Всі публікації щодо:
Яновський Юрій

Трагедія родини Половців (за романом Юрія Яновського „Вершники”)

Роман у новелах „Вершники” Ю. Яновського – це прекрасна й багатогранна оповідь про безприкладний подвиг народу в роки громадянської війни. Це своєрідна пісня мужності українського народу, кожна новела – це нова сторінка життя, страждань, боротьби й перемог.

Роман починється новелою „Подвійне коло”, в якій відображено трагедію братовбивчого змагання за владу. Рідні брати Андрій, Оверко, Панас, Іван і Сашко – сини чорноморського рибалки Мусія Половця. У складній політичній обстановці того часу вони виявилися представниками різних класів; та найбільшою трагедією було те, що три брати загинули в степу під Компаніївкою не від рук ворога, а від рук рідного брата…

Незабутньою стала родина Половців. Із своїх синів Мусій міг пишатися лише Іваном, який у грізний час вибрав правильну дорогу в життя – служити „революції, інтернаціоналу”, тим самим продовжуючи справу свого батька.

А за ними стоїть образ вірної Половчихи, що надавала їм сил у боротьбі; лише вона лишилася чекати на березі моря, коли вже ніхто не надіявся побачити живим Мусія. У цій сцені, на мою думку, вона нагадує Ярославну, яка так само виглядала свого князя.

Війна – це завжди нещастя й горе для народу. Змальовуючи батальні сцени в романі, автор показує, якими жорстокими робить людей війна. У ті буремні роки люди працювали до виснаження, не зважали на втому, не полишали місця бою доти, доки їх не покидали сили; я вважаю, що це був справжній подвиг героїчного народу.

Новелістичний роман „Вершники” було визнано одним із найкращих творів про громадянську війну. Він складається з восьми пов’язаних новел, в яких діють люди різних соціальних груп і професій.

Баладою про подвиг можна назвати одну з новел роману – „Лист у вічність”. В її основі – героїзм безіменного листоноші – образ прометеївської сили. Він знав, що загине, він навіть прагнув смерті, бо вже було несила терпіти знущання ворога. Однак він не має права вмерти доти, доки не вкаже повстанцям, де заховано зброю… У новелі немає портрета, письменник прагне якомога повніше розкрити внутрішній світ і стан героя – справді легендарної людини, яка мужньо тримається під час катувань і не перестає боротися.

Найбільшого звучання героїчна піднесеність набуває наприкінці новели. Кінцівка її коротка, але скільки тут бойовистості й сили, скільки героїчності! За листоношею йде повсталий народ, якого вже ніхто й ніщо не в змозі зупинити. І тут лунає монолог цього юнака, його передсмертне слово, яке свідчить про його духовну велич, світлу мрію про краще життя. Листоноша попросив, щоб хто-небудь узяв зброю й застрілив його, щоб позбавити мук. І сотник підійшов до нього та вистрілив у лежачого, і цей „лист у вічність пішов од рядового бійця революції”.

Наприкінці твору Ю. Яновський робить інтервал і додає одне речення: „Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі”. У цьому – сутність подвигу не тільки самого листоноші, а й усіх героїв, що віддали життя за народ. Тема смерті набуває тут оптимістичного звучання: вона прекрасна, коли життя віддане народові. Безіменний листоноша виконав свій обов’язок, а лист у вічність – то пам’ять, повага й шана, то його заповіт нам, людям другого десятилітт. XXI.т.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.