Хрестоматія з літературного читання для 3 класу - Біскуп Н. М. 2014

Олександр Дерманський
Проза
Усна народна творчість

Всі публікації щодо:

ОЛЕКСАНДР ДЕРМАНСЬКИЙ - дитячий письменник. Народився Сашко на Київщині. Закінчив факультет української філології НПУ імені Михайла Драгоманова. 1999 року отримав диплом учителя української та зарубіжної мови й літератури. Відтоді викладає за фахом у Київському технікумі електронних приладів. Літературний редактор дитячого журналу «Стежка». Одружений. Має донечку Владиславу. Перші вірші для малечі опублікував 2001 року. З того часу було надруковано в періодичних дитячих виданнях чимало його віршів, оповідань та казок. Дещо виходило під псевдонімами Сашко Володарський та Назар Діброва. Член Спілки письменників України. Автор десяти дитячих повістей та казок, серед яких: «Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська», «Король буків, або таємниця Смарагдової книги» та ін.

ЧУДОВЕ ЧУДОВИСЬКО

уривок

Соня ліпила баранця. Еге ж, пластилінового баранця, синього з фіолетовими ріжками. Тонка робота. Той, хто хоч раз ліпив баранця, знає: щоб створити гарну фігурку, замало пластиліну й хисту, тут ще й настрій відповідний потрібен, натхнення, так би мовити. А яке там натхнення, коли тебе несправедливо ув'язнено у власній кімнаті й суворо заборонено виходити гуляти на вулицю, ще й дивитися телевізор. А засніжений двір так манить! Нормальні діти зараз баб снігових ліплять, а я ... Соня засмучено глянула на свого неоковирного баранця. Це ж і німому ясно, що то Сашко П'явочка намастив повидлом учительські окуляри, а не я. Чому ж я повинна дурно страждати? Зажурена дівчинка підійшла до вікна й відхилила штору.

У дворі ніхто з дітей уже не грався: там починалася справжня завірюха. Страшний вітер гудів у свою холодну трембіту, нагрібав повні жмені снігу й зопалу жбурляв бозна-куди. Раз по раз повз вікно пролітали снігові вихори. В одному з них була обгортка від цукерки. Іриска, сумно зауважила Соня й відчула, як рот наповнюється слиною. В іншому вихорі крутилася чиясь рукавичка, в третьому нічого цікавого, скептично зітхнула дівчинка, і раптом побачила, що в третьому вихорі повз її вікно пролетіло й тут-таки зникло чудовисько!

Соня очам своїм не повірила. Дівчинка навчалася в третьому класі й уже давно не вірила у всіляких казкових істот. Але ж зараз вона сама бачила, як за вікном пролетіло велике волохате рожеве чудовисько.

- Бабусю! Бабусю! - Соня кинулася до дверей. - Там чудовисько!

- Не вигадуй казок! - озвалася з вітальні бабуся. - Можеш навіть не хитрувати, все одно я не дозволю вийти на вулицю. Бач, що вигадала чудовисько! Сміхота!

- Справді, як мені не соромно, - подумала дівчинка, - я ж знаю, що чудовиськ не буває. Мабуть, мені просто здалося.

Соня сіла на м'який килим і знову взялася до свого пластилінового баранця.

- Е, нікудишній баранець, - раптом почувся чийсь грубенький голос.

- Я знаю, - промовила Соня й спохопилася: в кімнаті, окрім неї, нікого ж немає! Чий це тоді басок? Оце-то досиділась, про себе міркувала дівчинка, то мені чудовиська за вікном ввижаються, то якісь голоси вчуваються

- Кепськувато розім'яла пластилін, - знову промовив той самий загадковий голос.

- Хто тут? перелякано запитала Соня.

- Це я.

- Я ц-це х-хто?

- Я це я, чудовисько, - почулося у відповідь.

- С-справжнє чу-чудовисько? - загикуючись запитала дівчинка.

