Творчі роботи наших відвідувачів


Автор: Лахвич Світлана

Драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня» (конфлікт мрії і дійсності; поетика твору)

Проживаючи довгий час (із вересня 1911 року) у Кутаїсі, влітку (25.07.) 1911 року Леся Українка пройнялася ностальгічним настроєм, тугою за рідними краєвидами, які своєю ніжністю так контрастували із велично-суворим кавказьким пейзажем; в результаті невідомого внутрішнього імпульсу протягом приблизно десяти днів письменниця створила драму-феєрію «Лісову пісню».

«Лісова пісня» органічно «вписується» у загальноєвропейський історико-літературний контекст та систему філософсько-естетичних уявлень кінця ХІХ – початку ХХ століття спорідненістю тем, мотивів, образів, елементів стилю. Дослідники зазначають, що «Лісова пісня» так чи так споріднена з багатьма творами європейської літератури, серед яких «Сон літньої ночі» В. Шекспіра, «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Синя птаха» М. Метерлінка, а також української – «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського, «Мавка» І. Франка, «Над Дніпром» О. Олеся.

За жанром “Лісова пісня" – драма-феєрія. Тут діють фантастичні постаті та реальні люди. Важливу роль, у творі відіграє природа. Вона бере активну участь у розвитку сюжету, допомагає героям у розкритті їх харак­терів, взаємовідносин, переживань. Природа виступає у драмі як найвища краса і гармонія. Грубе втручання у неї означає нищення краси та порушен­ня гармонії, що веде до породження зла.

Люди пpинесли в ліс свої клопоти, своє пpагнення власності, яке потягнуло за собою сваpки, буденщину, міщанську тупість, тобто принесли у казковий світ реальну дійсність. Hегативні pиси найповніше виявляються в хаpактеpах Килини і матеpі Лукаша. Конфлікт дpами побудований на зіткненні цих двох сил. Матеpі Лукаша не потpібна його гpа на сопілці, не потpібні квіти, посаджені Мавкою коло хати, не потpібна чаpівність пpиpоди. Hа думку стаpої, Мавка всьго лиш "pозпатлана" дівчина, недоpечно вдягнена, бо її одяг не вигідний пpи pоботі. Мати мpіє пpо іншу, кpащу pобочу силу, яка в її понятті має назву невістка. Hе кpаща й Калина, "вдовиця мотоpненька". Вони обидві фальшиві і лицеміpні жінки, кожна пеpеслідує свої коpистні цілі: одна - заполучити здоpову pобочу силу і коpову "туpського заводу", інша - молодого, гаpного хлопця та його "гpунтець і хату". Коли ж отpимують бажане, то стають уїдливі, лихі, відвеpто нахабними і воpожими одна до одної, постійно сваpяться. Це типові волинські жінки, сеpед який пpойшло дитинство поетеси. Типово виpішується і конфлікт між Лукашем, Мавкою і Калиною - він закінчується пеpемогою буденщини, інеpтності: Лукаш сватає Калину, а Мавка пpовалюється в володіння камінного маpища "Того, що в скалі сидить". З останніми квітами і вижатим стиглим житом полягло і кохання Лукаша до Мавки. І ось вже бpодить по лісу мов вовкулак Лукаш, збиpає своє пожитки і тікає від злиднів, що обсіли її, Калина, а замість села лишається попелище. І тільки пpиpода устами Мавки виголошує: "Hі, я жива! Я буду вічно жити! Я в сеpці маю те, що не вмиpає." Так Леся Укpаїнка підводить читача до висновку, що любов, кpаса і пpиpода вічні і нетлінні.

В основі головного конфлікту «Лісової пісні» лежить вічна суперечність між високим покликанням людини й тією буденщиною, яка часто руйнує поезію людської душі. Драма переповнена образами, створеними народною уявою і реальними особами. Мавка — дівчина з лісу. Пробуджена до життя весною та грою на сопілці Лукаша, вона оживає. З багатою, щедрою душею прийшла Мавка до людей. Від чистого кохання розквітає та збагачується душа «людського хлопця» Лукаша. Але на перешкоді їхнього щастя стоять буденні людські клопоти, які поступово засмоктують у своє болото Лукаша. Меркне в його душі все прекрасне, властиве його поетичній натурі.

Лукаш гине, зрадивши себе самого, не зумівши «своїм життя до себе дорівнятися». Але життя не можна вбити, як і вічного прагнення людини до щастя, до краси. До волі й добра.

Джерелом естетичної свободи фіксуються почуття: вибір здійснюється поміж любов'ю й ненавистю, між серцем і розумом; в наслідок чого розкривається конфлікт мрії і дійсності.

