Короткий переказ - Мені однаково, чи буду - ТАРАС ШЕВЧЕНКО - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими,

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу.

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій — не своїй землі.

І не пом'яне батько з сином.

Не скаже синові: „Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись”.

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені.

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.


Коментар

Більшу частину свого життя Т. Шевченко прожив у неволі, звик страждати. Але ніколи не мирився з думкою про те, що його рідний Край, Україна, знаходиться у рабстві. Усім серцем він прагнув допомогти — і картаючи панів та царя гнівним сатиричним словом, І звертаючись до серця й розуму освіченої, заможної частини суспільства, і нагадуючи народові про його славне козацьке минуле. Вірш Мені однаково...” виражає найглибші патріотичні почуття поета, Ютового до самозречення заради щастя свого рідного народу, заради волі України.