Всі публікації щодо:
Винниченко Володимир

Українська література 6 клас - хрестоматія-довідник - 2014 рік

ОЙ ВИПИЛА, ВИХИЛИЛА... - ТЕКСТИ ДЛЯ ДОДАТКОВОГО ЧИТАННЯ

Володимир Винниченко

(Скорочено)

Сьогодні вітер — пан над небом, степом, над усім містом.

Що пан, то пан, та не над усіма. Гришка, Муся, Котик та Юшка анітрішки не бояться його. А хотіли б, то й у „пувички”1 грали б собі. Та поки що не грають,— нехай Ланка надбіжить.

І що то таке з тою Ланкою сталося?! Як сказилася,— майже ж не буває тепер, щоб вона програла, щоб не поцілила в ямку. Та й уся вона тепер інша стала: така важна, та стара, та хазяйновита, та задавака. Як занедужала мати на ноги, та ні на базар сама, ні до печі, нікуди не може ступити, так з того часу Ланка й загнула кирпу. Бо вона ж тепер і на базар ходить, і обід варить, і хату прибирає, і воду таскає. Та ще й материну роботу заказчикам розносить. А мати тільки за машинкою сидить та шиє. (Скільки то тих виграних Ланкою ґудзиків понашивала вона, ой-ой-ой!)

Ну, а найдошкульніше було те, що обгравала ж усіх, наче овець стригла. Котикові не терпиться і дуже кортить швидше пограти на ті ґудзики, що позрізав учора з рукавів у гостей. Аж от раптом чується збоку крик: „Агов!” Ланка! То, бувало, як вирветься на вулицю, то з радості аж танцює вся, загонисто виспівує:

Ой випила, вихилила,

Сама себе похвалила.

А тепер не співає, не підморгує, а до гри вибігає, як до роботи.

— Давайте грати, чи що?

І вже виймає з кишені свого плесканого сімака, що його й чорт не зажене в ямку, крім неї самої.

Грають тільки Муся, Котик, Гришка та Ланка. І кида вона свого проклятого сімака так, що все він або в саму ямку поціляє або найближче до ямки пада. А вже як чий ґудзик найближче до ямки, тому першому й заганяти інші „пувички” в ямку.

1 „Пувички” — гра в ґудзики (тут) або власне ґудзики.

— Не хочу більше грати! — каже нарешті Гришка й відходить до своєї коробочки й починає розглядати сімаки.

— А який найдорожчий? — суворо питає Юшка.

— Оцей,— показує Гришка на маленького, чудернацького сімачка.

— Ех, нема в мене ще одного сімачка! Ну й сімак!

— А який же він? — злякано питає Котик.

— Позавчора в городському саду на одному генералі бачив. Двома рядками, отако-о, по грудях сімаки.

— А який же він, той сімак?

— А такий: по краєчку наче ниточка золота, вузликами. Сам увесь темненький, як-от п’ятак, а ниточка ясна, золота.

А Ланка пильно слухає, і аж уста їй злегка роззявились.

— А хіба такого ґудзика купити не можна? — знову суворо питає Юшка.

— У нас такої форми не носять, так і ґудзиків таких немає.

— А одрізать?

— У кого?

— Та в того самого генерала.

— Що даси за генералового сімака?

— Та що хочеш: ножика, м’яча, шаблю. Тільки достань.

Ланка швидко зирка на Мусю й іде до ямки.

— А цебер дав би за генеральського сімака?

— Який цебер?!

— Та такий. Простий. У вас у лавці є.

Гришка нічого не розуміє. Який цебер?

— Та ти що: хочеш, може, в генерала сімака одрізать?

— А даси цебер?

І Гришка, і Юшка, всі бачать, що тут уже не жарти.

— А як хочеш. Візьми та й дай,— А от так. Даси цебер, достану тобі генеральського сімака.

— Як же ти достанеш?

— Одріжу.

Сказилася дівчина, істинно сказилася.

— Та як же ти будеш його різати?!

Та цій скаженій усе те нічого, їй аби цебер. Та щоб наперед викрав із крамниці, та щоб усі побожилися, що не дадуть обдурити.

— А коли ж генерала показувати?

Добре, Гришка готов показати. Хоч зараз.

Ланка біжить уперед. А генерала все нема.

Ланка рачки переповзає поміж кущами на друге місце, ближче до доріжки. Генерал сидить спиною до Ланки. А поли білого мундира, неначе крила стомленої курки, розіп’ялись на обидва боки. Ланка швидко-швидко, як ящірка, переповзає через галявинки під ті кущі.

Зціпивши щелепи, тихо-тихо переставляє руки та коліна і підповзає до лави, як жаба до мух, тихенько-тихенько торкається двома пальцями до ґудзика і нігтями притримує його за краєчки. І не встигає Ланка трошки надушити, як ґудзик, неначе стигла грушка, зразу ж одпадає від спини. Але в цей же мент, чи від того, що довго дух затримувала в собі, чи чого іншого, в грудях їй так свербить, що вона з усієї сили вибухає кашлем. Генерал і дві його пані, як підстрелені, аж тіпаються від несподіванки й раптово обертаються і на мить дубіють: біля самої лави, під самим генералом стоїть навколішках дівча з дикими очима і гострим, як кинджал, ножиком уруці— Хто така?! — розгублено хрипить генерал.— Що тобі треба?!

