Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас
Скорочено - ПРИЧИННА - ТАРАС ШЕВЧЕНКО - ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ - 9 КЛАС
(Стислий виклад)
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
І ось у цю негоду біля гаю блукає щось біле, схоже на русалоньку. Ні. Це не русалонька, це дівчина, що її ворожка зробила причинною, аби вона не сумувала за хлопцем. Він рік тому поїхав і обіцяв повернутися. Та мабуть загинув у далекому краї.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав’яже,
Не на ліжко — в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля... О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, — вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Так блукала собі дівчина, аж поки не натрапила на русалоньок. А ті узяли та й залоскотали причинну.
А тим часом із діброви
Козак виїжджає;
Під ним коник вороненький
Насилу ступає.
„Ізнемігся, товаришу!
Сьогодні спочинем:
Близько хата, де дівчина
Ворота одчинить.
Поспішає козак. Аж ось бачить:
„...Вона! Боже милий!
Бач, заснула виглядавши,
Моя сизокрила!”
Кинув коня та до неї:
„Боже ти мій, Боже!”
Кличе її та цілує...
Ні, вже не поможе!
„За що ж вони розлучили
Мене із тобою? ”
Зареготавсь, розігнався —
Та в дуб головою!
Поховали молодих по закону: „Насипали край дороги дві могили в житі”...
Нема кому запитати,
За що їх убито?
Посадили над козаком
Явір та ялину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
Прилітає зозуленька
Над ними кувати;
Прилітає соловейко
Щоніч щебетати;
Виспівує та щебече,
Поки місяць зійде,
Поки тії русалоньки
З Дніпра грітись вийдуть.
Коментар
Соціально-побутова балада1 Т. Шевченка „Причинна” (1837) багато в чому продовжує традиції української літератури та літератур інших народів: початкова картина буремної ночі, загадкові події, різкі контрасти, смерть героя.
У цьому творі Шевченка фантастичне майстерно переплетене з реальними картинами природи: Дніпро „реве та стогне”, вітер „завиває”, сичі „перекликаються”, ясен „раз у раз скрипить” . Звуки, що стосуються розбурханої природи, викликають почуття тривоги. Дія відбувається у безлюдній місцевості в пору, коли „треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів”. Після романтичного зачину розгортається напружений, драматичний сюжет, який Шевченко цілком узяв із народних пісень, які він міг чути у дитинстві на Україні чи прочитати у збірках. У лиху буремну ніч над Дніпром щось біле блукає. То бідна дівчина-сирота, яку торік покинув коханий. На білому світі вона одна „як та пташка”. Поет підносить почуття кохання своєї героїні, яка від щирого серця покохала й вірно чекає козака. Шевченко не вказує на обставини, які розлучили закоханих, відомо тільки, що це були чужі люди, які потім і поховали молодих. У ліричних відступах автор висловлює щире співчуття своїй героїні. Шевченко ні в чому не відходить від вимог до жанру балади: в драматично напружений сюжет вплетений елемент фантастики — поява русалок, які місячної ночі вийшли з річки, щоб погрітися у світлі нічного світила, потанцювати і поспівати пісень. Балада Шевченка багато в чому повторює досвід О. Пушкіна, В. Жуковського, А. Міцкевича, Л. Боровиковського, А. Метлинського, але поет пішов далі своїх попередників. Він не акцентує увагу на фантастичному, а показує страждання своїх героїв — простих людей.
1 Балада (від франц. танцювальна пісня)— жанр ліро-епічної поезії, якому властиві драматична гострота сюжету, емоційна наснаженість, багатство фольклорного матеріалу.