Скорочено - ТОПОЛЯ - ТАРАС ШЕВЧЕНКО

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Росте тополя край дороги „Стан високий, лист широкий...“ Хто не йде мимо, той звертає увагу:

„Чумак іде подивиться

Та й голову схилить;

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі“.

Люди дивуються: чому тополя одна серед поля, хто її посадив? Вигляд самотньої тополі наводить сум на подорожніх.

Автор розповідає трагічну історію. Чорнобрива дівчина полюбила молодого козака, а той пішов на війну, та й загинув.

„Якби знала, що загине,— Була б не пустила“.

Ніхто не знає, що йому судилося на віку.

А дівочий вік такий короткий:

„До полудня, та й зав'яне, Брови полиняють...“

Пригадує дівчина, як ходив до неї козак, як жалів її. Вона його любила та серцем відчувала, що щось має статись:

„ Воно чуло недоленьку,

А сказать не вміло“.

Коли поїхав козак на війну, дівчині й світ білий став не милий. І соловейко не так співає, і сонечко не так світить:

„Без милого батько,

мати — Як чужії люде“.

Пройшли роки, а хлопець не повертався. Дівчина з туги марніла, а мати потай домовлялася видати її заміж за іншого, „за старого, багатого“. Дівчина йде до знахарки, щоб дізнатися про свою долю. Та дає їй зілля й посилає до криниці, де й відбувається чарування:

„Зілля дива наробило —

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари“.