Стислий виклад твору

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 10-х РОКІВ XX СТ.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Уста говорять: «Він навіки згинув!»

Уста говорять: «Він навіки згинув!»

А серце каже: «Ні, він не покинув!»

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча.

Тут, в глибині, і б'ється враз зі мною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Так, завжди, чи в піснях забути хочу муку.

Чи хто мені стискає дружньо руку,

Чи любая розмова з ким ведеться.

Чи поцілунок на устах озветься.

Струна бринить лагідною луною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи я спущусь в безодні мрій таємні.

Де постаті леліють ясні й темні,

Незнані й знані, і наводять чари,

І душу опановують примари,

А голос твій бринить, співа з журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи сон мені склепить помалу вії,

Покриє очі, втомлені від мрії,

Та крізь важкі, ворожії сновиддя

Я чую голос любого привиддя,

Бринить тужливо з дивною журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

І кожний раз, як стане він бриніти.

Тремтять в моєму серці тії квіти.

Що ти не міг їх за життя зірвати,

Що ти не хтів їх у труну сховати,

Тремтять і промовляють враз зо мною:

«Тебе нема, але я все з тобою!»

Коментар

Поезія Лесі Українки «Уста говорять: «Він навіки згинув!» належить до інтимної лірики, містить у собі автобіографічні мотиви. Лірична героїня (а з нею і поетеса) пережила втрату коханої людини, бона не може її забути, тому їй здається, що коханий увесь час поряд, підтримує її. У піснях, у мріях героїня хоче забути муку, бо він — все одно завжди поруч.