Дидактичний матеріал до розділу «Сучасна українська літераутра» 11 клас - Кузьмінська Олена Володимирівна, Минченко Тетяна Миколаївна 2020

1.1. Найвагоміші здобутки сучасної літератури. Стильове розмаїття сучасної літератури. Література елітарна, вишукана, високохудожня. Література масова. Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 1990-х років, його риси
Розділ І. Історико-культурна ситуація наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття. Сучасна українська література

Поетична хвилинка

Прослуховування пісні на слова Вадима Крищенка «Душа поета», музика та виконання Анатолія Матвійчука (або виразне читання вірша).

Методичний коментар

Вивчення нового матеріалу доцільно провести у формі усного журналу. Для цього учні отримують випереджувальне завдання — опрацювати матеріал підручника, додаткові джерела для підготовки повідомлень за планом:

1. З'ява нового літературного покоління.

2. Постмодернізм як один із художніх напрямі мистецтва 90-х років, його

риси.

3. Утворення АУП (Асоціації українських письменників). Літературні угруповання («Бу-Ба-Бу», «Нова дегенерація», «Пропала грамота», «ЛуГоСад» та інші).

Усний журнал

Перша сторінка. Вступ

Ми — молоде покоління нової держави України. Ми здобули волю. Вірю, що ми зможемо побудувати сучасну демократичну державу, доклавши до цього певних зусиль і прагнень, розуму та вміння.

Нам у спадок передали величезне багатство — мову та літературу — «духовний заповіт одного покоління іншому».

Українська література межі XX і XXI століть дуже цікава й неоднозначна: оригінальна й традиційна, лірична й епатажна, акцентована на змісті й формалістська. Ця література твориться саме тепер, і ми, певним чином, є свідками її народження. Нове покоління поетів і письменників прагне подивитися на навколишній світ по-новому, а не під кутом методу «соцреалізму». Незалежна Українська держава відкрила перед літературою і нові можливості, і нову її сторінку. Література, як і все державне життя, позбулося ідеологічно-партійного диктату, ставши абсолютно вільною у виборі тем, образів і способів їх трактування. Ідейно-художнє її багатство стимулювало тематичну, жанрово-стильову, концептуальну різноманітність.

Характерною прикметою літературного життя к. XX — поч. XXI ст. є те, що у ньому беруть участь представники різних поколінь, різних стильових течій, отже, в ідейно-тематичному, жанрово-стильовому й емоційно-інтонаційному виявах література останніх років строката й різнобарвна. «Поезія... там, де вирує людський дух, де триває боротьба між світлом і темрявою. Тому Богові поезії зараз цікавіше в Україні» (І. Малкович; Insider, 2015).

Якщо представники старшого покоління (тобто ті, хто забезпечував літературі відповідну духовну висоту і в 60-ті, і в застійні 70-80-ті роки: Л. Костенко, І. Драч, Д. Павличко, Б. Олійник, П. Загребельний, Р. Іваничук, В. Шевчук та інші) в цілому тяжіють до традиційної, об'єктивно реалістичної манери письма, до осмислення передусім проблем історичної пам'яті, морально-духовного зв'язку часів, національних святинь і традицій, то «молодші» (В. Кордун, І. Римарук, В. Герасим'юк, Г. Пагутяк, І. Малкович, О. Забужко, Ю. Андрухович, Є. Пашковський, О. Лишега, В. Діброва) й зовсім молоді (В. Кокотюха, І. Ципердюк, С. Жадан, О. Ульяненко, С. Процюк, І. Андрусяк, І. Карпа, Любко Дереш) вдаються до експериментаторських пошуків, критики застарілих канонів, нетрафаретності, гостро реагуючи на досьогочасні тематичні табу тощо. Прикметно, що, як і у 20-ті роки, молодше покоління групується у творчі гурти, об'єднані однаковим розумінням сутності та завдань літератури, а також спільністю творчої манери, художніх пошуків. Утворилися різні асоціації та об'єднання молодих: «Бу-Ба-Бу», «ЛуГоСад», «Пропала грамота», «Нова література», «Пси Святого Юра», «Нова дегенерація».

