Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015
Три ледарі - Німецькі народні казки
Казки народів світу
Вільгелъм Грімм, Яків Грімм
Три ледарі
В одного короля було три сини, і він всіх однаково любив, тому вагався, не знаючи, кого після своєї смерті королем залишати. Надійшов час старому королеві помирати, покликав він їх до свого ложа і говорить:
- Любі діти, ось що я надумав і на цьому порішив: хто з вас найледачіший, той хай і залишиться королем.
І сказав старший:
- Виходить, батечку, королівство належить мені; вже я такий ледачий, що коли лежу і мені спати хочеться, а впаде мені на очі крапля, то я й заплющувати їх не хочу, щоб заснути.
Середній сказав:
- Королівство належить мені, батечку, - адже я такий ледачий, що коли сяду біля вогнища погрітися, то скоріше я собі п’яти спалю, аніж ноги відсуну.
А третій сказав:
- Та королівство моє, батечку, - адже я такий ледачий, що коли мене почнуть вішати і буде вже мотузка в мене на шиї, і дасть мені хтось гострого ножа в руки, щоб перерізати мотузку, то я скоріше дозволю себе повісити, ніж протягну руку до мотузки.
Почув це король і заявив:
- Ти, либонь, довів своє ледарство до найвищого ступеня досконалості, а тому й повинен - таки стати королем!
Умная Эльза
Жил-был человек, и была у него дочь, звали ее Умной Эльзой.
Вот выросла она, а отец и говорит:
- Пора бы отдать ее замуж.
- Да, - сказала мать, - если только найдется такой человек, что захочет ее взять.
И вот пришел, наконец, из дальних мест человек, звали его Ганс; стал он к ней свататься, но поставил условие, чтобы Умная Эльза была к тому же и весьма рассудительной.
- О,- сказал отец, - смекалка у нее в голове имеется. А мать добавила:
- Ах, да уж что и говорить-то: она все понимает, видит даже, как ветер по улице гуляет, и слышит, как мухи кашляют.
- Ну, - сказал Ганс, - а если она окажется не очень смышленой, то я на ней не женюсь.
Вот сидят они за столом, обедают, а мать и говорит:
- Эльза, сходи-ка в погреб да принеси нам пива.
Взяла Умная Эльза с полки кувшин и спустилась в погреб, весело постукивая крышкой, чтобы время шло побыстрей. Пришла она в погреб, поставила перед пивной бочкой скамейку, чтобы не надо было нагибаться, и спина чтоб не заболела, и чтоб не слишком устать. Поставила она перед собой кувшин, отвернула кран и, чтобы глаза не оставались без дела, пока пиво нальется, стала она стену разглядывать; вот смотрит она да разглядывает и заметила вдруг над собой кирку на стене, что забыли там по ошибке каменщики.
И вот начала Умная Эльза плакать и причитать: «Коли выйду я замуж за Ганса, и родится у нас ребенок, и вырастет он, и пошлем мы его в погреб пива нацедить, вдруг упадет ему на голову кирка и убьет его насмерть». Вот сидит она и плачет, изо всех сил причитает по поводу предстоящего несчастья. А в доме наверху ждут в это время пива, а Умная Эльза все не возвращается. Хозяйка и говорит работнице:
- Сходи-ка ты в погреб да погляди, что там с Эльзой случилось.
Пошла работница, видит — сидит Эльза перед бочкой и плачет-заливается.
- Эльза, чего ты плачешь? — спрашивает работница.
- Ох,— отвечает она,— да как же мне не плакать? Коли выйду я замуж за Ганса, и родится у нас ребенок, вырастет он большой, и придется ему пойти в погреб пива нацедить, то вдруг невзначай может упасть ему на голову кирка и убить его насмерть...
И сказала работница:
- Вот какая у нас Эльза умная!
Подсела она к ней и начала тоже горе оплакивать. А в доме все пива ждут не дождутся, а работница не возвращается. Тогда отец и говорит работнику:
- Сходи-ка ты в погреб да погляди, что там Эльза с работницей делают.
Спустился работник в погреб, видит — сидит Умная Эльза с работницей, и обе плачут. Спрашивает он у них:
- Чего вы плачете?
- Ох,— отвечает Эльза,— да как же мне не плакать? Коли выйду я замуж: за Ганса, и родится у нас ребенок, вырастет он большой, и придется ему пойти в погреб пива нацедить, то вдруг упадет ему на голову кирка и убьет его насмерть...
Работник и говорит:
- Вон какая у нас Эльза умная! — подсел к ним и тоже заплакал. А в доме ждут работника, а он все не возвращается. Тогда отец говорит матери:
- Сходи-ка ты сама в погреб да погляди, что там с Эльзой случилось.
