Хрестоматія української діаспорної літератури для дітей та юнацтва - М. В. Варданян 2018

По Шевченківських місцях
Волиняк Петро

Всі публікації щодо:

І Дніпро і кручі...

Весь правий берег Дніпрa, де Шевченкова могила, в гущині дерев. Весною i влітку тут сама тільки зелень, голубе небо та золоте сонце в ньому. А внизу поблискує спокійний i лагідний Дніпро. Його сріблясті хвильки ласкаво горнуться до золотистих берегових пісків.

З пароплава, що пристав до причала, сходять люди. Вони задумливо, але з ласкою дивляться на Кобзареву могилу. Здається, що в їх очах є обіцянка:

«Скоро, скоро, Тарасе, ми виконаємо твій великий заповіт! Скоро ми вже пом’янемо тебе в сім’ї вільній, новій», скоро ми визволимось з-під «російського окупанта!».

Там, де минуло дитинство...

Село Шевченкове - колишня Кирилівка.

Серед села височить пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченкові. На сірому гранітному постаменті з непокритою головою стоїть Кобзар України з книжкою в руці. Наче він прийшов подивитись, як живуть його нащадки-земляки.

А живуть вони погано, i досі у злиднях, i досі працюють, як колись на панщині, у колгоспах. Як і колись, за Шевченкових часів, чекають волі - російські окупанти й досі ще поневолюють їх.

Та життя тепер змінилося. Не ті тепер уже люди. Ще в 1917 році скинуто російського царя. Створено Українську Самостійну Державу. Народ воскрес. Тепер народ не так легко втримати в темноті, як колись, за Шевченкових часів.

Тепер у селі є лікарня, аптека, середня та початкова школи, технікум механізації сільського господарства, клуб, кінотеатр. У селі є багато фахівців, у кожній хаті є Шевченкові твори. Мешканці колишньої Кирилівки горді, що в їх селі колись провів своє дитинство Тарас.

Багато садів, довкола села плещуть хвилі блакитних озер. Люди, хоч і стомлені та зажурені, але привітні, лагідні.

В кінці одного провулку на подвір’ї, де колись була хата поетового батька, стоїть гарний цегляний будинок. Тут розташовано музей Тараса Шевченка. Праворуч - обеліск1. На ньому напис, що на цьому місці стояла хата, де Тарас провів своє дитинство.

За музеєм стежка круто спускається в яр, де густо ростуть калина, терен, верби, тополі. Ліворуч сріблиться озеро. За яром на горі потопають у садках білі хати, а далі - безмежні поля. Все це так любив Тарас!

Тут же, над кручею - добре доглянута могила поетової матері Катерини Якимівни. У ногах росте груша, а в головах - калина. Батька поетового поховано в саду біля технікуму.

Як відомо, Тарасів батько народився й жив у Кирилівці, а одружившись з кріпачкою, перейшов жити в село Моринці, де й народився Тарас. Досі ніхто не знав, чого перейшов Шевченків батько в Моринці. Виявляється, що в Моринцях був кріпак Копій. Цей Копій підняв повстання проти російських поміщиків. За це його заслано в солдати. Його хата лишилась пусткою. От пан і переселив родину кріпака Григорія Івановича Шевченка (Тарасового батька) в цю порожню Копієву хату. Та поетів батько скоро вернувся з родиною в Кирилівку, у стару й тісну батькову хату.

Дякова хата

У селі Шевченковому збереглася дякова хата, у якій малий Тарас «проходив науку». Це дуже стара хатина. Маленькі віконця-сліпці вже майже при землі. Дуже стара солом’яна стріха дістає вже до плеча.

Випнулась стіна. Всередині - маленькі сіни, праворуч - кімната з долівкою. Тут чотири маленьких вікна, піч, стіл, лава й полиця. Чотири стовпи підпирають стелю.

Щоб зберегти цю хату для наступних поколінь, бо в ній «учився» кобзар України у дяка, тепер будують над нею велику гарну будову, яка покриє дякову хату, як коробка, щоб зберегти її від негоди й руйнації.

Неподалік від хати, внизу, колись була криниця, з якої малий Тарас носив на гору воду школярам. Тепер на місці криниці велике озеро.

У колишньому маєтку Енгельгардта

Недалеко від Шевченкового розкинулось село Будище, де колись був головний маєток пана Енгельгардта. Біля села парк, шумлять старі каштани. Широка алея веде до одноповерхового будинку. На стіні пропам’ятна дошка. Тут Т. Г. Шевченко був слугою-козачком у пана Енгельгардта в 1828 - 1829 роках.

Тепер у будинку розміщено восьмирічну школу. Є тут i кімната-музей з речами, що розповідають про Тарасові роки.

У парку росте велетень-дуб, у дуплі якого Тарас ховав від панських очей свої дитячі малюнки. Стовбур його в кількох місцях скріплений залізними шинами, а дупла заліплені цементом, деякі гілки підперті.

У Моринцях

Нескінченно довгою видається забрукована, обсаджена тополями головна вулиця села.

Збоку двоповерховий білий будинок нової школи інтернату. Трохи далі - велика цегляна двоповерхова школа-десятирічка.

Через вулицю - дороге кожній українській людині місце: білими штахетами огороджена невеличка площа землі, де колись стояла хата батьків матері Тараса Шевченка, у якій він народився. Невеличкий білий обеліск з написом. Трохи осторонь - бронзове поетове погруддя. Навколо - груші, яблуні, вишні...

Так українці, хоч і перебувають ще й досі в російській неволі, намагаються зберегти все, що розповідає світові про великого поета, про велику людину, яка віддала своє життя в боротьбі з російськими займанцями України, яка боролась за волю і щастя людей усього світу.

1 Обеліск (грецьке слово) - староєгипетська споруда, звичайно у формі чотиригранного стовпа, що звужується до верха. Наверху стовпа звичайно прикріплюється якась площина (здебільша у формі трикутника), на якій визначено славну подію чи місце, на пошану якого поставлено обеліск.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.