Молодших приваблюють неоавангардистські та постмодерністські віяння, що знайшли свій вияв і у творчості тих, хто прийшов у літературу в середині 80-х — 90-х роках XX століття. Сучасна літературно-мистецька ситуація нагадує літературну дискусію 20-х років XX століття. Адже ставляться суголосні тій добі питання: що таке література сьогодні, яка її місія в житті суспільства, окремої людини, якими повинні бути її ідейно-естетичні орієнтири: «Як мені видається, вони, як свого часу шістдесятники і вісімдесятники так звані, виступають єдиною командою, де кожен виконує власне завдання так, як лише він чи вона може і вміє, і всі доповнюють і підтримують і люблять одне одного.

Це і є те, що я називаю «літературою другого ряду», точніше, письменниками «першими у другому ряду» (Н. Білоцерківець).

Ознакою нового часу є поява творів, які замовчувалися, заборонялися у застійні часи, видаються твори «з шухляди», класичні зразки літератури. Проза 90-х років вражає оголеною правдивістю, зацікавлює невідомим фактажем, новизною ситуації та образів.

За географічним принципом можна виокремити київську-житомирську (В. Шевчук, В. Медвідь, Є. Пашковський, О. Ульяненко, Б. Жолдак, О. Жовна, Л. Пономаренко, Є. Кононенко, О. Забужко, В. Діброва) та галицько-станіславську (Ю. Андрухович, Ю. Винничук, Ю. Іздрик). Самобутньо виокреслюється й жіноча проза (О. Забужко, Є. Кононенко, В. Мастєрова, Л. Пономаренко та інші).

Друга сторінка. Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси. Постмодернізм як явище

Як реакція на перший дискурс та модерний дискурс «шістдесятників», другий дискурс з'явився в кінці 80-х — на поч. 90-х рр. Постмодерний дискурс має свої символи й поняття: екзистенція, рефлексія, відкритість, гра, карнавал. Г. Гессе (німецький і швейцарський письменник, автор роману «Гра в бісер») має вплив на українських постмодерністів Т. Прохаська та Ю. Андруховича), Л.Х. Борхес (аргентинський поет і прозаїк, запропонував творення художнього вору як відверту концептуалізовану гру цитатами, ремінісценціями, алюзіями світового письменства) вплинув на Ю. Андруховича, Ю. Бедрика, В. Медвідя тощо.

Постмодерна спрямованість в українському письменстві означилася після 1986 р., після катастрофи на Чорнобильській АЕС, яка неначе пробудила і митців старшого покоління, і «шістдесятників», і породила нову генерацію письменників постчорнобильської епохи. Ця хвиля митців прагнула «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Ю. Шевельов), тобто вивести мистецтво слова поза межі політики, ідеологічних та адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім.

Вперше термін «постмодернізм» з'явився 1917 р. в книжці німецького філософа Рудольфа Паннвіца «Криза Європейської культури». Вживався він на позначення нігілізму в культурі XX ст. Філософське підґрунтя постмодернізму склали праці Мішеля Фуко, Жака Дерріда, Жиля Дельоза, Фелікса Гваттарі, Жана Бордіяра, Жака-Франсуа Ліотара, Річарда Рорті.

До визначальних рис постмодернізму відносять поєднання різних стильових тенденцій, часткову опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність тощо. У сучасній постмодерністській літературі головна увага приділяється, по-перше, індивідуальній манері митця, його власному баченню людини та світу, у творах часто сполучається конвульсивна краса, примхлива елегантність, потяг до дисгармонії та деформації, хворобливої фантастики та абсурду, вигадливий еротизм.

По-друге, духовна напруга, пошук внутрішньої ідеї, самовіддана несамовитість, екзистенційність є важливою складовою сучасної літератури.

По-третє, метафорична насиченість твору поєднана часто з навмисно зниженою мовою; багато словесної еквілібристики; плеоназм, наявність

оксюморону та антитези, гіперболи та гротеску; складна композиція твору, фрагментарність - ознаки твору постмодерного часу.

Третя сторінка. Літературні угруповання Асоціація українських письменників

Утворена 6-8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва Спілки письменників України (СПУ) реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної). Ставши в опозицію до СПУ, АУП проголосила своїми критеріями фаховість, подолання колоніального синдрому в українській літературі, відкритість світовим світоглядним та стильовим надбанням XX ст. Вступ до АУП відбувається на підставі запрошення від Координаційної Ради АУП (23 особи). Президентом АУП було обрано Ю. Покальчука, віце-президентами — Володимира Моренця, Ю. Андруховича, І. Римарука і Тараса Федюка. 4-5 лютого 2000 року відбувся II конгрес АУП (68 учасників), на якому Президентом АУП було обрано Т. Федюка, віце-президентами І. Римарука, В. Моренця, С. Жадана і О. Кривенка. З'їзд констатував наявність в Асоціації організаційної кризи, викликаної відсутністю працівників офісного апарата і професійних менеджерів.

