Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015

Вавілонська вежа
Біблійні легенди

Всі публікації щодо:
Перекладна церковна література

Це було так давно, що вже ніхто й не пам’ятає, коли це було. Розповідають, одначе, бу/цімто в ті часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли.

І закорті/ло людям лишити пам’ять про себе довічну:

- А нумо зберемося разом та й побудуємо вежу високу! - мовив один.

Зраділи всі та й загукали:

- Ми збудуємо вежу, ми збудуємо вежу аж до самого неба!

Обрали гору високу - та й почалася робота! Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпа/лює, хто на гору підвозить. А на горі вже люди ждуть, цеглини приймають та з них вежу складають.

Всі працюють, усі співають, весело всім.

Будувалася вежа не рік і не два, Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п’ять мільйонів! Та й собі довелося будинки побудувати, аби було де після трудів одпочивати, а побіля будинків насаджати дерев та кущів, аби птицям було де співати.

Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася вежа. Місто Вавілон.

А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча. І кожен уступ цієї вежі фарбували в інший колір: у чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх придумали зробити синім, щоб наче небо, а покрівлю - золотою, щоб, як сонце, виблискувала.

І ось вежа майже готова. Ковалі вже золото кують для покрівлі, маляри пензлі занурюють у відра із синьою фарбою. Та ранком, звідки не візьмись, поміж людей з’являється сам Бог Ягве. Не сподобався йому їхній за/мір (намір) - досягти неба, де живе Бог.

«Це тому примудрилися вони свою вежу Ви будувати, - подумав він, - що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони і домовились!»

І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити.

Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони ще не знали, яка біда їх спіткала. Покрівельники пішли до ковалів сказати, щоб ті швидше кували листи для покрівлі. А ковалі не розуміють ані слова.

В усьому місті Вавілоні люди перестали розуміти одне одного.

Маляр кричить:

- Фарба скінчилась!

А в нього виходить:

- Но мор пент!

- Нічого не розумію! - кричить йому інший.

А виходить:

- Женком пренепа!

І по всьму вавілону лунають слова, зрозумілі одним і незрозумілі іншим.

- Віндадори!

- Харакірі!

- Бобеобі!

- Дзин!

Покидали всі роботу, блукають, наче у воду опущені, та шукають: хто б міг їх зрозуміти?

І почали люди збиратися купками -хто з ким однаково говорить, той і намагається триматися того. І замість одного народу вийшла сила-силенна різних народів.

І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону - будувати свої міста. А вежа почала потроху розвалюватися.

Але поде/йкують, що досі у кожному місті можна знайти уламки цегли від Вавілонської вежі. Тому що багато хто носив їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі мир панував і люди розуміли одне одного.

І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавілонську вежу.

Примудри/лися, покріве/льники, недобудо/вану.

!3а/мір - тут: намір, бажання щось зробити.

? Цей твір - казка, оповідання, легенда, переказ? Доведіть свою думку.

Про що розповідається у творі? Як будувалася вежа? Знайдіть її опис. Чим вона вражала і звеселяла будівничих? Що сказано про матеріали, з яких вона будувалася?

Якими синонімами можна замінити слова: наче у воду опущені, подейкують.

Поміркуйте разом! Чому Богу Ягве не сподобався намір людей дістатися неба? Яку думку передають виділені речення? Які запитання у вас виникли?

Поясніть, у якому значенні вживається вислів: вавілонське стовпотворіння.