались ви, діти, коли - небудь над причиною чи історією появи пісні? А пісня ж, як і людина, теж народжується. Тільки вона ніколи не вмирає, вона живе вічно! Хай іноді трохи забувають її, тимчасово не співають, а згодом вона оживає знову. I саме від людини залежить життя пісні.

Давайте, друзі, відірвемося від важкого сьогодення, забудемо про дзвінок і годинник і полинемо на крилах пісні у світ прекрасного.

III. Сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу.

1. Розповідь про Анатолія Максимовича Пашкевича (учениця)

Я з радістю поділюся тим, що мені вдалося дізнатися про нашого земляка.

11 лютого 1938 року у невеликому селі Довбиш, що біля Баранівки, народився А.М. Пашкевич. Ні батько, ні мати, ні хтось інший не знали, що це не просто хлопчик, син народився, а майбутній талант. Зростав у сім’ї селян-хліборобів, чесних, працьовитих. Важким було його дитинство — воєнні і післявоєнні роки. Бачив кров і смерть, нальоти ворожих літаків, евакуацію… Тут одержав перші уроки людяності, доброти… Дитинство було голодним. Порятунку шукали всі. Анатолій часто бігав до річки ловити рибу. Одного разу замість в’юна приніс водяного вужа. З того часу в’юнів більше не ловив.

Майстрував сопілку з бузини для всього хлоп’ячого товариства. А сам малий Только (так його тоді називали) ховався у сливнику і награвав коротенькі нехитрі мелодії. Люди чули і гадали, що за пташка дивна так гарно співає. Це були його перші музичні твори. Лягаючи спати, ховав сопілку під подушку.

Закінчив Баранівську школу. Здобув музичну освіту.

Дні йшли, множились у роки. На Баранівську сцену вийшов хор, створений Анатолієм Максимовичем. Потім здобув визнання Довбиський хор. Згодом працював у Новограді — Волинському, у м. Житомирі.

40-річним поїхав А. Пашкевич до м. Луцька. За короткий час і тут створено хор, який став гордістю волинян.

Проживав в м. Чернівцях. Та свій 60-річний ювілей приїздив святкувати на Житомирщину, до материнської колиски, до білої селянської хати, обвіяної пахощами чабрецю і м’яти.

Наш земляк — творець прекрасних мелодій, що звучали і звучать на професіональній і самодіяльній сцені, у полі, у хаті, на родинних, календарно-обрядових, ювілейних святах. Це і журавлино-крилата і глибока, мов сама пам'ять «Степом, степом…», колисково-зворушлива, наснажена справжнього громадянскістю «Виростеш ти, сину…» Широко популярні « Дощик накрапає…», «Ой не плавай, лебедоньку…», «Черевички», «Сама собі дівчинка здивувалось». Часто вони оголошувалися, як українські народні, і мало хто знає, що вдихнув у них душу, подарував їм крила А. Пашкевич. Ним же підсвічені яскравими мелодійними барвами такі фольклорні перлини, як «Летіла зозуля», « Ой цвіте, цвіте біла вишенька…»

Ця людина — талант, зрослий серед народу і відданий йому духом, цвітом, плодом своєї творчості.

Творчі пошуки, прагнення як найвищого самовияву привели Анатолія Максимовича до широких музичних форм. З одержимістю, з високою вимогливістю до себе і до поетичного слова працював він над своїми творами.

Ми вдячні йому за пісні і новели. За його барвінкові, щирі, задушевні мелодії, що розраджують у біді, підносять у радості.

2. Розповідь про Д. Луценка (учень).

Із доброї душі і легкої руки композитора Анатолія Максимовича вірші багатьох поетів стали піснями. А найбільше пісень на слова Дмитра Луценка. Тому коротко повідомлю про вірного, незрадливого друга.

Дмитро Омелянович Луценко народився 15 жовтня 1921 року на Полтавщині. Зростав у багатодітній хліборобській сім’ї. Навчався у Київському меліоративному інституті. Учасник Великої Вітчизняної війни. Працював шахтарем, а також у редакціях газет «Сільські вісті», «Молодь України», кореспондентом Всесоюзного радіо. Писав вірші. Створив багато поетичних збірок. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка.

Як повновода ріка пливе поезія Дмитра Омеляновича серед народу, відгукуючись любов’ю у серцях шанувальників його таланту. Він залишив нам у спадок добірні зерна поезії, яким проростати ще через десятиліття, а то й цілі століття. У них є майбутнє, безсмертя, є вічність

Учитель. Анатолій Максимович Пашкевич! Дмитро Омелянович Луценко! Цих двох людей єднала творча, братерська, людська дружба.

3. Історія написання пісні «Мамина вишня» (сл. Д. Луценка, муз. А. Пашкевича).

