Українська література 10 клас (рівень стандарту) - Л. Т. Коваленко - Оріон 2018

VALSE MELANCOLIQUE - ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА: ПИШНА ТРОЯНДА В САДУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ - ВІДКРИТТЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

Ідейно-тематичні домінанти

Судячи з назви, новела „Valse melancolique”, що в перекладі означає „меланхолійний вальс”, має бути присвячена „мистецькій” темі. Але музика, як і у творі „Impromtu phantasie”, стала для О. Кобилянської лише приводом до роздумів про проблему жіночого щастя.

Безпосереднім поштовхом до написання новели стали її непрості особисті стосунки з О. Маковеєм. Про автобіографічність твору сама письменниця в листі до нього в 1898 р. писала: „Прочиталисьте “Valse melanc.” і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого”. Чи здогадувався він, на що так недвозначно натякала письменниця? Напевне, так. Можливо, навіть відчував докори сумління за її розбите кохання, адже першим твором, який підготував до друку на посаді редактора „Літературно-наукового вісника”, була саме новела „Valse melancolique”. Але, як справжній митець, власну життєву драму О. Кобилянська змогла узагальнити до осмислення долі значної частини українського жіноцтва того часу.

У центрі новели — творчо обдаровані особистості Марта, Ганна та Софія. Вони вибудовують свій маленький замкнений світ, відокремлений від решти, і знаходять душевну рівновагу в мистецтві, що є втіленням гармонії та краси.

Зображення життя трьох обдарованих жінок і є темою новели.

Героїні „Valse melancolique” за своїми характерами різні, але їх об'єднує спільне прагнення бути щасливими. У кожної з них свій ідеал жіночого щастя. Ганна, художниця, за поглядами наймодерніша. Її мета — удосконалення художньої майстерності в Римі, заради чого вона ладна піти на будь-які компроміси. Дівчина відкидає можливість щирого кохання між чоловіком і жінкою й готова побратися з будь-ким, хто створить для неї умови для творчості. Тільки мистецтво може зробити її щасливою. Своє прагнення самореалізації героїня втілює у формулі: „...як стану цілком своїм паном, —розмахну крилами під небеса”.

Ганнусина подруга Марта натомість утілює риси традиційної жінки — доброї, теплої, терплячої, хазяйновитої. Для неї прийнятні ролі люблячої дружини й турботливої матері, але водночас вона також прагне самовдосконалення й самореалізації. Своє покликання дівчина бачить в учительській праці, яка найточніше виражала б її материнське ставлення до всього світу. Це про неї Ганнуся каже, що таким жінкам належить царство на землі.

Новий етап стосунків між дівчатами починається з приєднання до їхнього маленького товариства „музики” Софії. Вона лірична й стримана, зосереджена переважно на власному внутрішньому стані. Прихистком від життєвих драм для неї стає музика. Зазнавши в минулому сильних душевних розчарувань в особистому житті, дівчина мріє вступити до консерваторії у Відні й стати піаністкою. Як і Марта, вона прагне кохати й бути коханою, але переконана, що жінка в стосунках не повинна втрачати своє „Я” й має бути гордою.

Кожна героїня — індивідуальність, наділена багатим внутрішнім життям, але коли всі троє живуть разом, між ними складаються особливі стосунки, витончена духовна атмосфера, у якій вони відчувають себе щасливими. Ідилія швидко розвіюється, варто зовнішнім обставинам увійти в цей камерний жіночий світ.

Ідеєю новели є утвердження думки про вільний вибір жінкою свого життєвого шляху та необхідність створення умов для її самореалізації.

Сюжет і композиція

Мотив вальсу утворі наскрізний і об'єднує всі події в завершене ціле.

У заголовок новели авторка винесла назву музичного етюду „Valse melancolique”, який створила та тричі виконувала протягом твору піаністка Софія. За настроєм він складався з двох частин — легкої і безтурботної спочатку та бентежної й трагічної наприкінці. Своє враження про нього Марта передала так: „Перша часть — повна веселості і грації, повна визову до танцю, а друга... О, та тама! Та нам добре знана ворохобна тама! Збігала шаленим льотом від ясних звуків до глибоких, а там — неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, топлення тонів, бій, — і знов збіг звуків удолину... відтак саме посередині тами смутний акорд-закінчення”. Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та драматичні події, які переживала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко.

Сюжет твору також має за настроєм виразну двочастинну будову. У першій переважає меланхолійний настрій, життя героїнь тече розмірено й майже одноманітно. Усе швидко змінюється з переїздом до помешкання піаністки Софії. Розповідь стає динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагедії. Ворохобна, тобто бентежна гама меланхолійного вальсу стала ніби передчуттям піаністки низки подій у її власному житті, які призвели до фатальної розв'язки — смерті головної героїні.