«БУ-БА-БУ»

«Бурлеск-Балаган-Буфонада». Літературне (насамперед) угруповання, що складається з Ю. Андруховича (Патріарх), В. Неборака (Прокуратор) та О. Ірванця (Підскарбій). Літугруповання засноване 17 квітня 1985 р. у Львові.

Період найактивнішої діяльності «Бу-Ба- Бу» (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991 рр. Апофеозом «Бу- Ба-Бу» став фестиваль «Вивих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки поезоопери «Бу-Ба-Бу» «Крайслер Імперіал» (режисер С. Проскурня). У 1996 р. друкований проект «Крайслер Імперіал» («Четвер-6») практично завершив «динамічний період» існування «Бу-Ба-Бу». У 1995 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла книга «Бу-Ба-Бу».

Літугрупування стало втіленням карнавального необарокового мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи. Творчість учасників «Бу-Ба-Бу» в межах самого літугруповання стала ситуативно-концептуальним мистецьким відгуком на суспільну рефлексію. «Бу-Ба-Бу» заснувало свою Академію.

«Нова дегенерація»

Поетичне літугруповання, існувало у 1991-1994 рр., складалось із трьох літераторів, вихідців з Івано-Франківської області — Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. У 1992 р. літугруповання видало три перші збірки названих поетів під однією обкладинкою.

Загальна назва цього проекту була також «Нова дегенерація». Передмову написав Ю. Андрухович. Тексти членів «Нової дегенерації» перебувають у дискурсивній сфері неомодерних літературних практик.

«Пропала грамота»

Літературне угруповання трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х — на початку 90-х рр. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. У 1991 р.

«Пропала грамота» випустила книгу з однойменною назвою.

«ЛуГоСад»

Поетичний гурт, заснований у 1984 р. львівськими поетами Іваном Лучуком, Назаром Гончаром, Романом Садловським. У 1986 р. вони видали (все в одному примірнику) альманах «ЛуГоСад-І» і «ЛуГоСад-II», а також збірки Н. Гончара «Усміхнений Елегіон» та Р. Садловського «Антологія». «Методологічна основа» творчості «ЛуГ оСаду» — теорія поетичного ар'єргарду, «ідея і аргументування лугосадівсько-ар'єргардної теорії. У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція «Літературний ар'єргард», присвячена 10-літтю «ЛуГоСаду».

Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами. До 15-річчя гурту готувався тритомник «ЛуГоСаду».

«Пси Святого Юра»

Літературна майстерня, неофіційне творче об'єднання із семи українських письменників, які таким чином вирішили шукати не стільки естетичної (з цієї точки зору всі вони були й залишаються досить різними), скільки професійно-цехової єдності (спільне обговорення рукописів, формування альманахів, взаємне редагування та коригування). Ідея такої спільноти виникла серед групи авторів (Ю. Покальчук, Ю. Андрухович, І. Римарук) під час міжнародного круїзу «Хвилі Чорного моря» на борту корабля «World Renaissance» і остаточно сформувалась у вигляді маніфесту в стінах афінського готелю «Св. Юрій Ликаветський» у листопаді 1994 р.

До літмайстерні увійшли, крім згаданих, В. Герасим'юк, В. Медвідь, В. Неборак, О. Ірванець.

Останній приблизно через рік із міркувань цілковитої творчої незалежності з майстерні вийшов, натомість приєднався Т. Федюк. Єдиний поки що альманах «Пси святого Юра» (Львів, 1997 р.) зафіксував первинний склад майстерні, оскільки формувався ще 1995 р. Альманах являє собою досить симптоматичний зразок «поєднання непоєднуваного» і досьогодні перебуває серед найжвавіше обговорюваних новинок сучасного літературного процесу. Концепційну добірку творів опублікував журнал «Сучасність».

До речі...

Кругом поважні, пишні, гордовиті,

Шановні та сановні, многобиті...

В. Рибаченко

Елітарною можна назвати літературу,

яка характеризується насамперед оригінальністю,

дивністю, незвичністю та новизною.

За Г. Блумо

Із прози життя знов поезія буде.

