Хрестоматія української діаспорної літератури для дітей та юнацтва - М. В. Варданян 2018

Зустріч з русалкою у хвилях океану
Барагура Володимир

Всі публікації щодо:

(скорочено)

Теоктистові Пляжукові померла дружина Марія кілька років тому, але ніяк не міг погодитися з фактом її смерті, хоч повернувся до звичайних своїх професійних та суспільно-громадських зайнять, які збільшилися ще домашньо-побутовими турботами. Назовні перед людьми Пляжук був, як і раніше, товариський, привітний, усміхнений, навіть жартівливий. Тільки в хвилини самоти відчував пустку й тугу, бо зі смертю дружини зійшла в могилу половина його власного «я».

Він знав Марію довгі роки, ще до одруження, і вбачав у ній ідеал жінки-подруги. Одружившись з нею - не розчарувався, а, навпаки, переконався, що зробив правильний вибір. Обидвоє розуміли себе взаємо та доповнювали одне одного, відчували й думали подібно...

У самоті власного помешкання, яке втримував у такому вигляді, в якому залишила його Марія, він відчував її духовну присутність та незриму турботу й опіку над ним. Він часто дивився на великий портрет дружини над ліжком і йому здавалося, що вона супроводжує його своїми синіми очима. Другою пригадкою її духовної присутності став йому макет проекту їхнього спільного надгробника. На його гранітній плиті була викарбувана сентенція: «Ціле життя шукала квітки щастя». Чи знайшла - він не знав. Навіть вмираючи, вона не відкрила йому цієї таємниці, а останні її передсмертні слова були: «Я тебе дуже люблю».

Пляжук часто сягав думками у перші хвилини їхнього знайомства, що поступово переходило в дружбу, потім у кохання й подружжя. Перед його очима пересувалася інколи кольориста, інколи понура, сіра стрічка їхнього спільного життя.

Деякі члени родини, навіть рідні діти та ближчі знайомі, натякали йому на поновне одруження, от так «для товариства», вважаючи такий крок єдиним ліком на самоту. Але така думка ніколи навіть не пройманула в його голові. Він ніяк не хотів, щоб поміж ним і Марією станула якась інша жінка. При всій пошані до вродливих жінок він не бачив жодної, яка могла б зайняти його єдиного справжнього кохання...

Марія любила океан. Вони багато років їздили під час вакацій на чудові пляжі південно- східного побережжя. І після смерті дружини Пляжук продовжував ці поїздки. Він теж любив море. Не тільки тому, що воно нагадувало спільно з дружиною проведені приємні хвилини в житті, не тільки тому, що в надбережному піску надаремно шукав тепер слідів її стіп, а в гомоні людських голосів дослухувався звуку її голосу, але й тому, що океан нагадував йому людське життя й він радо проводив паралеллю поміж цими двома стихіями.

Він залюбки залишався на пляжі під вечірню пору, коли вже любителі сонця, піску й солоної води йшли вечеряти чи втішатися розвагами. Тоді він сидів на березі океану й заглиблювався у філософські міркування над суттю людського життя. Він бачив подібність між морем і життям людини...

Пляжук любив спостерігати море й роздумувати над подібністю океану до людського життя під час припливу або бурі. Тоді хвилі набігали грізними валами та з диким ревом і зло віщим шумом намагалися вдертись якнайдалі на суходіл. Одначе, незважаючи на найбільші зусилля, вони мусили безсильно відступити і, розпливаючись, вертатися до накреслених Творцем меж...

Спостерігання моря в погідний день під час купелі, коли воно гомонить голосами й сміхом сотень людських істот, під час повного спокою в підвечірні години та в час бурі й негоди давало Пляжукові матеріал до філософського мислення та приносили йому полегшування, внутрішній спокій, привертало захитану душевну рівновагу.

Сьогодні Пляжук був у погідному настрої. День був чудовий, ідеальний на плямування. Поміркована температура, низька вогкість, освіжний легіт від океану, лазурний колір води, лагідні хвилі-морщини. На пляжі було багато людей - дехто під парасолями, дехто проти неба. Прибережні води роїлися від купальників. Дехто стояв у воді спиною чи боком проти хвиль і втішався їх легким масажем.

Пляжук станув поблизу смуги заломлювання хвиль і цупко вгруз у піскове дно океану, щоб не дати хвилям збити себе з ніг. Звідси добре було обсервувати людей, які проходжувалися по пляжі, зокрема жінок у різнорідних купелевих одягах, різної вроди, фігури, росту й вигляду.

