Українська дитяча література XVIII - XX століть. Хрестоматія - Частина II - Федотова С. О. 2017

Новина
Стефаник Василь Семенович (14.05.1871-07.12.1936)

Всі публікації щодо:
Стефаник Василь

У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася, Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки. Ніхто за него не хотів піти заміж, бо коби то лишень діти, але то ще й біда і нестатки. Мучився Гриць цілі два роки сам з дрібними дітьми. Ніхто за него не знав, як він жиє, що діє, хиба найблизші сусіди. Уповідали вони, що Гриць цілу зиму майже не палив у хаті, а зимував разом з дівчатами на печі.

А тепер все село про него заговорило. То прийшов він вечером додому та й застав дівчата на печі.

- Дєдю, ми хочемо їсти, - сказала старша Гандзуня.

- То їжте мене, а шо ж я дам вам їсти? Аді, є хліб, та й начиньийтеси!

Та й дав їм кусень хліба, а вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися.

- Начинила вас та й лишила на мою голову, бодай ї земля вікінула! А чума дес ходит, бодай голову зломила, а до вас не поверне. Цеї хати і чума збояла би си!

Дівчата не слухали татової бесіди, бо таке було щоднини і щогодини, і вони привикли. їли хліб на печі, і дивитися на них було страшно і жаль. Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лишень четверо чорних очий, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром як пір’є. Та й тепер, як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають.

Гриць глянув на них з лави і погадав: «мерці», і напудився так, що аж єго піт обсипав. Чогось єму так стало, як коли би єму хто тяжкий камінь поклав на груди. Дівчата глемедали хліб, а він припав до землі і молився, але щось єго тягнуло все, глядіти на них і гадати: «мерці!»

Через кілька день Гриць боявся сидіти в хаті, все ходив по сусідах, а вони казали, що він дуже журився. Почорнів, а очі запали в середину так, що майже не дивилися на світ, лити на той камінь, що давив груди.

Одного вечора прийшов Гриць до хати, зварив дітем бараболі, посолив та й кинув на піч, аби їли. Як попоїли, то він сказав:

- Злізайте з печі, та підемо дес у гості.

Дівчата злізли з печі, Гриць натягнув на них драночки, взяв меншу, Доцьку, на руки, а Гандзуню за руку та й вийшов з ними. Йшов довго лугами, та став на горі. У місячнім світлі розстелилася на долині ріка, як велика струя живого срібла. Гриць здригнувся, бо блискуча ріка заморозила его, а тот камінь на грудях став ще тяжчий. Задихався і ледве міг нести маленьку Доцьку.

Спускалися в долину до ріки. Гриць скреготав зубами, аж гомін лугом розходився, і чув на грудях довгий огневий пас, що єго пік у серце і в голову. Над самою рікою не міг поволі йти, але побіг і лишив Гандзуню. Вона бігла за ним. Гриць борзенько взяв Доцьку і з усієї сили кинув у воду. Єму стало легше і він заговорив скоро:

- Скажу панам, шо не було ніякої ради; ані їсти шо, ані в хаті затопити, ані віпрати, ані голову змити, ані ніц. Я си кари приймаю, бо-м завинив, та й на шибеницу!

Коло него стояла Гандзуня і говорила так само скоро:

- Дєдику, не топіть мене, не топіть, не топіть!

- Та як си просиш, то не буду, але тобі би ліпше, а мині однаково пацити, ци за одну, ци за дві. Будеш бідити змалку, а потім підеш у мамки жидам та й знов меш бідити. Як собі хочеш.

- Не топіть мене, не топіть!..

- Ні, ні, не буду, але Доці вже ліпше буде, як тобі. То вертайси до села, а я йду мелдуватиси. Аді, оцев стежечков йди, гет, гет, аж у гору, а там прийдеш до першої хати, та й увійди, та й кажи, шо так і так, дьидя хотіли мене утопити, але я си віпросила та й прийшла аби-сте мене переночували. А завтра, кажи, може би ви мене де наймили до дитини бавити. Гай, іди, бо то нічь. І Гандзуня пішла.

- Гандзю, Гандзю, а на тобі бучок, бо як ті пес надибає, та й роздере, а з бучком май безпечніше.

Гандзя взяла бучок і пішла лугами.

Гриць закочував штани, аби перейти ріку, бо туда була дорога до міста. Вступив вже у воду по кістки та й задеревів.

- Мнєоца і сина, і світо то духа, амінь. Очинаш іжи єс на-небесі і на землі... Вернувся і пішов до моста.

Примітки

В листуванні В. Стефаника з В. Морачевським та з О. Кобилянською є листи, в яких передана ситуація майбутньої новели як дійсний факт, що його розповіла авторові сама дочка вбивці, батрака Михайла із с. Трійця; цей факт і став джерелом новели.

В листах В. Стефаника до О. Кобилянської знаходимо ще кілька варіантів цього сюжету. Приблизна дата написання твору - кінець 1898 - початок 1899 р.

Пояснення місцевих, запозичених та застарілих слів

Бучок - дрючок, палиця.

Глемедати - глидати, глитати.

Дєдя - батько, тато.

Задеревіти - здерев’яніти, одубіти; заціпеніти.

Май - (у контексті) мабуть; таки.

Мелдуватися - зголоситися, повідомити про щось.

Меш - матимеш, будеш.

Начинятися - набивати шлунок.

Напудитися - застрашитися, злякатися.

Ніц, - нічого.

Пас - (у контексті) пояс, смуга, 'обід.

Пацити - терпіти, зносити.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.