- Можеш подивитися, - відповів голос.

- А де ти?

- Та ось же, за вікном.

Соня підійшла до вікна. Люди добрі! Там справді стояло чудовисько. Воно було наче маленький стіжок сіна: не набагато вище за Соню, але з доволі великою головою, волохате, та ще й засніжене. Щоправда, сіно не буває такого яскраво-рожевого кольору та ще й (Соня лише тепер це розгледіла) в синю цяточку.

- Можна в гості? - спитало чудовисько.

- А т-ти не ку-кусаєшся? - спитала ошелешена Соня.

- Уу, - відповів несподіваний гість.

- Ну, то залазь, - Соня розчинила вікно й тут-таки для хоробрості вигадала: - Тільки дивись мені, бо я чемпіонка класу з бойового гопака.

- Е, а я чемпіон лісу з пластилінових баранців, - й бровою не повівши, вигадало чудовисько, спритно залазячи на підвіконня.

- А звідки ти тут узялося? - запитала Соня.

- Е, катався на вихорі, а потім дай, думаю, зайду. Знаєш, мені в лісі так самотньо.

- Ух ти! На вихорі! А я на санчатах люблю. З гірки. Або на лижах.

- Е, на вихорі краще, - запевнило дівчинку чудовисько.

- Я на вихорі не вмію, - чесно зізналася Соня.

- Е, навчу, якщо не забоїшся.

- Це я забоюся! - Вже зовсім осміліла Соня.

- Ану, пішли, зараз я тобі покажу, як я забоюся. Ми з Сашком... - Соня штовхнула двері. - Ой! Тільки мені на вулицю сьогодні не можна виходити. Бабуся заборонила. Вона в мене добра, але сувора.

- А батьки як?

- Я з бабусею живу, - пояснила Соня. Мій татко працює дипломатом у одній африканській країні, я весь час забуваю, як вона зветься. І мама з ним. А мене не взяли. Бо там, кажуть, комарі отакенні, дуже небезпечні. Й у школах нашої мови не розуміють. А мені ж треба вчитися Я вже так скучила за своїми. Але татко з мамцею за декілька місяців повернуться. І привезуть мені справжнього балакучого папугу. Уявляєш?! Ото клас буде! Вчитиме за мене вірші напам'ять, я на уроці тільки рота розкриватиму, а папуга з-під парти буде вірша шпарити!

«Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями сопуть» ... Сильно придумано, правда? Ніхто не здогадається!

- Виходить, ти декілька місяців сидітимеш зачинена? - скривилося чудовисько.

- Та ні, тільки сьогодні. Та й то з перервою на обід.

- Е, тоді це не страшно. Можемо баранців поліпити. Я вже казав тобі, що я чемпіон з баранців?

- Угу, - кивнула Соня. - А тебе як звуть?

- Та ж Чудовисько.

- А мене Соня. Ти хлопчик, правда?

- Я чудовисько, - шморгнуло носом Чудовисько.

- Я мала на увазі: ти він, а не вона?

- Та, мабуть, він, - стенув плечима несподіваний гість і взявся розминати пластилін. Чудовисько справді був мастаком баранців ліпити. Вони в нього виходили дуже акуратні й симпатичні. Коли баранців уже було з пів-отари, Чудовисько підхопився.

- Буду йти, - пробасував він, - уже вечір.

- Приходь ще, - сказала Соня, відчиняючи вікно. - 3 тобою цікаво, Чудовисько в горошок.

- В горошок, в горошок! Я в бабу вдався, - кивнув Чудовисько. Бувай!

- Бувай! - Соня зачинила за дивним гостем вікно і помахала йому вслід. Чудовисько розтав у темряві.

- Чому Соня була покарана?

- Що побачила дівчинка у снігових вихорах?

- Знайди опис Чудовиська і прочитай його.

- Прочитайте вірш в особах, передаючи настрій дійових осіб твору.

- Як гадаєш, що було далі? Продовж казку.