Всі публікації щодо:
Літературознавство

СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ КАЛАМБУРІВ

План

1. Визначення каламбуру та походження

2. Основа каламбуру (багатозначність та омонімія) та стилістичне використання каламбурів

1. Визначення каламбуру та походження

У лінгвістиці дотепер немає єдиного розуміння сутності каламбуру, що відбиває й у термінологічному різнобої. Цей прийом ще часто називають „грою слів“, „словесною гостротою“, „подвійним змістом“. Причому зміст цих понять і їхнє співвідношення часте трактують по-різному.

Словом каламбур ми зобов’язані вестфальскому баронові Каленбергу, що прославився при дворі Людовика XV постійними двозначними, мимовільними гостротами: не володіючи в достатній мірі мовою, він безбожно перекручував французьку мову. Французи жорстоко помстилися баронові, зіпсувавши його прізвище.

З часом зі значення слова „каламбур“ зник елемент випадковості, і тепер це „стилістичний зворот мови або мініатюра визначеного автора, засновані на комічному використанні однакового звучання слів, що мають різне значення, або подібно звучних слів або груп слів, або різних значень того самого слова і словосполучення“.

Каламбур (фр. calembour) – гра слів, заснована на навмисній або мимовільній двозначності, породженою омонімією або подібністю звучання і зухвалий комічний ефект [3, С. 322].

Каламбур – жарт, заснований на комічному використанні подібно звучних, але різних за значенням слів [2, С. 112].

Каламбур (англ., фр. calembour) – фігура мови, що складає в гумористичному (пародійному) використанні різних значень того самого слова або двох, подібно звучних слів [1, С. 476].

Каламбур – дотепний жарт, заснований на використанні слів, подібних по звучанню, але різних за значенням, або на використанні різних значень того самого слова; гра слів [5, С. 543].

Отже, каламбур – стилістичний зворот мови, заснований на комічному використанні різних значень однаково або подібно звучних (графічно оформлених) слів, а також на різних значеннях однієї і тій же з названих одиниць. Результатом такого використання є семантично багатопланові тексти, що відрізняються гумористичною або сатиричною спрямованістю. Сутність каламбуру полягає в зіткненні або, навпроти, у несподіваному об’єднанні двох несумісних значень в одній фонетичній (графічної) формі.

2. Основа каламбуру (багатозначність та омонімія) та стилістичне використання каламбурів

Багатозначність (полісемія) – це наявність в одного слова двох або більшої кількості значень. Найбільший вияв можливості полісемії знаходять у художньому та публіцистичному мовленні. В офіційно-діловому та в науковому стилях, які „вимагають максимально точного позначення понять“, слова здебільшого вживають тільки в прямому значенні [3, С. 276]. „Конкретне стилістичне значення полісемічної лексеми визначається її сполученням з іншими словами, тобто в контексті, або ж увиразнюється певною ситуацією мовлення. Правильно побудований контекст усуває багатозначність у сприйманні слова, не створює двозначності“. Водночас у художніх та в публіцистичних текстах автори часто використовують можливості полісемії з певною стилістичною метою. Є кілька способів стилістичного використання багатозначності слова: уживання того самого слова в одному контексті у двох чи в кількох значеннях (Газета „Сільські вісті“ звернулась до парламенту з проханням затвердити закон про тимчасові слідчі комісії у новій редакції. Депутати погодились, пошук нової редакції для газети триває; використання в тому самому контексті слова в його вужчому й ширшому значеннях; зведення в одному контексті вільного та фразеологічно зв’язаного значень (Уряд прийняв програму захисту соціально вразливих громадян. Соціально вразливі громадяни приємно вражені; поєднання в одному контексті двох фразеологічно зв’язаних значень (Парламент закликав Президента піти у відставку У відповідь Президент закликав парламент піти значно далі. Дискусія триває).

До цих прийомів часто вдаються в сатиричних і гумористичних творах, у яких активно використовують каламбур.