B. Крищенко

«Масова література — це резервуар тем, сюжетів, героїв для літератури «елітарної».

C. Філоненко

Читач хотів би, щоб його автор був генієм,

але при цьому ж він хотів би,

щоб твори цього автора були зрозумілими.

Такий «доступний геній» може потішити читача зрозумілістю своєї творчості.

Ю.М. Лотман.

Масова література не розрахована на різночитання,

вона пропонує величезний масив часто однотипних текстів,

орієнтованих на поверхневе ознайомлення,

тож, як правило, вдруге до таких творів не повертаються.

А. Кривопишина

Елітарна література — художнє письменство, розраховане на витончене естетичне сприйняття, на інтелектуально освіченого читача, що вимагає значної обізнаності з надбаннями світової культури. Вона випереджає середній рівень духовного розвитку суспільства, задає високі зразки для наслідування. У розвитку літератури елітарність протистоїть масовості. Елітарна творчість є у багатьох письменників-класиків: Т. Шевченка (поезії останніх років), І. Франка (філософська лірика), Лесі Українки (драматургія), М. Рильського, М. Зерова, Є. Плужника, М. Бажана, О. Ольжича, Є. Маланюка, Г. Чубая та ін. У XX ст. (особливо в другій половині) виявилася тенденція різкого розмежування елітарної модерної та масової літератури («чтива»). Реакцією на цей процес став постмодернізм, коли в одному творі поєднуються «пласти», розраховані на масового читача і на елітарного.

Масова література - інша назва - белетристика. Художня література, розрахована на масового читача, його середній рівень розвитку.

Протиставляється елітарній літературі. Умовно белетристику можна поділити на високоякісну (П. Коельйо, Р. Бах, в українській літературі «Тигролови» І. Багряного) і низькоякісну («чтиво»)». Головна функція масової літератури — розважальна, проте високоякісна здатна також порушувати важливі проблеми, ставити високі ідеали, покликати до наслідування, натомість «чтиво», що будується за простими схемами, відповідає на запити читача, а не формує їх.

Елітарна та масова література — два потоки сучасного літературного процесу. В сучасних культурно-історичних умовах традиційне протистояння елітарної та масової літератури втратило свою гостроту.

Елітарна (від франц. elite — краще, добірне) література вирізняється інтелектуальною та естетичною ускладненістю, наявністю підтексту та зашифрованих образів, символів. Такі твори потребують підготовленого читача.

Масова література — це розвивальна й дидактична белетристика, яка друкується великими накладами. Такі твори передбачають спрощене читання. Типові ознаки — пригодницький вульгаризований романтичний сюжет, щасливий фінал. Масову літературу читають 90 % усіх людей, а 10 % просто соромляться про це казати.

Таким чином, з точки зору кваліфікованого читача ми можемо виділити такі ознаки елітарності та масовості в сучасній літературі:

1. Для сучасної елітарної літератури характерна «жанрова гра» — жанрове винахідництво, гібридизація жанрів, активне використання форматів та мовних ознак нехудожніх текстів, в той час як твори масової літератури визначаються як художні, їхні автори прагнуть, щоб вони максимально відповідали своїй жанровій характеристиці.

2. Автори елітарної літератури більше орієнтуються на співтворчість читача.

3. В елітарній літературі читачі віддають перевагу структурам художнього світу (зокрема, мові), а в літературі масовій визнають пріоритет реалій навколишнього світу.

4. Твори елітарної літератури орієнтовані на читача з «літературною пам'яттю», а масової — розраховані на те, що читач не зможе впізнати відомий сюжет в новій обробці, не зверне уваги на сюжетні невідповідності, не помітить одноманітності художніх прийомів.

У сучасних умовах художня література — товар на ринку комунікації. А в просторі літературного ринку відбувається співіснування та протидія масового і «високого» її типів, що постійно конкурують між собою. Комерціалізація літератури примушує письменників шукати нові стратегії літературної комунікації, осмислювати шляхи досягнення успіху та визнання у читача. Доцільно використовувати так звану подвійну адресацію — коли твори орієнтовані як на масового читача сенсаційної літератури, так і на «літературного гурмана». Застосування потенціалу торгу, що дає поштовх для прояву творчої ініціативи читача, також буде ефективним. Крім того, у твір можуть уводитися характерні для «ринку» проблеми і герої.

