Всі публікації щодо:
Гончар Олесь

Ідея духовного багатства людини в романі О. Гончара „Собор”

Олесь Терентійович Гончар… Із героями його романів і повістей пізнавало світ не одне покоління українців, із цими героями люди вчилися красі кохання, мудрості, любові до Батьківщини; засуджувало зло й бездуховність, возвеличували добро, чесність, людяність.

Як живе сучасна людина, який її внутрішній світ, як ставиться вона до великих набутків свого народу, до скарбів національної культури – все це має художнє відтворення в романі Олеся Гончара „Собор”. Твір, що й сам сам жертвою переслідувань і замовчувань, застійних явищ, спрямований проти духовного браконьєрства й безпам’ятства, кар’єризму й пристосуванства.

Герої роману люблять своє селище, свій край, заклопотані своїми проблемами, а їхні життя незримо пов’язані з собором, що стоїть у центрі Зачіплянки. Ця споруда, яка сприймається як живий герой твору, і стала центром конфлікту в романі між людьми праведними й ницими, між духовністю й бездуховністю.

Духовний світ мешканців Зачіплянки, їхні погляди на історичне минуле, сучасність і майбутнє розкриває нам письменник. Брати Баглаї, Ізот Лобода, вчитель Хома Романович сприймають собор як духовну субстанцію. Ім протиставлене вороже ставленнядо собору Володьки Лободи й тих, хто вчинили в споруді дику оргію й на її порозі поранили Миколу Баглая. Ставлення багаттьох металургів та їхніх сімей до собору тимчасово ніби притлумлене: вони з ним зжилися й не думали, що його може не стати.

Але коли поповзла чутка, що собор мають руйнувати, з нього зник охоронний знак, виявилося, що кожен до собору не байдужий, що це – їхня святиня. Тоді і Вірунька, і Леся-фронтовичка, і Костя-танкіст, і Ягор Катратий та всі, хто живе по правді, збагнули, що йдеться не просто про облуплену занедбану будівлю – йдеться про їхню честь і сумління, про духовну сутність їхнього існування. Зачіплянка стала на захист собору, бо він – диво довершеності народної архітектури, народного бачення й розуміння краси. Собор постає як пам’ятка історичного минулого нації, як пам’ять про волелюбних наших пращурів, що спорудили цей собор на вічну пам’ять нащадкам. Храм – це святиня, і спасибі О. Т. Гончару, що його герої стають на її захист.

У цьому і є актуальність роману Гончара, і в цьому була причина його переслідування й замовчування. Проте письменник вірив, що ніякі адміністративно-командні методи до кінця не вбили в людині людяність, дух пращурів, відчуття справжньої краси, совісті. Письменник виступає проти тупої обмеженості чиновників, які не бачать різниці між релігією й самою сопрудою – витвором людського генія, символом народних уявлень про красу й справедливість; проти тих, хто бездумно нищить природу, забруднює повітря.

І як приємно, що серед нас є такі люди, як Микола Баглай, Єлька, Ізот Лобода, воєнком та інші, душі яких відкриті для краси, які віють відчувати красу та борються за неї. У цьому втілення їхнього духовного багатства, герої закликають читачів замислитися над тим, для чого ми живемо, що залишимо після себе нащадкам, як зберегли набутки минулиз століть, чим примножили їх.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.