Спустилась мать в погреб, видит — все трое плачут. Спрашивает она у них, чего это они плачут; и рассказала ей Эльза, что ее будущего ребенка, когда он подрастет, может убить кирка, - будет он наливать пиво, а кирка вдруг и упадет ему на голову. И сказала мать:
- Ох, какая же у нас умная Эльза! — и подсела к ним и тоже заплакала.
Подождал отец немного, видит — мать тоже не возвращается, а выпить пива все больше и больше хочется. Вот и говорит он:
- Надо будет мне самому в погреб сходить да посмотреть, что это там с Эльзой случилось.
Спустился он в погреб, видит - сидят все рядышком и горько плачут; узнал он, что причиной тому Эльзин ребенок, которого она, пожалуй, когда-нибудь родит, и что может его убить кирка, если, нацеживая пиво, он будет сидеть как раз под киркой, а в это время она может упасть, и он воскликнул:
- Какая же у нас, однако, умная Эльза! - сел и тоже вместе с ними заплакал.
Долго дожидался жених в доме один, но никто не возвращался, и подумал он:
«Пожалуй, они меня внизу дожидаются, надо будет и мне тоже туда сходить да поглядеть, что они там делают». Спустился он вниз, видит — сидят они все впятером и плачут- рыдают, да так жалобно - один пуще другого.
- Что у вас за беда случилась? — спрашивает он.
- Ах, милый Ганс, — ответила Эльза, — когда мы с тобой поженимся и будет у нас ребенок, вырастет он большой, то может случиться, что пошлем мы его в погреб пива нацедить, а кирка, что торчит на стене, может, чего доброго, упасть и разбить ему голову и убить его насмерть. Ну, как же нам не плакать об этом.
- Ну,— сказал Ганс,— большего ума для моего хозяйства и не надо. Эльза, ты такая умная, что я на тебе женюсь,— и взял ее за руку, повел наверх и отпраздновал с ней свадьбу.
Горщик каші
Жила собі колись бідна і добра дівчина. Мала вона лише одну матір. I от настав такий день, коли їм обом не було що їсти. Пішла дівчина до лісу і зустріла там стару жінку. Стара знала про її горе і подарувала горщик. Досить було сказати: «Гощику, вари! - і він варив смачну солодку пшоняну кашу. А коли сказати: «Горщику, не вари!» - він тут таки переставав варити.
Дівчинка принесла горщик додому своїй матері, і відтоді вони назавжди забули свою біду й голод та їли солодку кашу, коли їм лише заманулося.
Якось дівчина пішла кудись із хати, а мати захотіла їсти й сказала:
- Горщику, вари!
І горщик наварив каші, мати наїлася досхочу. Тоді ж бо хотіла спинити горщик, але не знала, як треба сказати.
А горщик варив собі й варив, і от уже каша перелилася через вінця, та й текла і текла собі без упину. Ось уже тієї каші повна кухня, повна хата, потім друга хата! Вже й вулицю заливає, так ніби захотів горщик увесь світ нагодувати! І було це справжнім лихом, бо ніхто не знав, як його спинити.
Нарешті, коли залишилась не залита одна-єдина хата, прийшла додому дівчинка. Вона вмить гукнула:
- Горщику, не вари! - і він тут таки перестав варити.
А кому треба було до міста, той мусив проїдати собі дорогу крізь кашу.
Бременські музиканти
Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старість сили залишили осла, і він став нездатний до роботи. Тоді господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати.
Зрозумів осел, що лихим вітром віє, втік від господаря та й подався до Бремена. Там думав він стати вуличним музи'кою. От пройшов він трохи і бачить - лежить при дорозі пес-гончак.
Осел його і питає:
- Агов, Хапку', чого ти так важко сопеш?
- Ой, - відповідає пес, - старий я став, що не день, то більш занепадаю на силі, от мій хазяїн надумав мене вбити. А я втік од нього. Але як же мені тепер на хліб собі заробити?
- Знаєш що,— сказав осел,— я йду до до Бремена, хочу там стати музикою. Гайда зі мною, то й ти влаштуєшся музикантом. Я гратиму на лютні, а ти битимеш у барабан.
Пес із радістю погодився, і пішли вони разом.
Недовго йшли, коли дивляться — сидить при дорозі кіт, і такий сумний, неначе три дні не їв нічого.
- Ось і кіт-воркіт! — гукнув осел.— Гей, старий ворко'те, що з тобою сталося, чого насупився, наче середа на п'ятницю?
- А чого ж мені веселому бути? — відповів кіт.— Постарів я, зуби затупились. От хазяйка й надумала мене втопити. Я ледве втік од неї. І що мені робити?
- Гайда з нами в Бремен, ти ж мастак давати нічні концерти, от і станеш вуличним музикантом.