Каламбур – стилістичний прийом, за основу якого правлять багатозначність, омонімія. Використовується для створення комізму: Машина ніяк не заводилася. А він з дитинства мріяв завести собі машину.

Омонімами (гр. homos – однаковий, onyma – ім’я) називають слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях. Омоніми з’являються внаслідок звукових змін слів у процесі розвитку мови, випадкового збігу звучання слова рідної мови і засвоєного з іншої мови, а також випадкового збігу звучання форм різних слів. Наприклад: ліра (музичний інструмент) і ліра (грошова одиниця); жати (серпом) і жати (тиснути); за в’яз – зав’яз, не з граба – незграба. Розрізняють омоніми абсолютні (або повні) і неповні [4, С. 122].

Повні омоніми бувають в межах однієї частини мови. Звуковий склад абсолютних омонімів збігається в усіх граматичних формах: двір (господарська ділянка, на якій розміщуються будівлі та місце біля них) і двір (монарх і його оточення); деркач (невеликий перелітний птах з жовтаво-бурим оперенням, що має характерний скрипучий крик) і деркач (стертий віник); сага (давньоскандинавське чи давньоірландське епічне сказання про легендарних героїв та історичних діячів, що має прозову форму з віршованими вставками) і сага (річкова затока). Оголошення: „Дуже люблю русявих дівчат з косою. На літо необхідно дві-три, які б уміли косити в незручних місцях...“.

Неповні омоніми – це слова, що збігаються звучанням не в усіх граматичних формах, наприклад: студія/студії (майстерня живописця або скульптора, художній або театральний навчальний заклад, кіностудія) – студії (навчання, ретельне вивчення або дослідження чого-небудь); лицювати (перешивати, перелицьовувати одяг: лицюю, лицюєш, лицює, лицюють) – лицювати (личити: вживається тільки форми третьої особи лицює, лицюють).

Омоформами називають морфологічні омоніми, що виділяються на підставі звукового збігу і однакового написання форм слів, що належать до різних лексико-граматичних класів або ж різних форм одного й того ж слова, наприклад: стук (форма Н.в. – З.в. одн. іменника) – стук (специфічна звуконаслідувальна (вигукова) форма, співвідносна за значенням з дієсловом стукати) [4, С. 124].

Омографи – це орфографічний тип омонімів, які утворюють слова, однакові за написанням, але різні за звучанням. Відмінність у звучанні зумовлюється різною позицією наголосу як у лексичних омонімах, так і у формах одного і того ж слова, наприклад: деревина (одиничне дерево, порівн. також: картоплина, цибулина тощо) – деревина (матеріал для будівництва та виготовлення різних предметів) [3, С. 125].

Омографи не використовуються при творенні анекдотів, бо мають різне звучання, що є головним при сприйнятті жарту чи дотепу. Явище омонімії дуже поширене в мові на різних її рівнях, тому в кожному розділі (словотвір, морфологія, лексика і фразеологія, синтаксис) ми можемо говорити про омонімію значущих лінгвістичних одиниць. Проте омонімічність може виявлятись не лише в мові, а й у мовленні. У процесі мовлення відрізки більшої чи меншої тривалості можуть збігатись у звучанні внаслідок фонетичних процесів (займ. мене і дієсл. мине, ім. поли і дієсл. поле) або ж: внаслідок невірного членування відрізка мови на фонетичні слова.

– Ото майстри, от молодці! – Ну нас звичайно не три, але й то правда – молодці. У випадках, коли існують невідповідності між вимовою і правописом, з’являються омофони.