Сюжет новели складається з кількох подій, що розповідають про неповних півроку із життя трьох інтелектуалок.

В експозиції дізнаємося про двох несхожих між собою жінок — Марту й Ганнусю, між якими постійно точаться розмови про кохання та плани на майбутнє. Епізод, коли до них приєднується музикантка Софія Дорошенко, становить зав'язку твору. Письменниця спочатку знайомить нас із дівчиною через повідомлення служниці, яка передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички — не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту вразила зовнішність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона Ганнусі про „музику” тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає. Через такий прийом О. Кобилянська інтригує читача й створює враження загадковості героїні.

Система подій розвитку дій сприяє стрімкому розгортанню сюжету новели. Будні трьох приятельок спочатку були гармонійними й щасливими. Вони настроєво нагадували першу, легку, частину вальсу.

Хвороба Софіїної матері ніби відмежовує першу, „світлу”, частину новели від подальших трагічних подій. По смерті матері дівчина повертається до подруг, але з цього моменту за кожним рядком твору відчувається передчуття неминучої трагедії. Воно справджується, коли Софія отримує лист від дядька, у якому той відмовляє їй в утриманні. Дівчина не витримує цього удару й помирає, не досягши заповітної мети. Цей епізоде кульмінацією твору.

У розв'язці стає відомо про кілька років життя героїнь після Софіїної смерті. Марта щаслива у шлюбі, а Ганнуся самотужки виховує сина та вся поринула у творчість.

Як і в новелі „Impromtu phantasie”, у „Valse melancolique” О. Кобилянська виступає новаторкою у створенні художньої форми. Словесний твір не лише наповнений музикою, а й звучить, як музика. Це виражається і в ритмічності оповіді з її перепадами від розміреного й неспішного темпу до швидкого й напруженого, а потім знову сповільненого, й у відтворенні симфонії почуттів героїнь, й у напруженій мелодійності слова.

Образи

Музика є центральним образом „Valse melancolique”, з неї починається твір: „Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючись їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку!”. Музика пронизує весь твір, нею він закінчується: „Не можу позбутися до сьогоднішньої днини думки, що музика позбавила її життя... Одною-одніською, тоненькою струною вбила її!..”. Музика, крім того, що структурує новелу, виступає своєрідним символом, збагачує художні образи додатковими асоціативними значеннями, посилюючи динамізм сюжету та вплив на читача, розкриває внутрішній світ персонажів. Вона є втіленням мрії про високий і недосяжний світ, виступає захистом від усіх життєвих негараздів, тому героїні й шукають у ній порятунку від драматизму життя. Музика також виражає сильну, горду й водночас ніжну та вразливу вдачу героїнь, тонко відтворює їхні настрої та душевні стани.

Марта — головна героїня, оповідачка, крізь призму сприйняття якої письменниця зображує події. Вона суттєво відрізняється від своїх подруг традиційними поглядами на життя. Авторка не пояснює обставин, за яких формувався її характер, зазначає лише, що вона приятелює з Ганнусею з юних літ. За її терпіння, доброту й прагнення служити ближнім подруга порівнює її з біблійною героїнею Адою і каже, що вона має „божеське серце, що наказує ближнього любити більше, як себе самого”. Софія порівнює її з тим типом „тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов'ю своєю удержувати лад на світі”. Та й сама вона про себе зауважує: „...в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти”. Можливо, тому її власне „Я” в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці. Дівчина стримує імпульсивний характер Ганнусі, уміє уважно вислухати й підтримати Софію, здатна оцінити таланти подруг. Вона не гребує взяти на себе турботи про побут і готова давати уроки іноземних мов, коли господар квартири підвищив платню за оренду. І хоч Ганнуся закидала подрузі її „міщанський розум”, критикувала за вузькі домашньо-практичні погляди й старосвітські прояви жіночності, але саме ці якості допомагали Марті не раз виручати подругу з неприємних житейських ситуацій. Така безкорислива любов до ближнього „без намислу і без претензій до подяки” робила її щасливою.

Марта не поривається до чогось особливого, її життєві прагнення прості й звичайні. Високо цінуючи мистецтво і його вплив на людину, вищим мірилом щастя вона все ж таки вважає любов. Дівчина мріє про дружну родину, хоче мати хорошого чоловіка. Її кохання до молодого професора, з яким вона відвідує гурток англійської мови, щире й безкорисливе. Водночас вона не обмежується лише клопотами про щодень. Марта готується скласти іспити, щоб стати вчителькою, вивчає іноземні мови, навчається музики й „прерізних робіт”, які в житті можуть їй знадобитися. Вона так само тонко відчуває красу, як і її приятельки, хоч і не хизується цим. З цього приводу вона зауважує: „Найменша краса вражає мою душу, і я піддаюся їй без опори”. Такі якості допомагають їй досягнути бажаного щастя, яке втілюється для неї в улюбленій праці та дружній родині.

