Трагедія митця в тоталітарній державі (Микола Хвильовий)

Невже я зайвий чоловік тому,

Що люблю безумно Україну?

М. Хвильовий

Микола Хвильовий… Прізвище його ставили в один ряд з іменами Петлюри й Бандери… А між іншим його передсмертна записка закінчувалася словами: „Хай живе комунізм!” Він щиро вірив у шлюб вільної України з ленінським комунізмом.

Микола Хвильовий (справжнє прізвище – Фітільов) у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярніших письменників, його вірші й новели вміщувалися в шкільні підручники й хрестоматії, його пісні співав народ.

І все ж це, як і його твори, було за сімома замками, його ім’я викреслювали з національних енциклопедій. Оцінку йому дав Сталін, і слова „вождя” воістину стали дороговказом для „синів” - літературознавців, які задурманювали голови читачам. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто ж тоді насмілився б їх спростувати?

Декілька разів письменник намагався зняти з себе жорстокі й небезпечні звинувачення, але його не чули, не хотіли чути. Фатальний постріл пролунав 13 травня 1933 року, в ясний сонячний день… Так звела з життям рахунки людина, яка тричі була під розстрілом…

Мабуть, жодна літератрура не мала такого „запеклого” ворога. Декілька разів мінялися портрети вождів, сталінські холоди замінилися „хрущовською відлигою” й тяжким застоєм, а ворог української літератури та всього українського народу лишався один – Микола Хвильовий…

Тоді майже ніхто не бачив і не знав цього письменника, ніколи не читав його творів, його життєпису, не чув гасел, проголошуваних ним. Лише читали підручники, монографії, статті та мусили сприймати все на віру: ворог є ворог. Однак ретельно приховувалося, що, як зазначав І. Білецький, „М .Хвильовий – основоположник української радянської літератури і української прози”.

…Нічого не боявся, нічого не цурався, розумів, що сміх – це здоров’я. Визнавав помилки, бо помилявся. Мав загонисту, шалену й неймовірно чесну душу…

Через два місяці після його похорону його могилу зруйнували й знайшли тільки наприкінці минулого століття.

Перечитуючи його біографію, переконуємося, що він вірив у те, що ми, його майбутні читачі, зрозуміємо його. Але ж чи розуміємо?.