Раптом крізь гам людських голосів, крізь шум хвиль, гуркіт моторів суден і літаків Пляжук почув за собою звук милого жіночого голосу, хоч не бачив хто говорить і в гаморі не розумів сказаного. Одначе здавалося цьому, що мова звернена до нього. Він обернувся і побачив перед собою молоденьку, вродливу, усміхнену, чарівну дівчину, що несподівано виринула з води. А що був романтиком і фантастом-мрійником, майнула йому думка: «Та це ж морська русалка з хвилі океану!».

Між ними почалася звичайна в таких умовах розмова на тему погоди, океану, пляжі, вакацій. Після кільканадцяти хвилин розмови дівчина сказала, що мусить відійти, бо на пляжі чекає її сестра, яка сидить під парасолькою, бо лікар заборонив їй купатися в морській воді.

Пляжук підійшов до дівчини й представився «Тео». Вона назвала своє ім’я «Ольга» й подала йому дрібну долоню, яку він відрухово поцілував.

Прощаючись, русалка спитала свого співрозмовника, як після обіднього відпочинку Пляжук прийде купатися і чи можуть знову зустрінутися на «морську розмову», бо їй приємно було з ним познайомитися та поговорити. Вона тут не має знайомих і була б рада з кимсь обмінятися думками. Пляжук зрадів з перспективи поновної зустрічі, бо, незважаючи на велику різницю віку, русалка видалась йому приємною, інтелігентною співбесідницею. Умовились зустрітися в тому самому місці, де дівчина перший раз виринула з хвиль, бо в муравлищі людських тіл у купелевих одягах нелегко себе віднайти у вічно рухливій, шумній стихії. Орієнтаційним знаком мала бути

похила деревна платформа, якою треба було сходити з твердого суходолу на прибережний пісок. Другим орієнтаційним знаком буде солодко водний душ для сполікування з тіла солоної води й піску.

Рівно о 4-ій годині по полудні Пляжук стирчав уже в воді і вдивлявся в умовлені орієнтаційні знаки. Минуло кілька хвилин, але дівчина не з’являлася. Коли це раптом її струнка постать і усміхнене вродливе личко виринули з пінливої хвилі. Цим разом розмова стала більш особистою, інтимною. Пляжук розказав русалці дещо про себе й про свою дружину та про свої мислительські міркування в погляді на світ і на людське життя, на подібність життя до моря.

Від своєї симпатичної співбесідниці довідався, що вона з Техасу, студіює економіку, але, на жаль, завтра зустрінеться з Пляжуком востаннє, бо кінець серпня, вона мусить за кілька днів складати іспит з літнього курсу економіки. Завтра вона обіцяла теж сказати Пляжукові одну несподіванку, але хай буде терпеливий і цікавий.

Вістка про раптовий від’їзд морської русалки засмутила Пляжука, а розкриття обіцяної несподіванки його заінтригувало. Але він не прозрадився перед співрозмовницею зі своїх тривог. Решта часу пройшла на принагідну, поточну, уривчасту розмову, на спільне поринання головою проти хвиль, на підстрибування, щоб високий бурун не залив їх піною, на спільні зусилля встояти, тримаючись взаємно за руки, коли нахлинула раптова хвиля. Пляжук скидався на кита поруч в’юнкої рибки...

На другий день морська русалка з’явилася дещо пізніше і Пляжук побоювався, що вона взагалі не прийде. Розмова не клеїлась. Дівчина заявила, що відійде раніше, бо по полудні мусить бути на летовищі. Відходячи, вона притулися до Пляжука й майже шепотом розкрила обіцяну таємну несподіванку - цього року восени вона одружується.

На Пляжука наче хлинула велетенська хвиля-бурун, хоч море було спокійне. Але він опанував себе й побажав дівчині, уявній морській русалці, багато щастя. Поцілував її в обі руки. Вона віддалилася декілька кроків, але за хвилину вернулася, поцілувала Пляжука в щоку й промовила: «Як я хотіла б, щоб мій чоловік був такий, як ви.»

Вона швидким кроком, розбрискуючи в підскоках краплини води, вибігла на пляжу й незабаром зникла в надбережному стовпищу людських тіл. Пляжук стояв кілька хвилин мов очманілий. Він не відчував, що хвилі збивають його з ніг, що вода заливає йому очі, що буруни перевалюються через нього.

Цього вечора, сидячи на опустілому узбережжі під захід сонця, Пляжук відчув, що незнайома дівчина, русалка з хвиль океану, - це останній ясний промінь у пізньому періоді осені його життя.

Але негайно повернувся до своєї життєвої філософії - паралелі поміж справжнім і «життєйським морем», що й найчорніші, найбільш понурі й найлютіші буруни мають на своїх гребенях білу піну - ознаку надії.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.