Всі публікації щодо:
Вороний Микола
Українська література 6 клас - хрестоматія-довідник - 2014 рік
ЄВШАН-ЗІЛЛЯ - Микола Вороний (1871-1938) - ЗАГАДКОВО ПРЕКРАСНА І СЛАВНА ДАВНИНА УКРАЇНИ
Поема
Да луче есть во своей земле костю
лечи ине ли на чюже славну быти.
Літопис, за Іпатським списком
В давніх літописах наших
Єсть одно оповідання,
Що зворушує у серці
Найсвятіші почування.
Не блищить воно красою
Слів гучних і мальовничих,
Не вихвалює героїв
Та їх вчинків войовничих.
Ні, про інше щось говорить
Те старе оповідання...
Між рядками слів таїться
В нім якесь пророкування.
І воно живить надію,
Певну віру в ідеали
Тим, котрі вже край свій рідний
зацурали, занедбали...
* * *
Жив у Києві, в неволі,
Ханський син, малий хлопчина,—
Половецького б то хана
Найулюблена дитина.
Мономах, князь Володимир,
Взяв його під час походу
З ясирем в полон і потім
При собі лишив за вроду.
Оточив його почотом
І розкошами догідно,—
І жилось тому хлоп’яті
І безпечно, і вигідно.
Час минав. І став помалу
Рідний степ він забувати,
Край чужий, чужі звичаї
Як за рідні уважати.
Та не так жилося хану
Без коханої дитини:
Тяжко віку доживати
Під вагою самотини!..
Зажурився, засмутився,
Вдень не їсть, а серед ночі
Плаче бідний та зітхає,
Сну не знають його очі.
Не від кого він не має
Ні утіхи, ні поради,—
Світ увесь йому здається
Без краси і без принади.
Кличе він судця до себе
І таку держить промову,
Що мов кров’ю з його серця
Слово точиться по слову:
„Слухай, страче! Ти шугаєш
Ясним соколом у хмарах,
Сірим вовком в полі скачеш,
Розумієшся на чарах.
Божий дар ти маєш з неба
Людям долю віщувати,
Словом, піснею своєю
Всіх до себе привертати.
Ти піди у землю Руську,
Ворогів наших країну;
Підшукай там мого сина,
Мою любую дитину.
Розкажи, як побиваюсь
Я за ним і дні, і ночі,
Як давно вже виглядають
Його звідтіль мої очі.
Заспівай ти йому пісню,
Нашу, рідну, половецьку,
Про життя привільне наше,
Нашу вдачу, молодецьку...
А як все те не поможе —
Дай йому євшану-зілля,
Щоб, понюхавши, згадав він
Степу рідного привілля!”
І пішов гудець в дорогу.
Йде він три дні і три ночі...
На четвертий день приходить
В місто Київ опівночі.
Крадькома пройшов, мов злодій,
Він до сина свого пана
І почав казати стиха
Мову зрадженого хана.
Улещає, намовляє...
Та слова його хлопчину
Не вражають, бо забув вже
Він і батька, і родину.
І гудець по струнах вдарив!
Наче вітер у негоду,
Загула невпинна пісня,
Пісня вільного народу —
Про славетнії події,
Ті події половецькі,
Про лицарськії походи,
Ті походи молодецькі...
Мов скажена хуртовина,
Мов страшні Перуна громи,—
Так ревли-стогнали струни
І той спів гудця-сіроми!
Але ось вже затихає
Бренькіт дужий, акордовий,
І замісто його чути
Спів народний, колисковий.
То гудець співає тихо
Пісню тую, що співала
Мати синові своєму,
Як маленьким колисала.
Наче лагідна молитва,
Журно пісня та лунає...
Ось її акорд останній
В пітьмі ночі потопає.
Але спів сей ніжний, любий,
Ані перший — сильний, дужий
Не вразив юнацьке серце,—
Він сидить німий, байдужий.
І схилилася стареча
Голова гудця на груди:
Там, де пустка замість серця,
Порятунку вже не буде!..
Але ні! Ще є надія
Тут, на грудях, в сповиточку!
І тремтячими руками
Розриває він сорочку,
І з грудей своїх знімає
Він євшан, чарівне зілля,
І понюхать юнакові
Подає оте бадилля.
Що ж це враз з юнаком сталось?
Твар поблідла у небоги,
Затремтів, очима блиснув
І зірвавсь на рівні ноги.
Рідний степ — широкий, вільний,
Пишнобарвний і квітчастий —
Ранок став перед очима,—
З ним і батенько нещасний!..
Воля, воленька кохана!..
Рідні шатра, рідні люди...
Все те разом промайнуло,
Стисло горло, сперло груди.
„Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконами,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!”
Так він скрикнув. І в дорогу
В нічку темну та погожу
Подались вони обоє,
Обминаючи сторожу.
Байраками та ярами
Неутомно проходжали,—
В рідний степ, у край веселий
Простували, поспішали...
Україно! Мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато
На степах твоїх зосталось?
Чи вони ж не відцурались,
Не забули тебе, неньку,
Чи сховали жаль до тебе
І кохання у серденьку?
Марна річ! Були і в тебе
Кобзарі-гудці народні,
що співали-віщували
Заповіти благородні,—
А проте тієї сили,
Духу, що зрива на ноги,
В нас нема і манівцями
Ми блукаєм без дороги!..
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,—
Шлях у край свій повороту?!
ЄВШАН-ЗІЛЛЯ1
По смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей Божих. Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив ізмаїльтян, тобто половців, вигнав [хана їхнього] Отрока в Обези за Залізнії ворота, а [хан] Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись.
Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом із Дону, забравши землю їх усю і загнавши окаянних агарян. По смерті ж Володимировій остався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези, кажучи: „Володимир уже вмер. То ж вернися, брате, піди в землю свою. Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не схоче,— дай йому понюхати євшан-зілля”.
Той же не схотів ні вернутися, ні послухати. І дав [Ор] йому зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: „Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути”. І прийшов він у землю свою. Од нього родився Кончак, що зніс Сулу, пішо ходячи, котла носячи на плечах.
Поміркуйте й дайте відповідь
1. Знайдіть у пролозі рядки, у яких автор висловлює надію, що українці, збайдужілі до рідного краю, можуть повернутися в лоно своєї нації, вивчити мову.
2. Перечитайте строфи, у яких ідеться про хана; знайдіть слова й вислови, що передають муки осиротілого батька. Чому хан саме до гудця звертається з проханням повернути йому сина?
3. Чим ви поясните ту обставину, що ханський син став „за рідні уважати” чужий край та його звичаї?
4. Чи передбачив хан реакцію свого нащадка на прохання повернутися на батьківщину? Які настанови він дав гудцеві?
1 Легенда з Галицько-Волинського літопису, у якому її вміщено під 1201 роком. / Спадщина поколінь. Прадавні українські літературні пам’ятки.— К.: Грамота.— С. 461.
5. Чому, на вашу думку, ханський син залишився байдужим і до розповіді про батькове горе, і до пісень?
6. Чим ви поясните бурхливу реакцію молодого половця на пахощі євшан-зілля? Уявіть, які картини постали перед внутрішнім зором ханського сина.
7. Зіставте епіграф до поеми з висловлюваннями юнака. Що в них є спільного? Яка головна думка цього твору?
8. Перечитайте епілог. Розкажіть про гіркі роздуми поета. Використайте при цьому цитати з тексту.
9. Які роздуми й почуття збудила у вас ця поема?
10. Порівняйте її з уривком із Галицько-Волинського літопису. Поясніть, що є спільним для нього й поеми М. Вороного, а що відмінним.