Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Чіпка Варениченко - гнівний проте­стант і бунтар проти соціальної неправди за романом Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?“

Панас Мирний - видатний український революційно- демократичний письменник, полум’яний патріот, інтернаціоналіст, автор багатьох повістей, романів та оповідань.

У своїх творах він відстоював інтереси трудящих, нещадно таврував гнобителів, висловлював тверду віру у звільнення народу від соціального і національного гноблення.

Широку картину соціально-економічних відносин у пореформеному селі подає Панас Мирний у романі „Хіба ревуть воли, як ясла повні?“, відтворюючи непримиренні соціальні суперечності, зубожіння основної маси селянства і зростання куркуль­ства.

Задум твору виник під час поїздки письменника, описаної в на­рисі „Подоріжжя від Полтави до Гадячого“. Дорогою візник розпові­дає Панасові Мирному про розбійника Василя Гнидку. Слухаючи цю розповідь, письменник доходить висновку, що Василь Гнидка — „без­таланна дитина свого віку, скалічений виводок свого побиту, пригніче­ного усяким панством“.

Щоб дати відповідь, хто винен, що було причиною появи Гнидки, Панас Мирний пише повість „Чіпка“. Письменник подає нам образ се­лянина-протестанта, який в шуканні засобів боротьби проти соціальної кривди стає на шлях розбійництва. Панас Мирний, хоч і прагнув розкрити соціальні причини, що породжували розбійництво, не зразу досяг цього. Письменник протягом майже чотирьох (1872—1875) років працював над твором, враховуючи поради брата Івана Білика, який дав ґрунтовну рецензію на повість „Чіпка“, а також написав деякі роз­діли роману.

Працюючи над романом, особливий акцент Мирний робить тепер не на розбійництві головного героя, а на його пошуках соціальної спра­ведливості, на духові бунтарства і протесту проти зла і неправди.

Твір був закінчений і поданий до цензури в 1875 році. Проте роман вийшов з друку 1880 року за кордоном. На титульній сторінці стояли прізвища двох-авторів — Панаса Мирного та Івана Білика.

Дія роману розвивається двома сюжетними лініями. Перша — зо­браження життя і боротьби героя роману Чіпки; друга — змалювання життя Максима, солдатчини. Обидві сюжетні лінії розвиваються то не­залежно одна від одної, то сходяться в окремих частинах роману.

Роман складається з чотирьох великих частин, які в свою чергу мають окремі розділи.

Починається роман із змалювання краси весняного степу, зовніш­ності сільського парубка та „польової царівни“, розповіді автора про дитинство і юнацькі роки Чіпки — головного героя твору —це і є екс­позиція.

Зіткнення головного героя з соціальною несправедливістю — зав’яз­ка тзору. Чіпка дізнається, що в нього незаконно відібрано землю, всту­пає в боротьбу із волосною владою, протестує проти ухвали суду, обу­рюється проти цинічних вимагань судового секретаря — Чижика—ось той основний соціальний конфлікт, який рухає дальший розвиток дії. Це - зав’язка роману. У цій напруженій боротьбі одні герої гинуть, терплять поразку, а інші піднімаються, перемагають.

Чіпка б’ється, мов риба об лід, шукаючи правди, та не знаходить її і, підібравши собі това­риство п’яниць та злодіїв, проживає своє добро.

Автор показує нам тяжкий психічний стан Чіпки, його душевні страждання через злочини.

Найвищим напруженням дії (кульмінацією) є усунення Чіпки із гласних, його поразка в боротьбі із земством.

Арешт Чіпки після його жахливого злочину, трагічна смерть Галі - розв’язка твору.

В центрі роману - життя Чіпки Варениченка — гнівного проте­станта і бунтаря проти соціальної неправди.

Чіпка виріс „безбатченком“, „байстрюком“. Рано він почав відчувати несправедливість. Сільські діти насміхалися, не приймали до гурту. Коли підріс, пішов у найми. Сім’я жила у страшних злигоднях та нестатках.

Від природи чулий до людського горя, обдарований і діяльний, Чіпка наділений розумом і великою внутрішньою енергією. Якщо йому на життєвому шляху доводиться спотикатися і падати, то причиною цього стають не вроджені якості, а нестерпні соціальні умови.

Чіпка належить до тих сильних натур, які не зносять у покорі гніт, а повстають і борються проти будь-якої несправедливості.

Антиподом Чіпки, цього правдошукача і стихійного бунтаря, висту­пає в романі Грицько Чупруненко.

Дитинство Грицька проходить в тих же умовах, що й у Чіпки. Та відчутна різниця в характері цих людей. Підростає Грицько, і його жит­тєвим ідеалом стає — „хата тепла, жінка-любка та дитина мила“. Для цього він іде заробляти гроші, складає копійку до копійки. Грицько придбав шмат землі, стає господарем. Він стоїть осторонь суспільних подій, відвертається від горя і страждань народу. Грицько — дрібний власник. Основне його прагнення — збагачення.

