Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Українська література хрестоматія 7 клас - Н.І. Черсунова 2018

Як козак пихатого пана провчив
Еліна Заржицька
Про минулі часи

Було це за часів великого гетьмана¹. Збирав тоді гетьман Богдан військо, щоб свободу Україні здобути. Тільки як його усіх селян оповістити, щоб до війська збиралися? І вирішив тоді гетьман по всій Украйні універсали² розіслати. Ну, звичайно, покликав писаря, розказав йому, що і як писати. Той зробив скількись-там копій. Тоді гетьман до козаків звернувся: «Гей, дітки! Хочу я сповістити народ наш, щоб у кожному селі усі, хто сили має, озброювалися, били панів із підпанками та до лав війська козацького поспішали. Бо ж бо тільки великими силами зможемо подолати ворогів наших. Хто з вас погодиться по панських маєтках їздити, правду про діло наше святе розповідати?».

Звичайно, визвалися сміливці, і серед них козарлюга один. Його товариство Швидкоглядом охрестило. Такий спритний, швидкий та вдалий, а розумний же, Господи! Все каламбурить, каламбурить, а, бува, полковник тільки скаже: «Треба подумати, як те і те зробити», як у козака вже й план готовий є. Або все лежить, спить, або люльку палить, аж як мусять гінця посилати, обов’язково цього молодика кличуть, бо він за годину куди завгодно дійде й назад повернеться. Знали братчики, що химородник³ він, тому і зверталися за допомогою ті, кому потрібно або важке поранення якнайскоріше загоїти, або про долю жінки чи нареченої зниклої дізнатися.

¹Ідеться про Богдана Хмельницького.

²Розпорядчий документ, що у феодальній Речі Посполитій і в Україні XVI— XVIII ст. мав характер публічно-правового акта (маніфест, жалувана грамота й ін.). В XVI—XVIII ст. універсали видавалися гетьманами, полковниками Запорозької Січі.

³ Химородник (заспг.) — так називали віщунів, характерників на Запорозькій Січі.

Так ось, взяв Швидкогдяд універсал, за пазуху поклав, гетьману вклонився, оселедець навколо лівого вуха закрутив і пішов із табору, поки інші гінці коней сідлали.

Зайшов у ліс, тричі через голову перевернувся та перетворився на вовка-сіроманця, і як припустить! Дістався села, став людиною і до найбіднішої хатки шмигонув. Там із хазяями — шу-шу-шу! — побалакав, вони народ і запросили на околицю. Честь-честю зачитав дядькам універсал, розтлумачив, як до війська дістатися, і знов ноги в руки та гайда!

Багато міст побачив та сіл обійшов і одного разу завітав до одного маєтку панського, тільки почав до людей говорити, як сталася несподівана річ — заманулося пану на полювання поїхати. Він до лісу, а там почесне зібрання гомонить.

Ну, служки схопили Швидкогляда, перед очі панові поставили. Пан від люті аж посинів.

— Ти навіщо, такий-сякий, мою землю топчеш, моїх рабів бунтуєш? — бризкає слиною пан.

Скривився козак, наче кисле проковтнув:

— Хіба це твоя земля? І де тії раби? Це наша земля, і ми — люди вільні.

— Моя! — горлає пан. — У мене про це грамота є, королем затверджена. І всі, хто на цій землі живе — мої раби.

— Так на цій землі не тільки люди живуть, — сміється Швидкогляд. — Тут ще й вовки, лиси, ведмеді мешкають. А вже про птахів та комах і казати годі. Невже ж і вони твої раби? До речі, ти, паночку, їх про це сповістив?

— Отакої! Мені не треба цю мізерію сповіщати! — пихато відповідає пан. — Як схочу, то накажу усіх птахів перестріляти, усіх комах перебити. Я — хазяїн. Що бажаю, те й роблю. Ось зараз звелю коней із возу випрягти, а отих нікчемників, що бунтувати супроти моєї милості хотіли, запрягти. І сам у той віз усядуся.

Махнув своїм поплічникам, вони шаблюки вихопили, на людей посунули. Ну, Швидкогляд плечима повів, чубом тряхнув — пан про нього і забув одразу. Шепнув щось козак сільським ватажкам, а потім у лісову хащу подався.

Панові ж служники повипрягали коней, а замість них самих старих та шанованих дідів повпрягали. Пан зареготав, у віз усівся й горлає.

— Ну ж бо, мої коники прудконогі, біжіть до болота. Ми там полювання на комах влаштуємо. Хто більше комарів спіймає, тому ласкаво дозволю у своєму лісі мухомори збирати. Глядіть же, — погрожує, — хто повільно рухатиметься, то скуштує батогів.