„Дразлива і химерна” художниця Ганнуся походила „з доброї родини”, тому була „претензіональна і розпещена”. Портрет героїні розкриває її артистичну натуру: „Ясна, майже

попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно...”. Як зазначила Марта, „...вона гарна — вона є сама краса, і шкода би втискати ту артистичну закроєну душу в формат пересічних жіночих душ”. Ганнуся має витончений, вишуканий внутрішній світ і не сприймає буденне й приземлене, яке, на її думку, руйнує красу. Своє художнє обдарування вона розцінювала, як дар Божий, який здатний змінити світ. Своїй подрузі вона казала, що якби всі розвивали в собі мистецькі обдарування, то „не було б стільки погані й лиха на світі”. За артистичний талант професори називали її „найкращою улюбленицею долі”. Вона з цим погоджувалася, бо відчувала в собі потужні сили, які дадуть їй змогу піднестися над буденністю.

Відірватися „від ґрунту старих фрагментів”, тобто відмовитися від патріархальної поведінки й поглядів, вона вимагала й від Марти. І не стільки для користі подруги, скільки для власного натхнення, щоб „я від часу до часу черпала з тебе якусь скріпляючу силу... щось новітнє!”. Будучи високої думки про себе, вона дещо з погордою ставиться до Марти за приземленість її життєвих цілей, хоч і любить подругу. Малярка постійно говорить, що Марта не здатна зрозуміти її чуттєву душу: „Ти сього не розумієш. Я — артистка і живу відповідно до артистичних законів, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тісно-програмової людини, як ти!”.

Ганнуся за поглядами належала до феміністок, які почали з'являтися в західноукраїнському суспільстві. Своє ставлення до чоловіків і ролі сім'ї для жінки вона висловлює так: „Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні”. Чи не через такі переконання вона відкидає можливість істинного кохання між чоловіком і жінкою? Вона не переймається тим, що позбавила свого сина щастя спілкуватися з батьком і вважає, що тільки їй належить право виховувати дитину й визначати її долю.

В образі Софії О. Кобилянська малює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво є способом самовираження й захистом у важких життєвих ситуаціях. Її дитинство минуло в заможній родині банківського працівника. Розорення сім'ї, смерть батька, нерозділене кохання суттєво вплинули на характер дівчини — нервовий і водночас стриманий. Вона була незвична в усьому. Уже при першій зустрічі Марту вразила її зовнішність: „...темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову... Профіль був у неї справді чисто класичний. Чоло й ніс творили одну м'яку лінію... Спадисті її рамена надавали їй ціху1 якоїсь панськості, певності...”. Таким само довершеним Марта сприймала і внутрішній світ дівчини: її „душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика”.

Мистецтво стає засобом саморозкриття, способом відновлення душевних сил героїні, яка зазнала тяжких випробувань у житті. Вихована в заможній родині, після банкрутства й смерті батька вона змушена заробляти уроками. Але найбільше героїню надломило нещасливе кохання. Її любов була небуденна: „Таку широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала мене, віддала я йому [коханому. — Автори.]. Не від сьогодні до завтра, лиш назавсігди... Мав стати сонцем для мене, щоб я розвинулася в його світлі й теплі вповні...”. Для Софії кохання — не лише приязнь і теплі почуття до чоловіка. Вона відчувала, що тільки так можна здобути цілісність буття, розвинути всі свої здібності. Але любов дівчини була „заширокою” для нього, щоб він міг зрозуміти й відповісти взаємністю, тож чоловік попросту, як каже Софія, втік. Чи не є власними роздумами О. Кобилянської міркування героїні про особисті пережиті почуття? Скажімо, у монолозі: „Є рід любові жінок,... на якій мужчина ніколи не розуміється. Вона для нього заширока, щоби зрозумівся на ній...”.

Київський академічний театр юного глядача на Липках запрошує на виставу „Меланхолійний вальс”

1 Ціху— тут: вигляду.

