Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015
Дума по козака Голоту
Думи
Всі публікації щодо:
Фольклор
Ой полем, полем Киліїмським,
То шляхом битим гординським,
Ой там гуляв козак голота,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
Правда, на козакові шати дорогії -
Три семирязі лихії:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів не згожа.
А ще, правда, на козакові
Постоли в’язові,
А онучі китайчані -
Щирі жіноцькі рядняні;
Волоки шовкові -
Удвоє жіноцькі щирі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка -
Зверху дірка,
Травою пошита,
Вітром підбита,
Куди віє, туди й провіває,
Козака молодого прохолоджає.
То гуляє козак Голота, погуляє,
Ні города, ні села не займає,
На город Килію поглядає.
У городі Килії татарин сидить бородатий,
По горницях походжає,
До татарки словами промовляє:
«Татарко, татрко!
Ой чи думаєш те, що я думаю?
Ой чи бачиш те, що я бачу?»
Каже: «Татарине, ой, сідий, бородатий!
Я тільки бачу, що ти передо мною по горницях походжаєш,
А не знаю, що ти думаєш та гадаєш».
Каже: «Татарко!
Я те бачу: в чистім полі не орел літає, -
То козак Голота добрим конем гуляє,
Я його хочу живцем у руки взяти
Да в город Килію запродати,
Іще ж ним перед великими панами-башами вихваляти,
За його много червоних не лічачи брати,
Дорогії сукна не мірячи пощитати».
То теє промовляє, -
Дороге плаття надіває,
Чоботи обуває,
Шлик бархатний на свою голову надіває,
На коня сідає,
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
То козак голота добре козацький звичай знає, -
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Каже: «Татарине, татарине!
На віщо ж ти важиш:
Чи на мою ясненьку зброю,
Чи на мого коня вороного,
Чи на мане, козака молодого.
«Я, - каже, - важу на твою ясненькую зброю,
А ще лучче на твого коня вороного,
А ще лучче на тебе, козака молодого.
Я тебе хочу живцем взяти,
В город Килію запродати,
Перед великими панами-башами вихваляти
І много червоних не лічачи набрати,
То козак голота добре звичай козацький знає,
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає,
«Ой, - каже, - татарине, ой, сідий же ти, бородатий!
Либонь же ти на розум небагатий:
Ще ти козака в руки не взяв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ж ти між козаками не бував,
Козацької каші не їдав
І козацьких звичаїв не знаєш».
То теє промовляв,
На присішках став,
Без міри пороху підсипає,
Татарину гостинця у груди посилає.
Ой ще козак не примірився,
А татарин ік лихій матері з коня покотився!
Він йому вірм не донімає,
До його прибуває,
Келепом межі плечі гримає,
Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.
Він тоді добре дбав,
Чоботи татарські істягав,
На свої козацькії ноги обував;
Одежу істягав,
На свої козацькі плечі надівав;
Бархатний шлик іздіймає,
На свою козацьку голову надіває;
Коня татарського за поводи взяв,
У город Січі припав,
Там собі п’є-гуляє,
Поле Киліїмське хвалить-вихваляє:
«Ой поле Киліїмське!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як ти мене при нещасливій годині сподобило!
Дай же, Боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хорошії мислі мали,
Од мене більшу добичу брали
І неприятеля під нозі топтали!»
Слава не вмре, не поляже
Од нині до віка!
Даруй, Боже, на многії літа!
*Килія (Кілія) - місто в Одеській області.
*Січ (Запорозька січ) - центр українського козацтва.