Короткий переказ - Давня весна - ЛЕСЯ УКРАЇНКА - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Була весна весела, щедра, мила.

Промінням грала, сипала квітки.

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!


Все ожило, усе загомоніло —

Зелений шум, веселая луна!

Співало все, сміялось і бриніло,

А я лежала хвора й самотна.


Я думала: „Весна для всіх настала.

Дарунки всім несе вона, ясна.

Для мене тільки дару не придбала,

Мене забула радісна весна”.


Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки.

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.


Прилинув вітер, і в тісній хатині

Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав.


Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.


Коментар

Вірш Лесі Українки „Давня весна” автобіографічний, пов'язаний із власними переживаннями поетеси, яка мала тяжку недугу й змушена була лежати, страждати через біль. Єдина її розвага й розрада клаптик голубого неба у вікні, гілка квітучої яблуні, свіжий вітерець, що долинає крізь відчинену кватирку, та пташині співи. Усе інше додавали уява й фантазія дівчини. Та давня весна запам'яталася, як дарунок долі, бо навчила цінувати найменші радості життя, загартувала волю.