Любовна драма, яку пережила Софія, виховала в ній гордість, деяку холодну відстороненість від усього, зробила її ніби закам'янілою. Вона навчилася опановувати свої почуття й емоції. Усе своє духовне життя дівчина зосередила на мистецтві. Єдиним її розрадником став музичний інструмент. „Можу цілу душу віддати резонаторові”, — зауважує вона. Тому Софія прагнула опанувати гру на фортепіано в досконалості. Небуденний талант дівчини, на жаль, не зміг виявитися, бо її не було кому підтримати, покрити великі видатки для здобуття освіти у Відні. Це й призводить до трагічної розв'язки. В образі Софії письменниця втілила неоромантичний конфлікт між високою мрією й неможливістю її досягнути в повсякденному житті.

ПОДИСКУТУЙТЕ З ОДНОКЛАСНИКАМИ

Часто від сучасних жінок можна почути про несприйняття проявів чоловічої галантності й традиційного залицяння: „Мені байдуже, подадуть мені пальто чи ні, двері теж завжди відчиняю сама, а відчинять — от і добре, на такі дрібниці не звертаю уваги. Платити за себе люблю сама — хочу почуватися нікому й нічим не зобов'язаною”.

А як вважаєте ви, чи потрібні сучасній жінці чоловічі турбота, підтримка та розуміння? Свою думку обґрунтуйте.

Прокоментуйте слова Олени Малахової, експертки й тренерки Гендерного інформаційно-аналітичного центру „КРОНА”, радниці з питань політики тендерної рівності та антидискримінації в освіті Міністра освіти і науки України: „Чоловіки є групою, яка володіє привілеями і не хоче від них відмовлятися”. Чи погоджуєтеся ви з цією думкою? Наведіть аргументи.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Поясніть, чому в підзаголовку твору означено, що новела — „фрагмент”.

2. Дослідіть роль оповідачки у творі.

3. Поясніть, у чому полягає автобіографічність новели.

4. Порівняйте опис вальсу Шопена у виконанні Софії з композицією новели. У чому їх подібність?

5. Чому авторка неодноразово в характеристиці Софії повторює художню деталь type antique (античний стиль)?

6. Поясніть таку художню деталь у творі: Софія носила красиву нижню білизну й водночас мало звертала увагу на свій зовнішній вигляд. Як ця художня деталь характеризує героїню?

7. Схарактеризуйте жіночі образи. Свої думки підтверджуйте цитатами.

8. Визначте проблематику новели. Назвіть її тему та ідею.

9. Проаналізуйте художній час новели та поясніть його роль у творі.

10. Проаналізуйте, як кольорова гама в новелі допомагає розкрити настрої та характери героїнь.

11. Доведіть, що „Valse melancolique” — психологічна новела.

Напишіть есе на тему: „Емансипантка у творах О. Кобилянської: яка вона?”.

Читаємо із задоволенням

Життю Ольги Кобилянської українська письменниця В. Врублевська присвятила біографічний роман „Шарітка з Рунгу”. За словами авторки, її зацікавила творча особистість, яка є відомою постаттю в українській літературі. „Вона була жінка, яка замінила життя жінки на перо і папір”, — зауважує В. Врублевська. У творі досліджується проблема нереалізованої жінки в родинному, материнському та жіночому сенсі.

Література в колі мистецтв

1. Твори О. Кобилянської упродовж багатьох десятиліть приваблювали кінематографістів. Так, 1954 р. на кіностудії ім. Олександра Довженка було створено фільм за повістю Ольги Кобилянської „Земля”. Наприкінці 1980-х - на початку 1990- х рр. екранізовані твори „Царівна”, „Природа”, „В неділю рано зілля копала...”, „Вовчиха”, „Меланхолійний вальс”.

Перегляньте один із зазначених фільмів і напишіть про нього відгук.

ВИ —ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

1. Інтернет-видання „Гендер у деталях” повідомляє, що „ще 1902 р. французький поліграфіст Альберт Бержере створив листівки, які зображували жіночі професії в майбутньому. Це звичайні заняття для нашого часу, але тоді вони здавалися до абсурду фантастичними. Сама думка про те, що жінка може досягнути успіху в юриспруденції, служити у війську, стати депутаткою, письменницею чи літературознавцем, викликала усмішку. А проте фемінізм уже почав свій хід Європою і згодом утвердився як одна з найвпливовіших течій XX ст. в усьому світі, не оминувши й Україну”.

Підготуйте матеріал, у якому спрогнозуйте ролі жінки в суспільному житті через наступні 50 років.

2. На сайті „Питомо” ознайомтеся з анонсом перекладу книжки „Включайся!” Шерил Сендберг — бізнес-леді, яка входить до ради директорів Facebook. Підготуйте й запишіть тези книжки. Висловте власне ставлення до порушених у ній проблем.

ВАШІ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ

Підготуйте матеріал про видатних феміністок в українській культурі. Який їхній внесок у відстоюванні права жінок на рівноправність із чоловіками?