Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Пошук ідеалу і проблеми вибору у романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?“

Історія написання роману починається, коли Панас Мирний, вражений розповіддю про селянина Гнидку, який перерізав усю козацьку сім’ю, написав нарис „Подорож від Полтави до Гадяча”. З часом назбиравши таких повістей Панас зі своїм братом Іваном Біликом написали роман, але він шість разів переписувався. Вперше роман був надрукований у Женеві у 1880 році. Автори роману незвично поєднали у ньому історичний період (перші роки після відміни кріпацтва) та дуже глибокий духовний і психологічний світ головного героя (Чіпки Варениченка). Академік Олександр Білецький сказав про особливість композиції твору: це „будинок з багатьма прибудовами й надбудовами”. І справді, композиція твору дуже складна: пропустивши одну деталь у читанні можна не зрозуміти всю думку твору і невірно охарактеризувати героїв.

Можна також помилитись і в ідеалі роману. Кожен герой мав свій ідеал. Чіпка – головний герой роману вважав своїм ідеалом рівне життя усіх людей. Так він намагався допомогти кріпакам і кликав на допомогу, коли тих приборкували москалі. В результаті йому самому нам’яли боки на очах у майже всього села, адже тоді багато хто збігався на те видовище, як кріпакам мізки вправляли. Також ще перед цим він злився на панів за діда Уласа, якого вони забрали у двір і за батька, якого взагалі віддали в москалі. Чіпку можна назвати борцем за справедливість, месником. Але тяжке дитинство (ніхто з однолітків не хотів з ним дружити, всі його ображали, а мати інколи зі злості на нього гримала), злидні, відсутність підтримки, горілка і дурна компанія зробили своє: Чіпка починає грабувати панів, мотивуючи це тим, що нібито просто повертає „собі своє, панами награбоване”, пиячити і зносити все з хати до шинку, але він не помітив, що від його помсти панам страждають ще й невинні люди: при першому пограбуванні Чіпка відправив на той світ сторожа, який лишень виконував свою роботу. Також він змусив свою матір зі слізьми шукати притулку у односельчан. На деякий час він перестав пиячити і грабувати, відбудував хату, вибачився перед матір’ю, одружився, та все ж навіть дружина зі своїми вмовляннями не змогла його втримати і через деякий час він знову повертається до старого. І тепер він вже перерізав сім’ю козака за виключенням малої дівчинки, яка сховалась. „Так оце та правда?! Оце вона!!!” - це останні слова, які промовила до Чіпки його дружина Галя. Трохи опісля вона повісилась, не витримавши горя. Ідеал у Чіпки був чудовий, але шлях, яким він намагався дійти до нього вів зовсім у інший бік.

Зовсім інше можна сказати про єдиного товариша дитинства Чіпки – Грицька. Зростаючи сиротою він був бешкетником. Він міг поїздити на баранцях, яких вони з дідом Уласом випасали, поскручувати голови горобцям, що вони з Чіпкою і робили, але Чіпка це робив із злістю, яка горіла в його очах, а Грицько – наче грався. Але підрісши, він почав думати й про господарство: так зачувши, що діда Уласа забирають у двір до пана, Грицько зібрав речі і пішов на заробітки. Там працював, як віл і складав копієчку до копієчки. Так два роки попрацювавши, він повернувся до Пісків вже грошовитим. Купив собі дім, город, став хазяїном. Грицько гордував і хотів оженитись на багатій козачці, але відмова від козака Лози повертає його з неба на землю, і він одружився такій сироті, як сам був. А жінка ж не проста – сама хоч невеличка зростом, та проворна, роботяща, до всього тямуща, робота у неї в руках аж кипіла. Звали ж її Христя. От маючи при собі дружину, хату, трохи поля зажив Чіпка гарним життям. Все у нього було добре. Працювали вони вдвох укупі, та й не сварились ніколи. У всьому селі молодим парам у приклад ставили Грицька і Христю. І все було б так і далі, якби не прийшов одного разу до них Чіпка. Чіпчині розповіді розчулили жіноче й чуттєве серце Христі, а Грицько і оком не зморгнув, мотивуючи це тим, що „своя сорочка ближче”. Після того й серце Христі до нього охололо. Вона ніяк не могла забути того змарнілого борця за справедливість у лихій свитині, навіть не здогадуючись, що до такого Чіпку довів ні хто інший, як він сам. А Грицько зрозумівши, що сталося, тільки й шукав приводу, щоб опустити в очах жінки давнього приятеля і повернути колишній розклад життя. Так він стрімголов летів до Христі, щоб розповісти про те, що Чіпку посадили до чорної. От воно так все і повернуло Христю до роботи. І по хаті робота, і новини по Чіпці повертали в другий бік думку про нього. Та й забула вона якось про все, і Грицьку на серці злягло. А коли зачув він женитьбу Чіпчину та про жінку багату, одразу ж притулився другом до Чіпки, як і раніш. Та все жалівся на свій неврожай та проблеми, надіючись, що й йому перепаде. Так і вийшло: Чіпка на хрестини Грицькового сина сто карбованців принадив. Отакий-то ідеал був у Грицька. Так все і гарно у нього вийшло.

Такі два основних протиставних ідеали у цьому романі представлено. А який вірніший і якого дотримуватись, то вже особиста справа кожного.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.