Драма-феєрія Лесі Українки “Лісова пісня” сприймається літературознавцями як унікальне явище, оскільки міфопоетичне осмислення дійсності авторкою набуває нової якості – трансформується у власне авторську міфопоетику. Плідним видається намір лесезнавців простежити, як міфологічне стає явищем художньої свідомості, оскільки, на думку Я.Поліщука “міфопоетичні аспекти “Лісової пісні” жодною мірою не можна зводити до спроби реанімувати первісну міфологію...

Міфологічні й етнографічні джерела відіграли значну роль в драматургії драмі-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”. В.Петров твердить, що саме на ґрунті модних на початку ХХ століття мистецьких течій символізму та неоромантизму, які завдяки жвавому інтересу Лесі Українки до фольклору, народної пісні, села та народного повір’я, виросла “Лісова пісня” з характерним для цієї казкової драми “майже поганським культом природи”.

Драма-феєрія має народноказковий зміст. Образи Мавки, Лісовика, Перелесника, Русалки не протиставлені людині, а, навпаки, мають тісний контакт з нею. У драмі-феєрії дивовижно поєднуються міфологічні істоти з персонажами-людьми, чого не припускала традиційна міфологія.

Мавка – це символ вірного кохання, поезії, символ прекрасного, мрії. Лукаш, зустрівшись з Мавкою, вчиться досі невідомому йому розумінню, а головне, новій мові.

У драмі вдало використані властивості казок, присутні алегоричні образи (зокрема, Доля — це символ суспільного буття).

Природа — невід'ємна частина твору й займає у ньому одне з основних місць. Вона тісно пов'язана з життям народу і фантастичних істот, з їх долею. Відчуваючи красу рідної природи, чудово розуміючи її, поетеса створює прекрасні пейзажні малюнки.

Значне місце посідають у п'єсі поряд з розгорнутими ремарками і суто лаконічні ремарки:

Мавка (усміхаючись):

– Чи ж гарна я тобі?

Лукаш (соромлячись):

– Хіба я знаю?

Мальовнича природа, розкрита в ремарках, продовжує жити в усій п'єсі, зокрема в мові персонажів. Природа живе своїм життям, і Мавка передає Лукашеві її мову:

– Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?». А ясен їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!».

«Лісова пісня» дуже близька до фольклору, і єднають її з творами народної творчості стильові прийоми, жива розмовна мова, яка надає творові поетичної краси. Тому-то не дивно, що окремі рядки звучать як пісня, інші — як казка чи дума.

Кожен рядок драми-феєрії, кожна строфа сповнені надзвичайної щирості, ліризму, пісенності. Від народної пісні йдуть такі художні засоби, як епітети-прикладки, які набувають у п'єсі нового емоційного забарвлення: сон-трава, квітоньки-зірниченьки, верба-вдовиця, мак-відюк, сиротята-патерчата, зірка-пряха тощо.

Пісенно-казковий характер мають слова Мавки:

Як солодко грає, як глибоко крає,

розтинає білі груди, серденько виймає.

Фольклорна поетика дала можливість письменниці глибоко індивідуалізувати мову героїв, піднести її до рівня народної пісні. «Лісова пісня» наскрізь пронизана музикою та піснею. Під звуки Лукашевої сопілки прокидається Мавка. Лукаш грає веснянку — і на її чарівні звуки відповідає все живе, бо «навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти».

На Лукашеве та Мавчине кохання весь ліс відкликається зливою весняних голосів:

Вже не щебечуть,

Не тьохкають, як завжди, а співають:

«Цілуй! Цілуй! Цілуй!»

У п'єсі використано народні повір'я, замовляння, казки. Вони стають поетичним засобом творення образів.

Суто народний, традиційний зміст вживаних епітетів, та на особливу увагу заслуговує мова казки-феєрії. Яскравим прикладом афористичної мови може служити останній монолог Мавки:

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно...

Легкий, пухкий попілець.

Ляже, вернувшись, у рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю.

Стане початком тоді мій кінець.

Творча індивідуальність письменниці виявилася у використанні тропів, розгорнутих метафор, викінченості строфи, ритмах мови, одним словом, у поетичному синтаксисі.

Леся Українка з величезним художнім тактом зуміла згармонізувати живу і дійову картину міфологічного лісу, увиразнила й конкретизувала зв’язки між персонажами демонології, не порушивши при цьому принципів, законів і функцій їхнього буття, філософського змісту міфологічно-фольклорних образів.

Образ Лесі Українки піднявся над епохою. її слово було і її великим ділом. Талант письменниці виявився як в поезії, так і в драматургії, про що й свідчить «Лісова пісня» — один з найкращих поетичних творів світової літератури.



Література:

1. Їм промовляти душа моя буде: “Лісова пісня” Лесі Українки та її інтерпретації / Упоряд. В. Агеєва. – К.: «Факт», 2002.

2. Міщенко Л. Леся Українка. – К., 1986.

3. Скупейко Л. Міфопоетика «Лісової пісні» Лесі Українки. – К.: «Фенікс», 2006.