Скорочено - У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ... - ТАРАС ШЕВЧЕНКО - ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ - 9 КЛАС

Скорочено - У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ... - ТАРАС ШЕВЧЕНКО - ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ - 9 КЛАС

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї Матері Святої,

Що в мир наш Бога принесла...

Тепер їй любо, любо жити.

Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись,

Наговоритись. „Це моє!

Моє!” І дивиться на його,

І молиться за його Богу,

І йде на улицю гулять

Гордіше самої цариці,

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. „А подивіться!

Моє найкраще над всіми!”

І ненароком інший гляне.

Весела, рада, Боже мій!

Несе додому свого Йвана.

І їй здається, все село

Весь день дивилося на його,

Що тілько й дива там було,

А більше не було нічого.

Щасливая!..

Літа минають.

Потроху діти виростають,

І виросли, і розійшлись

На заробітки, в москалі.

І ти осталася, небого.

І не осталося нікого

З тобою дома. Наготи

Старої нічим одягти

І витопить зимою хату.

А ти не здужаєш і встати,

Щоб хоч огонь той розвести.

В холодній молишся оселі

За їх, за діточок.

А ти,

Великомученице? Села

Минаєш, плачучи, вночі.

І, полем-степом ідучи,

Свого ти сина закриваєш.

Бо й пташка іноді пізнає

І защебече: „Он байстря

Несе покритка на базар”.

Безталанная! де ділась

Краса твоя тая,

Що всі люде дивувались?

Пропала, немає!

Все забрала дитиночка

І вигнала з хати,

І вийшла ти за царину,

З хреста ніби знята.

Старці тебе цураються,

Мов тії прокази.

А воно таке маленьке,

Воно ще й не лазить.

І коли-то воно буде

Гратись і промовить

Слово мамо. Великеє

Найкращеє слово!

Ти зрадієш; і розкажеш

Дитині правдиво

Про панича лукавого,

І будеш щаслива.

Та недовго. Бо не дійде

До зросту дитина,

Піде собі сліпця водить,

А тебе покине

Калікою на розпутті,

Щоб собак дражнила,

Та ще й вилає. За те, бач,

Що на світ родила.

І за те ще, що так тяжко

Дитину любила.

І любитимеш, небого,

Поки не загинеш

Межи псами, на морозі,

Де-небудь під тином.