Українська література 9 клас - Хрестоматія - 2017 рік

Думи мої, думи мої... - ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) - ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ - НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ПРИГАДАЙ

• Відомо, що поезія є програмовим вступом до першої збірки віршів Шевченка. Яка це збірка? Що ти про неї знаєш?

* * *

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,

Поливали сльози... Чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полі?

Не питали б люди, що в мене болить,

Не питали б, за що проклинаю долю,

Чого нужу світом? „Нічого робить”, —

Не сказали б на сміх...

Квіти мої, діти!

Нащо вас кохав я, нащо доглядав?

Чи заплаче серце одно на всім світі,

Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...

Може, найдеться дівоче Серце, карі очі,

Що заплачуть на сі думи —

Я більше не хочу...

Одну сльозу з очей карих —

І... пан над панами!..

Думи мої, думи мої!

Лихо мені з вами!

За карії оченята,

За чорнії брови

Серце рвалося, сміялось,

Виливало мову,

Виливало, як уміло, -

За темнії ночі,

За вишневий сад зелений,

За ласки дівочі...

За степи та за могили,

Що на Україні,

Серце мліло, не хотіло

Співать на чужині...

Не хотілось в снігу, в лісі,

Козацьку громаду

З булавами, з бунчуками

Збирать на пораду...

Нехай душі козацькії

В Украйні витають —

Там широко, там весело

Од краю до краю...

Як та воля, що минулась,

Дніпр широкий — море,

Степ і степ, ревуть пороги,

І могили — гори.

Там родилась, гарцювала

Козацькая воля;

Там шляхтою, татарами

Засівала поле,

Засівала трупом поле,

Поки не остило...

Лягла спочить... А тим часом

Виросла могила,

А над нею орел чорний

Сторожем літає,

І про неї добрим людям

Кобзарі співають,

Все співають, як діялось,

Сліпі небораки,

Бо дотепні... А я... А я

Тілько вмію плакать,

Тілько сльози за Украйну...

А слова — немає...

А за лихо... Та цур йомуі

Хто його не знає!..

А надто той, що дивиться

На людей душою

Пекло йому на сім світі,

А на тім...

Журбою

Не накличу собі долі,

Коли так не маю.

Нехай злидні живуть три дні —

Я їх заховаю,

Заховаю змію люту

Коло свого серця,

Щоб вороги не бачили,

Як лихо сміється...

Нехай думка, як той ворон,

Літає та кряче,

А серденько соловейком

Щебече та плаче

Нишком — люди не побачуть,

То й не засміються...

Не втирайте ж мої сльози,

Нехай собі ллються,

Чуже поле поливають

Щодня і щоночі,

Поки, поки... не засиплють

Чужим піском очі...

Отаке-то... А що робить?

Журба не поможе.

Хто ж сироті завидує —

Карай того, Боже!

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас —

Де ж мені вас діти?..

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько!

Моя Україно!

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

ПОМІРКУЙ

• Чим викликані сумні думи поета?

• Знайди фольклорні засоби у вірші, що вони передають?

• Якими картинами історичного минулого надихається автор? Як вони перегукуються з іншими творами Шевченка цього періоду?

• Що автор має на увазі під словом „думи”? Склади ланцюжок синонімів.

• Який основний художній прийом використовує поет? (Слова для довідки: епіфора, анафора, порівняння, гіпербола, метафора).

ПРОАНАЛІЗУЙ

• Чому „Своїх діток нерозумних” Шевченко виправив спершу на „Інших діток нерозумних”, потім на „Моїх діток нерозумних”, як і стало вдрукованому тексті?