Перехрестилися дідки і мерщій до багнища. Та так прудко, що слуги панські повідставали.

А Швидкогляд у цей час за кущем тричі через голову перевернувся і перетворився на комарика. Полетів до болота, зібрав комах до дідька лисого, навчив, що робити, і далі полетів.

Прилетів до барлогу ведмежого, тричі через голову перевернувся і перетворився на ведмедя. Заревів так, що кудлач із домівки вискочив, наче ошпарений. Зібралися й інші тварини. І з ними чаклун побалакав, чомусь навчив та й знову тричі через голову перевернувся і перетворився на сокола. Полетів сокіл, заклекотів; зібрав таку зграю, що й за сім п’ятниць не перелічити, і птахам завданнячко дав.

У цей час приїжджає до багна пан.

— Тпру! — репетує. — Нумо, коники, біжіть, комах ловити. — Дідки й порозбігалися.

Сидить пан на возі, зітхає. Роззявив рота, а туди комарів налетіло! І кожен за язик ужалити намагається. Інші комарі теж ґав не ловлять, куди заманеться пана жигають. Дзижчать: «Не раби ми тобі, пане, не раби!» Він спочатку одмахувався, а потім із воза зіскочив. «Рятуйте!» — галасує.

Тільки зіскочив, як бачить — ведмідь до нього прямує, а за ним і лиси, і зайці, і білки, кого тільки нема. Пан навтьоки. Та де там! Спіймали його, заламали, і — лясь! лясь! — ну сердешного хво- ростинити. Хто по спині, а хто і нижче. Товкли його, товкли, аж втомилися. «Ну що, — питають, — більше не будеш нас зневажати, своїми рабами обзивати?» Дивляться: а пан ледь живий лежить. Ну, то й звірі у своїх справах і порозходилися.

Хотів пан встати, та ноги в нього підгинаються, дрижать, от він накарачках з лісу й почвалав. Аж звідки і взялися птахи. Такого галасу наробили, аж луна розляглася. А він чує: «Не раби ми тобі, не раби!»

Виповзає пан з лісу, а там люди стоять, гиготять, аж за боки взялися. І виходить вперед Швидкогляд, посміхається люб’язно.

— Що, — каже, — паночку, отримав розуму через задню браму? Чия це земля, відповідай!

— Ваша, — шепоче пан. — І ви всі вільні. Тільки життя, життя даруйте!

Козак йому:

— Щоб сьогодні ж усім вільну дав, бо як повернуся, то буде тобі непереливки.

Пішов собі Швидкогляд далі, по інших містах та селах, поніс звістку радісну про волю народну.

Пан той, бають, не збрехав, у той же день усіх селян звільнив, гроші бідним пороздавав, а сам до Англії подався. У них, англійців, усюди лад, ні комахи, ні звірі, ні птахи не розмовляють; хіба що папуги у цирку. А це ж зовсім інша справа.

Чи правда воно, чи брехня — не знаю. За що купив, за те й продаю.

ПОМІРКУЙТЕ!

1. Що вам відомо про Богдана Хмельницького? Чому у творі його названо «великим гетьманом»?

2. Про що йшлося в універсалах, які Хмельницький вирішив розіслати по Україні?

3. Чим прославився серед козаків Швидкогляд?

4. Як діяв запорожець, коли розносив гетьманські універсали?

5. У чому пан звинуватив Швидкогляда? Що відповів на це козак?

6. Охарактеризуйте пана за його мовою та вчинками.

7. Як запорожець провчив пана?

8. Якими були наслідки «науки» Швидкогляда?

9. Що у творі реальне, а що вигадане?

10. Які риси запорозького козацтва уславлені в цій легенді?

ПОГРАЙТЕ, ВІДГАДАЙТЕ!

• Упізнайте персонажа

Установіть відповідність між іменем персонажа із творів Еліни Заржицької та цитатою, яка його стосується.

Персонаж	Опис
Морський цар	А) «Такий спритний, швидкий та вдалий, а розумний же...! Все каламбурить, каламбурить... За годину куди завгодно дійде й назад повернеться».
Молодий козак	Б) «Ледь живий лежить... Хотів... встати, та ноги в нього підгинаються, дрижать, от він накарачках з лісу й почвалав».
Богдан Хмельницький	В) «Взяв... заставу.., у вузлик зав’язав, за пазуху сховав і до війська риб’ячого пішов».
Пан	Г) «Збирав тоді...військо, щоб свободу Украйні здобути. Тільки як його усіх селян оповістити, щоб до війська збиралися? І вирішив тоді...по всій Україні універсали розіслати».
Швидкогляд	Д) «Сидить... на дельфіні, у правиці золотий тризубець, коралями та перлинами прикрашений, тримає, а лівою поводи натягує».