(повідомлення учня)

Словами Дмитро Луценка я розповім історію написання пісні «Мамина вишня». «Я вам скажу що немає, певно, такого і поета, і композитора, який би не присвячував матері своїх кращих рядків. Бо мати переливала нам свою радість і свою надію в колискових піснях, бо мати благословляла нас у далеку дорогу, коли ми підростали і йшли у широкий світ, бо мати в зойках чекала наших листів з фронту, бо мати з любов’ю і сльозами зустрічали мене тоді, коли я пораненим повертався з госпіталю додому.

Я присвятив матері чимало пісень, а між ними одного щасливого дня народилася «Мамина вишня».

Пригадав своє рідне село, свою хату, садок і там, у садку, мамину вишню. Звідтіль я пішов у широкий світ. Біля воріт вишня проводжала мене пахучим цвітом і плакала так, як мати плакала, коли я виїжджав з рідного села. Вишня зустрічала мене, коли я повертався, а мами вже не було Приїхав якось, додому, був травень, оцвітала мамина вишня. Чому мамина? Бо завжди мама рвала з неї найперші вишеньки і частувала нас. Ми ту вишню так і називали: мамина вишня. Я стояв, бачив, як дерево ронило на землю запашний світ, білі пелюстки здалися мені сльозами, і народився вірш. Але не одразу і не скоро він став піснею, бо пісня — то слова і музика. А музика — чудова, сердечна. Її написав мій друг, талановитий композитор — пісняр Анатолій Пашкевич. Славно вийшло! Думаю, про матір саме так і тепер писати, говорити, співати. Любити її і поклонятися вічно — усім серцем. Бо усі ми наших матерів діти. Пісня ця зайшла в кожен дім, кожне серце.»

Слово гостю — Медведєву А.Т

4.Виконання пісні «Мамина вишня» (сл. Д. Луценка, муз. А. Пашкевича).

5. Історія написання збірки «Мамина вишня» (повідомлення учня).

Червоно заходило сонце, відпливало у вічність ще одне життя… Україна плакала за Дмитром Луценком…

В цей день, прощаючись з Анатолієм Пашкевичем, Ярема Гоян порадив йому згадати все мовлене і пережите та написати книжку новел про те, як приходять на світ пісні, які полюбив народ і прийняв за свої, а носить їх під серцем України.

Ця пропозиція вразила композитора. Він замислився і забідкався, що ніколи не пробував пера у жанрі новели, хоч про переболене міг би написати багато.

А тут ще буденщина важким тягарем впала на плечі. Та це й зрозуміло. Не стало побратима, з яким ріднила українська сестриця-пісня, обірвалася мелодія на півслові. Вони ж обоє летіли разом у пісенному небі України і творили диво. До останньої хвилини Анатолій Максимович підтримував Дмитра Омеляновича.

Та й інша гризота: творцеві й художньому керівникові Волинського народного хору не давали жити бюрократи від культури. Гнули до землі талант, ломали горду поставу художника, забивали в землю великодержавним кулаком українську пісню…

А життя тривало — співав Волинський народний хор, писалися нові пісні, і поміж клопотами творилася ця книжка.

Спочатку автор написав новелу «Мамина вишня» як ліричний заспів до книжки. Композитор і творець народних хорів на Україні відкриває в собі письменницький талант — квітне слово, дане в годину прощання з Дмитром Луценком.

Ось так писалася ця книжка, піднявшись над буднями і суєтою, як мамина вишня, якій потрібна радна земля і небо України. Зійшла у вишневому саду України книжка-сповідь «Мамина вишня» і в парі з піснею йде між люди. І чути, як у слові і в музиці б’ються серця матерів і синів, світять пречисті пелюстки, як білі сторінки поезії і нотних аркушів, лунає голос роду і народу на цілий світ.

6. Ліричний заспів до збірки новел (на фоні музики — 2 учні).

1. «Книжка ця — пречиста пелюстка з маминої вишні, що зросла в Україні, а з садка вишневого коло хати видно її на цілий світ».

2. «Книжка ця — райська колиска маминої пісні, яка в Україні святилась, а з веселих вікон білої хати почув її цілий світ».

1. «Книжка ця — жива краплина маминої любові, яка із серця впала в рідну землю України, і любов ота для її дитини велика як ясний світ».

2. «Любов матері — велике диво на землі, яка з’являється з вічності буття і не покидає людини довіку».

1. «Вишня, мов душа, світить коло української хати».

2. « Вишня — берегиня спокою дитини».

1. «Вишня — мати, яка стоїть під небом України, приклала руку до чола і виглядає в блакитних небесах кращої для своїх дітей».

2. «Українець без вишні, як сирота без матері».

7.Учитель. Всі ми родом з однієї країни — безтурботної, галасливої, крикливої. Всі ми родом з дитинства. А згодом воно часто приходить до нас то далеким, то близьким спогадами… Та чи завжди дитинство безтурботне? Загляньмо на хвилину у дитячі роки композитора.