Протиставляючи Грицька з його дрібновласницьким егоїзмом, по­кірністю перед владою образові Чіпки, письменник заперечував народ­ницькі твердження про класову однорідність селянства.

Ще одною „пропащою силою“ в романі виступає Максим Гудзь. Ось Максим — парубок! „Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий... був перший красень на селі“.

Максим не був кріпаком, проте „бунтував“ проти всього, що гні­тило. Мав одчайдушну вдачу, нікому спокою не було в селі від нього. Батьки віддають Максима в солдати.

Душа просила волі. Солдатчина не тільки не виправила Максима, а поступово вбила все добре, що було закладено в його душі дідом Мироном. Максим стає на хибний шлях. Займається крадіжками, пияцтвом і гине безславною смертю.

Його енергія, волелюбна сила, розум не були спрямовані на за­хист громадських інтересів, соціальні умови не сприяли цьому.

Максим стає жертвою гнобительського ладу.

З особливою любов’ю і теплотою малює Панас Мирний образ жінки-страдниці Мотрі, матері Чіпки. Це один з найтрагічніших образів в ук­раїнській дожовтневій літературі.

Мотря - живе втілення безталанної долі трудящої жінки в умовах кріпосництва та пореформеної доби. ;

Обманута і покинута Іваном Вареником Мотря була приречена соціальними умовами на злиденне життя. Про убоге життя Мотрі свідчить опис речей одягу, хати. „Біднота несказана, злидні невилазні“, „неодрадне життя“ Мотрі. Вона „з молодих літ зсушена то працею, то нуждою, суха, як опеньок, тиха, бідненько зодягнена“.

Змучена лихою долею, безпросвітними злиднями пронесла Мотря і зберегла в своєму серці високу і чисту мораль.

Її любов до сина безмірна, вона розуміє і співчуває його страждан­ням, його протестові проти несправедливості, але й проклинає його, коли той стає грабіжником і вбивцею. Вона не прощає сипові лихі вчинки, сама віддає його владі.

В інших умовах зростала Галя: в достатках, у заможній родині, в оточенні злодіїв і п’яниць. І все ж вона не піддалася впливові бать­ків, знайшла в собі сили залишити злочинне товариство.

Все в Галі приваблює, і мова—тиха, лагідна, поетична, і щира, весела усмішка, добрі оксамитові очі, рум’яне личко, в’юнка постать. Письменник порівнює її то з перепілкою, то з білочкою.

Галя прагне до сімейного щастя. її мучить сумління, що вона роз­бишацька дочка. А щиро покохавши Чіпку, прагне врятувати його від пияцтва, грабежу. Проте згодом Галя відчула все своє безсилля. Остан­ній промінь надії гасне. Галя гине. її трагічна смерть — то пасивний протест проти Чіпчиної несправедливості, проти соціальної дійсності.

Лад, побудований на еекплуатації, визиску, не тільки спотворює здорові сили в народі, а й фізично винищує їх.

Поряд з представниками трудящих мас Панас Мирний виводить і цілу галерею образів поміщиків, козацької старшини, чиновників, по­ліцаїв, земських начальників. Це підлі, жорстокі бездушні представ­ники експлуататорського класу, які ведуть паразитичне й аморальне життя в умовах кріпосницької та капіталістичної дійсності.

Засобами сатири Панас Мирний розкриває всю нікчемність і люди­ноненависництво панів, показує класовий характер земства, представниками якого є поміщик Кряжов - „потомок... гетьманського полков­ника Кряжа“, Шавкун, що зробив чиновницьку кар’єру і став земським діячем. З-поміж усіх виділяється своїм лібералізмом Саєнко - „син сотниченка“. Так викривається в романі облудне твердження буржуаз­них націоналістів про класову однорідність української нації.

Письменник гостро засуджує соціальний лад, заснований на класовому гнобленні та визискуванні, викриває факти хижацтва та шахрай­ства, ганьбить хабарництво, підступність експлуататорів.

Серед значного числа сатиричних образів експлуататорів особливо за­пам’ятався мені образ генеральші, яка приїхала в село Піски і завела там жорстокі порядки. Самодурство і лютість доходять у неї крайніх меж.

Любов до котів — це єдина втіха в її паразитичному житті. Від надмірної лютості і зажерливості „котяча“ княгиня померла, не встигла навіть попрощатися з своїми котами. Генеральша — це живе втілення паразитизму та людиноненависництва.

Автор засуджує життя, що грунтувалось на визискуванні панівними класами трудящих мас, говорить про необхідність зміни соціальних основ існуючого ладу.

Хижакам-експлуататорам письменник протиставляє трудящі маси, показує, що з покоління в покоління серед них передавались волелюбні традиції, і вболіває, що сила народна скована, поневолена. Автор за­кликає до єдності в боротьбі.

Роман Панаса Мирного та Івана Білика „Хіба ревуть воли, як ясла повні?“ своїм безпосереднім зв’язком з суспільним рухом епохи та висо­кою художньою довершеністю став епохальним твором української літе­ратури.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.