Українська дитяча література XIX - XX століть. Хрестоматія - Частина III - Федотова С. О. 2018

Дударик
Тичина Павло Григорович (11.23.01.1891 - 16.09.1967)

Всі публікації щодо:
Тичина Павло

Казка

Був собі батько та й мати,

та був у них син.

Тільки що не зробить, -

то все, по-їхньому, не до ладу,

ото й усього, що грать умів.

Як заграє у дуду -

лист танцює на дубу,

батько й мати - «годі» - просять,

самі ноги так і носять.

А ще він знав таке слово,

що як скаже -

усі люди на сто літ уперед дивляться.

Раз і каже батько:

- Як ти такий, що нас, старих, до гріха

призводиш -

іди собі,

а ми вже якось самі.

Пішов.

Забрів у ліс та як заплаче!

Аж тут коник біжить,

такий гарячий гнідячок:

- Чого ти? - каже.

- Так і так, на сто літ уперед розказав, так за це й прогнали.

- Хочеш пасти мене? - Хочу. - Ну, так паси!

От він почав коня пасти.

Пасе, ляже та й заграє,

на коника поглядає,

сонце слухає та й сяде,

а саме ж червоне, раде.

Отак і йшлось.

Аж раз уранці побачив сяйво

та й пішов на нього.

Іде, іде - коли море.

А через море така царівна на березі стоїть,

на руці перстень діамантовий сяє!

- Дай мені перстень!

- Перейди сюди, то дам. -

Почав Дударик переходить.

Що до половини вбреде,

то й не вернеться.

Що до половини мілко,

а там уже й тоне.

Аж тут коник біжить:

- Що ж ти, - каже, - без мене.

Сідай, перевезу. -

Переїхав Дударик на той бік,

а царівна й каже:

- Я думала, що ти хто,

а ти мужик! -

А Дударик їй:

- Давай мені перстень, а то заграю.

- Ану заграй, я ще не чула.

Як заграв він, як заграв, -

ціле царство підняв.

Взявся в боки цар, цариця -

аж ніяково дивиться.

- Ну, - каже цар, - це й дудка!

Ху! Хай йому хрін!

Ніяк ніг не вдержиш.

Кажи ж тепер, чого тобі треба. -

Дочка каже: - Прийшов по перстень.

Дударик каже: - Так ти ж поманила.

Цар каже: - Я вам обом голови втну.

- Ні, не втнеш. Маю дудку з бузини,

як заграю -

ти-ни-ни... -

Аж тут підкралася дочка -

хвать -

і нема дудки.

Заплакав Дударик.

Похмелився цар і подобрішав трохи.

- Ну, - каже, - як зробиш, що загадаю, -

пущу живого.

Достань мені золотоперу пташку,

таку, щоб, підспівувала, як я вам голови

стинатиму.

Йде Дударик плаче,

Аж тут коник скаче.

- Не плач, - каже, - то дурне:

іще хто кому зотне.

Сідай на мене. Як приїдеш до скелі -

тупни ногою.

Тут тобі прилетить пташка і попитає :

«Чого хочеш?»

А ти скажи:

- Пташко-крилашко!

Годі тобі та годі співать,

поїдьмо царю очі клювать.

Вона сяде на руку тобі, а ти її погладиш. -

Так і зробили.

Приніс царю Дударик пташку.

- Оддай мені, - каже, - дудку та й пусти. -

Засміявся цар.

- Тебе, мужика, випусти тільки,

то потім не спіймаєш.

Бач, яку пташку дістав, що все на очі лізе.

От мені взнай, чого місяць червоний?

- Де ж би я взнав, чого місяць червоний?

- Ну, як ні, то меч утне твою голову.

Йде Дударик, плаче,

аж тут коник скаче.

- Не плач, - каже, -

будеш знать,

як з царями розмовлять.

Сів Дударик на коника

та й їде під небо.

Приїхали до місяцевого батька,

питають.

А місяців батько (його Сонцем звуть) саме

люльку закурив.

- Ге! - сміється, -

та того місяць червоний, що царі з людьми

виробляють.

Як почує цар, як побіліє!

- Тепер, - каже, не однак, як убить.

Дочка каже. - Сказано - мужик. -

Тільки челядь мовчить - червоніє...

- Тепер, каже цар, - як не достанеш зцілющої

води - кінець.

Я хочу всіх царів з гробів піднять, а то самому страшно.

Йде Дударик, плаче,

Аж тут коник скаче.

- Не плач, - каже, - не біда,

Буде завтра в нас вода.

Ще світ не свінув,

Як коник у поле скакнув.

Коник каже:

- Лягай за мною та й лежи.

Прилетять воронята мене, ніби різаного, дзьобати,

А ти їх половиш.

А як прилетять ворони просить воронят,

То ти скажи: «Чорні ненажери! Пущу ватних

Ненажерят,

Як принесете мені мертвої, а не живої води», - а ти їм

Віддаси діти.

Так він і зробив. Та й помчали до царя.

- Дістав?

- Дістав,

- Ану, кропи мене, я побачу, чи мужик царю

Помічник.-

Дударик покропив царя, а той замовк і не ожив.

Дочка каже: - Що ж ти зробив?

Челядь каже: - Мовчи, бо й тобі те буде.

Дударик каже: - Подайте мою дудку.

Як заграв він, як заграв,

Ціле царство підняв, -

Люд танцює, люд питає

Ой чого це так світає?

А він узяв та й одкрив їм усе чисто на сто літ уперед, Що можна й без царя,

Що можна й без цариці, -

Отакий Дударик.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.