Отже, омонімія – це мовне явище, яке становить основу в каламбурах. Дехто з вчених у 20-ті роки вели боротьбу проти вживання омонімів, бо, нібито, вони створюють непорозуміння у змісті висловлювань. Насправді ж наявність слів омонімів для мови не становить звичайно великої незручності, бо різні значення слова (що бувають здобуті з життєвої практики, з навчання, із живого спілкування тощо) приховано лежать у нашій свідомості, і лише певне значення слова, яке потрібне для конкретного випадку, виникає у нас у відповідний момент говоріння чи слухання. У зв’язку із цим Л. А. Булаховський зазначав: „Боротьба з омонімією і в масовій, і в літературній мові ніколи не досягає абсолютних результатів: у всіх мовах, в одних – більше, в інших – менше, залишається значна кількість омонімів, що не стоять серйозно на заваді точному розумінню, будучи супроводжувані іншими мовними ознаками, здатними забезпечити ясність висловлюваної думки насамперед, і взагалі – виразним контекстом. Можлива неясність фразного змісту, залежна від властивих мові усталених у ній омонімів, ... може знайти своє спеціальне застосування в грі словами, дотепних навмисно організованих непорозуміннях, легке розплутання яких дає своєрідну насолоду“ [2, С. 133]. Як бачимо, Л. А. Булаховський каже, що омонімія в лексиці іноді виконує певні завдання, зокрема, на ній іноді базується каламбур.

Зразки такої гри омонімами дає нам народна творчість. Наприклад, такий дотеп: „Їжте, гості, борщ – пироги несуть“. Дотепність цього вислову полягає в тому, що слово несуть можна розуміти як дієслово (несуть – зараз подадуть на стіл) і як присудкове слово „нема“ (в діалектах несуть має таке значення). У контексті омоніми виконують стилістичні функції, зокрема використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів, образності вислову, наприклад: Погана та мати, що не хоче дітей мати; Три разів три – дірка буде. Але все-таки основною стилістичною функцією омонімів в каламбурах є досягнення жартівливого, іронічного ефекту на основі словесної гри пародійного спрямування. Омоніми вводяться в контекст із спеціальною метою створення дотепності, гострослів’я.

Отже, підсумовуючи все те, про що сказано вище, можна зробити такий висновок: каламбур існує тоді, коли наявне подвійне розуміння слова. Але „комічним елементом він стає в тому разі, коли друге значення слова, на яке натякається, виражає насмішку“ [3, С. 345]. Порівняймо: 1) „Лукаш: Ой, скажи, дай пораду, Як прожити без долі? Доля: Як одрізана гілка, Що валяється долі“ (Леся Українка); 2) – Як справи? – Як справа, так і зліва (жарт). У першому випадку авторка „грає словами“ з метою передати весь трагізм ситуації, що склалася, підкреслює безнадію, виражає внутрішні настрої персонажа. А от другий – якраз і є прикладом каламбуру – комічного елемента. Вдале співставлення співзвучних форм, їх обігрування у мовленні викликає неабияку зацікавленість. Але необхідно бути обережним у слововживанні, бо в деяких випадках омонімія (та суміжні з нею явища) може призвести до перекручення змісту висловлювання, недоречного комізму. При коментуванні футбольного матчу: „Сьогодні футболісти покинули поле без голів“; „На екрані телевізора ви бачите Андрія Шевченка у гарній комбінації“.

Головна функція каламбуру – залучити читача до описуваних подій і змусити його не тільки посміятися над ними, але і змінити їхній хід. А також каламбур виконує не лише розважальну і самостверджувальну функції, звичайні для більшості ігор – вона маскує „крамольний“ зміст висловлюваного, допомагаючи йому обійти цензуру культури.

Cписок використаної літератури

1. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К.: ВЦ „Академія“, 2007. – 752 с. (Nota bene).

2. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248 с.

3. Сучасна українська літературна мова. Стилістика // За загальною редакцією академіка І. К. Білодіда. К.: Наукова думка, 1973. – 587 с.

4. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища шк., 2006. – 430 с.

5. Українська мова : Енциклопедія / Редкол. : В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. – 2-е вид., випр. і доп. – К. : Вид-во „Українська енциклопедія“ ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.