Котові це сподобалось, і вони пішли далі втрьох. Бачать, на воротях сидить півень і кукурікає, аж луна розлягається.
- Чого розкукурікався, наче тебе ріжуть? — запитав осел.— Що сталося в тебе?
- Та це я кукурікаю на гарну годину,— відказав півень,— бо завтра неділя, завітають гості, і наша господиня звеліла куховарці відрубати мені ввечері голову, а завтра зварити суп, гостей частувати. От я і горлаю, поки можу.
- Слухай, гребеня'стий, — мовив осел — ходімо з нами в Бремен. Голос у тебе гарний, а як підеш з нами, то ми разом утнемо такої музики, що буде любо слухати.
Півневі сподобалась рада, і вони вчотирьох рушили далі.
Але Бремен був далеко. За один день не дійти. Надвечір прийшли вони до великого лісу і вирішили там переночувати. Осел і пес лягли під великим деревом, кіт заліз на гілля, а півень вилетів на самий вершечок, бо там почував себе найбезпечніше.
Але перш ніж заснути, він пильно озирнувся на всі чотири боки, і йому здалося, ніби вдалині блимає світло.
Друзі подалися туди.
Що ближче вони підходили, то все ясні'шало, більшало світло. Нарешті опинилися біля розбійницького дому.
Осел підійшов до вікна і заглянув у сере'дину.
Ну, сірий, що там видно?— запитав
- Ого, що я бачу!— відповів осел. — Стіл накритий білою скатерти'ною, на столі предобрі наїдки й напої, а навколо сидять розбійники. - От би нам так! - сказав півень.
- Добре було б, що й казати! - погодився осел.
І почали вони радитись, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали-думали і нарешті придумали: осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гукнуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забряжчали.
Від цього ґвалту розбійники посхоплювалися з-за столу, бо думали, що то якась мара, і, вкрай перелякані, дременули в ліс.
А наше товариство посідало собі за стіл і почало напихатися , так, ніби хотіло наїстись на цілий місяць.
Коли четверо музикантів наїлись, напились, то, погасивши світло, полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес - за дверима, кіт - на припічку, біля теплого попелу, а півень - на сі'далі. А що в дорозі всі добре натомилися, то скоро міцно поснули.
Десь після півночі розбійники побачили іздалеку, що світло в домі погасло і все начебто затихло. Ота'ман і каже: — Та чого ми полякалися? І послав одного глянути, що там у домі робиться.
Той пішов і роздивився, що біля хати все тихо. Зайшов на кухню засвітити світло, побачив, як у темряві світяться котові очі, і подумав, що то дві жаринки. Тоді взяв сірника і хотів запалити та й тицьнув коту в око. Але кіт таких жартів не любив. Він стрибнув розбійнику просто в обличчя, засичав, почав дряпатись. Розбійник страше'нно злякався, кинувся навтікача, а за дверима пес схопив його зубами за ногу. Розбійник надвір, а тут осел як хвицне його. А від галасу прокинувся й півень на сідалі та як крикне: «Кукуріку!» Тікає розбійник щодуху, прибігає до отамана та й каже:
- Ох, пане отамане, там таке робиться! В хаті сидить страшнюча відьма! Як засичала на мене, як учепилася довгими пазурами - всю пику подряпала. А в дверях чоловік з ножем штрикне мене в ногу! А надворі якесь чорне чудовисько як упері'щить мене до'вбнею! А вгорі сидить, мабуть, суддя, бо кричить: «Розбишаку сюди!» То я ледве вирвався.
Відтоді розбійники боялися і близько підійти до свого дому.
А наші четверо музикантів так уподобали те місце, що не захотіли більш нікуди йти.
! Лю'тня - старовинний струнний музичний інструмент.
Хвицну'ти - вдарити однією або обома задніми ногами.
До'вбня - великий дерев’яний молот або дерев’яна палиця з потовщеним кінцем. Прочитайте правильно слова: влашту'єшся, розкукурі'кався, гребеня'стий, найбезпе'чніше, розбійницького, забряжча'ли, чудо'висько, упері'щить.
? Які подібні українські казки ви читали? Назвіть їх.
Хто ж були бременські музиканти? Знайдіть у тексті і прочитайте запитання осла і відповіді собаки, кота та півня.
Поміркуйте, що означають виділені вислови.
Який план здійснили музики? Чому їм це вдалося?
Чим схожі долі бременських музикантів?
Чому всі тварини охоче пристали на пропозицію осла?
Як друзям вдалося налякати розбійників першого і другого разу?
Поясніть значення висловів: лихи'м вітром віє, утну'ти му'зики, занепада'аж луна розлітається, на силі.
Доберіть заголовок до кожної частини казки.