А Ланка стоїть навколішках, держить ніж у руці й мовчки, заціпенілими очима дивиться вгору на перелякані й люті обличчя під парасолями.

Біля лави збирається вже ціла юрба.

Аж ось, нарешті, крізь юрбу продирається величезна постать поліцая. Він хапа за плече Ланку й штовха наперед:

— Пішла! Жживо!

Раптом Ланка тягне свою руку й жалібно каже:

— Дядю, пустіть мене!..

Городовик од здивування аж зупиняється.

— Як-то пустить?! Куди??

— А додому. Мені треба їсти варить. Уже вечір.

— Та ти хто така? Чого з ножем там сиділа? Ну, кажи ж. Кажи по совісті, всю правду. Лучше буде. Я ж бачу, ти мала, куди ж тобі там убивать. Ну?

Ланка ще якийсь мент мовчить, потім раптом суворо, але рішуче бовкає:

— Я сімака в нього одрізала.

— Де?!

— А ззаду. В нього було там два.

І Ланка виймає з кишені ґудзика й показує поліцаєві. Він бере його своїми величезними пальцями, підносить до лиця.

— Оддайте, дядю!

— Тю, дурне яке! Та ти ж понімаєш, що ти — злодійка?

— Я не крала. Я щоб змінять на цебер для мами.

— Який цебер?

— Такий. На воду. В мами ноги болять. Мама не ходять. А їм треба парить ноги в гарячій воді. Щоб із попелом, перцем і м’ятою. А в нас грошей нема на цебер.

Городовик дивиться на її голову згори й чекає.

— Ну? А сімак же нащо?

— Та щоб змінять же на цебер.

— Хто ж тобі дасть цебер за сімака?

— Дасть Гришка, хлопець з нашої вулиці. Він складає калєкцію з сімаків. А в нього лавка і єсть цебри.

— Та мати й не ходить ногами? Та, кажеш, що ти й їсти вариш?

— А хто ж буде? Мама не ходять. Одда-айте, дядю, сімака.

— Ніззя. Ходім.

Раптом він трохи розтулює свою руку, вкладає генералового ґудзика й рівним, немов чужим голосом:

— Тікай у цей перевулок. Жживо! Та тікай же, кажу, чортеня собаче! І зовсім випускає ручку.

Аж тоді Ланка стріпується, шарпається вбік і прожогом кидається в перевулок. Поліцай скрикує, женеться за нею, кричить:

— Стій! Стій! Куди? А лови її, лови!

А Ланка все біжить, усе біжить і тисне в руці генералового ґудзика.

— Ось! — раптом зупиняється Ланка і витягає до всіх долоню. А на долоні лежить темно-жовта шапочка з ясним обідочком і вушками. Генералів сімак! — Як же ти його, Ланочко?.. Як? Розкажи ж, Меланочко, розкажи! — А цебер є? Ніхто не взяв?

— Є, дивилися. А як же ти сімака, Ланко, одрізала? Як?

— Одрізала та й годі.

— А генерал бачив?

— Ще б не бачив! Там такого галасу наробив за цього сімака, що ввесь сад збігся до нього.

— Ну, а поліція була?

Ланка знову пхикає:

— Повен сад її набігло.

— А ти що? Дуже плакала? Просилася?

— Хто?! Я?! „Плакала”! Ех, ти! Чого б я плакала?

— А як же тебе пустили?

— Ніхто мене не пускав. Сама вирвалась і втекла,— Ну, а тепер ходім цебер брати! В мене ж іще вечеря не зварена, матінки мої рідні! Швиденько! Гайда!

Відповіді на тестові завдання рубрики „Перевірте себе”

До сторінок 24-25: 1А, 2В, 3Б, 4Г, 5А, 6В, 7Б, 8А, 9В, 10А, 11В, 12Б.

До сторінок 48-49: 1А, 2А, 3В, 4В, 5Б, 6Г, 7А, 8А, 9Б, 10Б, 11А, 12В.

До сторінок 79-81: 1А, 2Г, 3В, 4Б, 5Б, 6А, 7В, 8А, 9В, 10А, 11Б, 12 В.

До сторінок 158-159: 1А, 2А, 3А, 4Б, 5Г, 6В, 7Б, 8А, 9В, 10Б, 11 А, 12Б.

До сторінок 250-252: 1Б, 2В, 3Б, 4А, 5В, 6Г, 7Б, 8В, 9А, 10Г, 11 А, 12В.

До сторінок 271-272: 1Б, 2А, 3В, 4А, 5А, 6Г, 7Б, 8А, 9В, 10В, 11А, 12Б.




На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.