-Учень ділиться враженнями від прочитання новели «Лиска».

-Роздуми над новелою «Цвіт маминої вишні».

8. Учитель.

Давно відгули гармати,

Давно закінчився бій.

Немає такої хати,

Де б серця не крав біль.

Давно, але і досі живе у кожнім домі, кожнім серці, особливо жіночім. Жіноча доля — нелегко, а ще важче материнська. Її чекання — вічне…

9. Знайомство з новелою «Там у степу…»

10. Виконання пісні «Степом, степом» (сл.М. Негоди. муз. А. Пашкевича).

11. До рідного двору, до рідного порогу рветься серце людини, де б вона не була. Іноді їй здається, що за хвилину може перелетіти до неньчиного порогу з далеких світів. Негасне почуття провини, що залишив те святе місце, з роками стає болючішим, образ матері-батька немеркнучим…

12. Коментоване читання новели «Хата».

13. Виконання пісні «Хата, моя, біла хата» (сл. Д. Луценка, муз. А. Пашкевича).

14. Роздуми над новелою «Чабрецеве диво».

15. Виконання пісні «Чебреці» (сл. В. Гея, муз. А. Пашкевича)

16. Роздуми над новелою «Гімн рідному краєві».

17. Звучить «Пісня про Волинь» (сл. Д. Луценка, муз. А. Пашкевича).

18. Враження від прочитання новели «Остання надія»

19. Виконання пісні «До сина» (сл. Й. Струцюка, муз. А. Пашкевича).

20. Художнє читання новели «Посади по собі дерево».

IV. Підсумки уроку.

21. Учитель (запитання до класу).

1) Чим збагатилася ваша думка, юнаки і дівчата, після знайомства з творчістю А. Пашкевича?

2) У чому секрет його таланту?

3) Що візьмете з собою в життя?

4) Чим є творчість А.М. Пашкевича для України?

Відповіді учнів (записані після уроку)

- Секрет таланту? Мені здається, що у кожного свій талант і свій секрет.

Я не хочу робити традиційного аналізу новел Анатолія Максимовича. Навіщо? Адже й так усе зрозуміло. Єдине хочу сказати, що ці новели написані не пером, а любов’ю-синівською, батьківською, людською. Так легко і просто, а разом з тим — величаво, з гордістю, проникливо і ніжно. Краще й не напишеш.

Кожне слово доступне для розуміння. А ще — співзвучне з моїми думками, за що я вдячна нашому земляку.

Гадаю, що в цьому і є секрет його творчості: і єдності з нами, з рідним краєм.

Скажу чесно, хотілося б його побачити і почути. Склалося враження, що це незвичайна людина. А втім, мабуть, найзвичайнісінька, бо тільки таким дано так глибоко бачити і мислити.

-Не знаю, чи я права, але свою думку висловлю. Музика і слово, створені Анатолієм Максимовичем, заставляють задуматись над долею наших батьків, над нашими ставленнями до них, над батьківською і синівською любов’ю.

У найпростішому і буденно-звичайному він бачить рідне і величне. А без цього і нам не можна жити.

Думаю що нам усім, мене особисто потрібно повчитися у композитора наполегливо працювати, не залишати справу на пів путі, а завжди доводити її до кінця. Перейняти від нього любов до людей, усього, що у нас є. А також уміння цінувати дружбу, знати минуле, заглядати у майбутнє.

Я візьму з собою в дорогу

Його пісню, його тривогу

-Вважаю, що творчість А. Пашкевича — це доля України-матері, бо найменша рослиночка її в полі, і запашні чебреці, і любисток, і калина в лузі, і чари Світязю, і вишнева біло цвітна пелюстка, і ніченька-чарівниченька з диригентом-місяцем між зорями поєднані з людиною-вічним дитям природи. І вся ця краса земного раю оспівана в музиці нашого земляка та вимальована в його по-синівськи ніжному письменницькому слові, а весь біль за врятування потоптаного раю гнівно гримить-рокоче в його піснях і думах, плаче реквієм, а серце кричить стогоном. «Я стояв на березі і питав у долини». Хто й за що послав тобі таку долю, земле моя?»

22. Співає гість Народний артист України Анатолій Гурський «Поле моє» (сл. В. Гея, муз. А. Пашкевича).

23 .Учитель.

Так, умів Анатолій Максимович, наш славний земляк, пісняр-композитор, міг побачити найпотаємніше, найдорожче, найрідніше. Суворі випробування випали на долю митця. Та не зачерствіла його душа. У кожній новелі, кожній пісні — глибока синівська любов до батьків, рідного краю. Нам важко сьогодні уявити своє життя без пісень А. Пашкевича. Вони хвилюють, заставляють бачити світ і себе в ньому по-іншому, по-новому, спонукають їхати до батьківського двору, до маминої вишні.