Всі публікації щодо:
Літературознавство

Образ жінки-відьми в українській літературі ХІХ століття

До художнього використання образу жінки-відьми зверталися як письменники ХІХ, так і письменники ХХ століття. Художнє втілення образу жінки-відьми в ці століття має спільні й відмінні риси.

Говорячи про спільні риси, слід наголосити, що сам образ жінки-відьми є фольклорним, тобто надбанням народу, осмисленим і відшліфованим протягом віків. Але вже тут і виникають розбіжності у втіленні цього, можна сказати, вічного образа, адже одні письменники близькі у втіленні до народної традиції, а інші – більш віддалені. Вважаю, що це зумовлено особливостями суспільного життя в різні століття. А також тим, що одні (представники ХІХ ст.) першими (після народу, звичайно) почали осмислювати цю тему, а інші, скажімо, другими (представники ХХ ст.), хоча просто пізніше за перших. Зрозуміло, що так звані „другі” вже мали на що опиратись і від чого відштовхуватись.

До речі, цікавим є дослідження причин різкого контрасту у відношенні до жінок-відьом, а також у їх змалюванні різними народами. Отож, треба зазначити, що українці, загалом, на відміну від інших європейських народів, до відьом відносились не аж так негативно. В той час, коли в уяві українського народу відьми поставали розумними, хитренькими, лихенькими, мудрими, то в англійців, німців, датчан, шведів, естонців, французів відьма була втіленням суцільного зла, всього лихого, що тільки можна уявити.

Довгий час ця тема була табуйованою. Про відьом не те що говорити, а думати боялись, щоб не накликати біди. Те, що заборонялося навіть згадувати, стало предметом художнього змалювання. Перед читачем розкрилася оригінальна картина світу простих смертних та фантастичних істот, здатних своїм надзнанням змінювати людські долі.

Одним з перших художньо переосмислив народні уявлення про відьомство Іван Котляревський в „Енеїді”. У творі знаходимо два протилежні образи відьом. Перший – Сівілла. Вона є типовою сільською ворожкою, знахаркою. Автор називає її „відьма злая”, „Яга”. Вона досить неприваблива, страшна: „Бабище старая, крива, Горбатая, сухая, Запліснявіла, вся у шрамах; Сіда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса, І, як в намисті, вся в жовнах”. Вона допомагає людям, відганяє хвороби, ворожить по зорях. Другий – фурія Тезіфона: „Яхидніша од всіх відьм, Зла, хитра, злобная, запекла, Робила з себе скрізь содом”. В образі цієї відьми втілено цікаву особливість відьом – вона може перевтілюватись: „І перекинулась клубочком, Кіть-кіть з Олімпа, як стріла; Як йшла черідка вечерочком, К Аматі шусть – як там була!”.

І.Котляревський змальовує два різних образи відьом (Кумську Сівіллу і Тезіфону) нібито з протилежними ознаками, а проте вони логічно взаємодоповнюють один одного. Тобто не залишилася поза увагою митця двоякість уявлень про відьом.

О.Стороженко в оповіданні „Закоханий чорт” відобразив уявлення народу про поділ відьом на вроджених і таких, що вже по народженні стали відьмами. Одарка є відьмою, але не зі своєї волі. В тому винна її мати, котра зі злості на доньку перетворила її. Тобто Одарка не вроджена відьма. Також своєрідним у Стороженка є осмислення Одаркою своєї нової демонічної сутності. Дівчина не хоче згубити свою душу, вона прагне до каяття, до прощення Богом гріха її.

У Стороженка відьма літає на мітлі. Вилітає і залітає через димар. У неї є хвіст. Від довгого рукостискання з чортом у них народжуються діти. Ці всі ознаки не є вигаданими автором, вони є надбанням всього народу.

Явдоха Зубиха у Квітки-Основ’яненка відьма вроджена. Вона стара-стара вдень, вночі – молода. Вміє на всіх наводити ману. Розумна, мудра, з гарним почуттям гумору. Її відьма кування допомагає як їй самій, так і односельчанам. Та далі ми бачимо, що де знайдеш, там і втратиш. Вона свої сили направляє на добрі справи, але на зло відповідає злом. Щодо фольклорних рис цього образу, то у Явдохи є головний відьмацький атрибут – чорний кіт, хоча деякі дослідники відзначають, що чорний кіт (в першу чергу) – атрибут західноєвропейських відьом, а потім вже й наших, українських. Вона доїла худобу, була знахаркою, не тонула у воді – всі ці риси мають за основне джерело фольклор.

Параскіца ж у М.Коцюбинського – не відьма, а жертва пліток і свавілля односельчан. Коцюбинський вже зображує абсолютно інший, відмінний, жіночий образ. Зображена самотня, недуже приваблива дівчина, яка розраду знаходила у своєму, власними руками висадженому, винограднику. Все б і нічого, коли б сусідка (дуже „прихильна” до їх родини, чесна…) не повела поговору по всім селі про те, що, буцім, Параскіца – відьма.

В образку зображено деякі особливі уявлення про відьму, а саме наявність хвоста, або неприродній крик у церкві, коли правиться. Та ні в церкві не кричала Параскіца, ні хвоста не мала… А поговір розійшовся вже на все село. Діти камінням закидали, перехожі плюють тричі через ліве плече, коли її бачать. Мачуха хрестить все, до чого торкнулася Параскіца. Всі ці фактори призводять до того, що дівчині вже й самій віриться в те, що вона є відьмою. Начеб і хвіст лоскоче їй щиколотки, і літає вона. Але це все вразлива дівоча уява…

Отже, основною спільною рисою всіх творів можна назвати джерело уявлень про відьом. Таким є фольклор. А далі вже образи жінок-відьом на стільки самобутні й оригінальні, на скільки творчість цих авторів. 

На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.