Всі публікації щодо:
Гончар Олесь

Собор як символ духовної краси людей за романом О. Гончара „Собор“

На романі Олеся Гончара „Собор“ довгі роки лежала тінь заборони, бо автор сміливо критикує тогочасні порядки. Тільки нещодавно твір дійшов до читачів і відразу ж здобув неабияку популярність, хоч у ньому немає ні пригод, ні драматичних поворотів сюжету. Мабуть, секрет – у зображенні вічних проблем людства, а також актуальних проблем того часу. Отже, головним персонажем роману є сам собор у с. Зачіплянці, навколо якого відбуваються майже всі події. А збудували цей собор козаки на пам’ять про себе після того, як російське військо з наказу Катерини Великої зруйнувало Запорізьку Січ.

Але сучасній владі цей культурний пам’ятник не потрібен, його вважають пережитком минулого, та й коштів на його утримання немає. Отож цей гордий красень, ця „горда поема степового козацького зодчества“ стоїть на краю села, не потрібна майже нікому.

Тільки студент Микола Баглай милується красою архітектурної довершеності, завжди зупиняється біля собору й слухає його звуки. Хлопець ріс у тяжкий час, він із дитинства допомагав матері, зазнав і голоду, і скрути. Однак у його молодому, вразливому серці не вмерло почуття прекрасного, ще не затягли його життєві труднощі, юнак лишався чутливим і завзятим. Він опікувався становищем навколишнього середовища й навіть зі своїм другом спроектував модель фільтра для очищення повітря.

Мешканці Зачіплянки – звичайні люди, чесні трудівники, які люблять свою Батьківщину та щиро бажають зробити її долю кращою.

Брат Миколи, Іван Баглай, перебуває в далекій Індії: його як одного з найкращих працівників металургійного заводу відправила на будівництво індійського заводу.

Ізот Лобода, колишній відомий металург, має великий авторитет серед людей. Він багато зробив для своєї держави, але його син, Володимир, вирішив віддати старого батька до будинку металургів, бо йому, мовляв, ніколи було його доглядати. Володимир теж був металургом і дуже цим хизується. Він робить усе для того, щоб його поважали і на роботі, і вдома. А потрапивши на вищу посаду, він став забувати про народ і дбав лише про власні інтереси; головною для нього стає кар’єра.

Щоб вислужитися перед начальством, йому треба зруйнувати собор та побудувати на його місці щось сучасне, і аж ніяк не важливо, що цей собор є історичною цінністю. Проете людям був потрібен цей собор, і Лобода остаточно розійшовся з народом.

Між зачіплянцями й собором існував нерозривний зв’язок, і коли зі святині зникла охоронна дошка, люди відчули, що й в їхніх душах щось зникло. Цей випадок зачепив кожного, навіть тих, хто ставився до собору з байдужістю.

Через образ собору та героїв твору Олесь Гончар висловлює свої думки про безліч людських проблем, він оспівує чесну працю трудівників і критикує наявність у суспільстві таких соціально небезпечних людей, як Володька Лобода, Таратута, Обруч та інші, як знищують усе, що власними руками будує народ. Проблеми, розглянуті автором, можна поділити на три групи: морально-етичні, загальнолюдські, екологічні.

Гончар нагадує нам обов’язок кожного громадянина – шанувати й оберігати історичну спадщину свого народу та духовну красу своєї нації. Водночас у романі розкриваються такі негативні риси сучасності, як бездуховність, бюрократизм, дух руйнування, споживацькі тенденції та інше.

Ось за цю сміливу критику „Собор“ і не любили влада та цензура, але закинути такий твір ніхто не міг і не мав права. Ми й зараз читаємо його з захопленням, бо ці проблеми й у наш час лишаються актуальними.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.