Книговидавництво орієнтується на масового читача, чим часто пояснюється і низька якість творів. Це викликано тим, що книга розрахована на широкий читацький загал, і її автор змушений зважати на якості, які є спільними для великої кількості людей з різними смаками та захопленнями. Різноманітності читацьких уподобань має відповідати різноманітність книг і книжкових серій, газет та журналів. Ринок інформаційної продукції розвивається в цьому напрямі, про що свідчить збільшення кількості малотиражних книг та тижневиків.

Ці тенденції яскраво ілюструють твори постмодерністської літератури, що орієнтовані на деканонізацію стереотипів, іронічну переоцінку цінностей, розмитість жорстких бінарних опозицій. Плюралізм культурних моделей, стилів, що використовуються як рівноцінні, створення текстів, розрахованих на елітарного і масового читача одночасно, використання жанрових кодів як масової, так і елітарної літератури — це процеси, які викликані не тільки національною специфікою літератури, формування якої визначалось прагматично-оціночним підходом до можливостей мистецтва, а й загально світовими тенденціями поступової втрати літературоцентричності.

Підсумовуючи наш розгляд і аналіз специфічних рис масової та елітарної літератури, підкреслимо ще раз актуальність дослідження соціокомунікаційних аспектів визначеної проблеми. Комунікаційні зв'язки між текстами «високого» та масового письменства становлять перспективну соціокомунікаційну проблему й потребують подальшого дослідження.

Людство вступило у нову культурну епоху, ім'я якої — Постмодернізм. Його культурна парадигма намагається зняти проблему протистояння культур: елементи масової культури включаються в контекст елітарної і навпаки, і обидві вони поміщаються в іронічний контекст. Наскільки вдасться Постмодернізму згладити крайності обох культур — покаже час.

Статист Держкомтелебачення і радіомовлення України

Наприкінці 1980-х років загальний наклад книжок, виданих в Україні за рік, сягав 189,5 млн. примірників. Середній тираж одного видання становив 22,5 тис. екземплярів, а на одного жителя України припадало 3,7 книжки. За роки незалежності обсяги книговидавництва зменшилися майже в 5 разів. У 2005 році в Україні було видано 15 720 книг і брошур загальним тиражем 54 млн. 59 тисяч примірників, у 2007 році цей показник зріс до 17987 книг і брошур. У кризовому 2009 році українською мовою видано 14 797 книг загальним тиражем 27 млн. 527 тис. Це менше одного примірника на українця! Для порівняння: у Росії на 1 мешканця припадає 4-5 примірників книг, у Білорусі — 6-7, у країнах Євросоюзу цей показник коливається в межах 5-8 примірників. За даними спостережень Української асоціації видавців та книго-розповсюджувачів, у 2010 році частка української книги в сумарному річному накладі становила лише 0,5 книжки на душу населення.

За даними офіційного сайту Книжкової палати України, станом на вересень 2010 року видання книжок в Україні скоротилося на 9 мільйонів примірників порівняно з аналогічним періодом 2009 року. Протягом 2010 р. загалом видано 12,5 тисяч книжок накладом 22,5 мільйони примірників. Прогнозується подальше зменшення обсягів книговидавництва принаймні ще

на 30%. Численні соціальні опитування свідчать, що більшість громадян України взагалі не читають книг і не мають у них потреби.

За різними оцінками, у 2008 р. в Україні нараховувалося від 200 до 500 книжкових магазинів, а це означає, що ще три роки тому майже 60% населення не мало вільного доступу до книг. У нашій країні одна книгарня припадає на 96 тисяч населення, тоді як у Росії — на 75 тисяч, а у Франції — на 20 тисяч населення. За таких умов книговидання в Україні досить складно назвати повноцінним, вигідним бізнесом, радше це дороге хобі, яким можна захоплюватися, але без комерційного інтересу. Дані Державного реєстру видавців і розповсюджувачів видавничої продукції свідчать, що станом на 1 квітня 2008 р, в Україні налічувалося 3978 суб'єктів видавничої справи. Передові позиції на ринку книговидання сьогодні займають такі вітчизняні видавництва, як: «Фоліо», «Софія», «Кальварія», «Клуб Сімейного Дозвілля», видавництво дитячої літератури «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Дедалі більшої популярності набуває так зване мережеве розповсюдження книг поштою («Клуб Сімейного Дозвілля»).

Метод «Вільний мікрофон»

(Всі охочі мають право на висловлювання власної думки щодо теми протягом 10-15 секунд.)