Всі публікації щодо:
Франко Іван

Українська література 10 класс (рівень стандарту) - Олександр Авраменко - Грамота 2018

Збірка З вершин і низин - ІВАН ФРАНКО (1856-1916) - ТИТАН ДУХУ І ДУМКИ

Лірика збірки „З вершин і низин“. Збірка „З вершин і низин“, що побачила світ у 1887 р. (друге, більш повне видання вийшло друком у 1893 р.), стала в духовному житті України явищем, співмірним із „Кобзарем“ Т. Шевченка. Саме ця книжка поезій засвідчила прихід у літературу мужнього поета-громадянина й митця-новатора з індивідуальним стилем.

Збірка складається з шести розділів: „De profundis“ (з латин, з глибини, з низин), „Профілі і маски“, „Сонети“, „Галицькі образки“, „Жидівські мелодії“ і „Легенди“. Так виявилася схильність автора до циклізації творів і композиційної чіткості.

У збірці переважає громадянсько-політична, патріотична лірика („Товаришам із тюрми“, „Гімн“, „Каменярі“, „Земле моя“, „Тюремні сонети“, „Не пора“ та ін.). Основними є два взаємопов’язані мотиви, які визначив сам поет: 1) „розкривання ненормальностей життя“, 2) „віднаходження поривів і змагань до поправи того життя“. Тому ліричний герой „З вершин і низин“ — самозречений борець із національною й соціальною кривдою.

Заспівом до збірки став програмний вірш „Гімн“ (1880). У ньому прославляється „вічний революціонер“, що уособлює вічний дух прагнення до щастя й волі. Цей дух споконвіку жив у народі. Однак, переконаний автор, здобуває шанс на перемогу тільки тепер, коли знайшов опору в науці, коли зростає національна й людська самосвідомість гноблених народів.

Образ революціонера автор трактує в загально-гуманістичному плані — як героя, який самовіддано бореться проти світового зла, темряви, примітивності. Він — „дух, що тіло рве до бою“, це все те, що зумовлює поступ людства, — „наука, думка, воля“, що ніколи „не уступить пітьмі поля“ (суспільній реакції). Риторичним запитанням: „І де в світі тая сила,/ Щоб в бігу її спинила?“ — поет стверджує марність такої спроби. Дух, що тільки „вчора розповився“, рвучко простує туди, де розвиднюється, він на весь голос скликає до себе мільйони пригноблених, безправних, які прагнуть позитивних змін, справедливого суспільного устрою.

Важливо, що ліричний герой закликає не руйнувати, а наголошує на перетворювальній силі „науки, думки й волі“. Саме вони протистоять тій „пітьмі“, що здавна принижувала людину, зводила її до становища раба.

„Дух“ („вічний революціонер“) персоніфікується через нагнітання дієслів-присудків: живе, рве, йде, міцніє, спішить, вони додають динаміки перетворювальній силі, час для якої вже настав.

За допомогою чотиристопного хорея, анафор (повторів початкових ні, по, і в рядках різних строф), алітерацій (повтору однакових приголосних — „рвучким і перетворювальним [Р]“)поет створює ритмізований звуковий малюнок, який навіть без музичного супроводу вистукує маршеву мелодію гі́мну:

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Саме „Вічний революціонер“ миттєво приніс І. Франкові популярність, а ще більшого розголосу твір набув у 1905 р., коли М. Лисенко поклав його на музику. „Вічний революціонер“ на межі XIX і XX ст., як і „Заповіт“ Т. Шевченка, став одним із неофіційних гімнів бездержавного українського народу.

Окрасою збірки „З вершин і низин“ стали цикли сонетів („Вільні сонети“, „Тюремні сонети“), які приваблюють читача не тільки своєю класичною витонченою формою, а й високими ідеями добра й краси як вічних світлих категорій буття людини. Показовим у цьому плані є сонет „Сикстинська Мадонна“ (1881).