Українська література 10 класс (рівень стандарту) - Олександр Авраменко - Грамота 2018

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918) - РЕАЛІСТИЧНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА

1. Розгляньте ілюстрації та виконайте завдання.

А. Базилевич. Ілюстрації до повісті І. Нечуя-Левицького „Кайдашева сім'я“

A. Опишіть сцени, зображені на ілюстраціях.

Б. Чи можна їх назвати КОМІЧНИМИ?

B. Як ви вважаєте, зображені герої — сильні особистості?

2. Прочитайте матеріал про життєвий та творчий шлях І. Нечуя-Левицького.

Іван Левицький народився 25 листопада 1838 р. в м. Стеблеві (нині Корсунь-Шевченківський район), що на Черкащині, у родині священика.

Хлопець зростав серед чарівної природи Надросся. Поетичні народні звичаї та обряди, народна пісня - це те середовище, яке посприяло формуванню майбутнього автора „Кайдашевої сім'ї“ — одного з найулюбленіших художніх творів українців.

Вихованням і навчанням Івана опікувався батько. Семен Левицький був людиною начитаною, культурною, національно свідомою, пишався знайомством з П. Кулішем, під впливом якого почав збирати фольклорно-етнографічні матеріали, долучаючи до цієї роботи і свого сина. Мати Івана мала веселу й щиру вдачу, була говіркою та співучою. Письменник згадує про неї в біографії: „Мати вміла читати церковнослов'янські книжки, любила читати житія святих і читала їх голосно, а ми малими слухали... Мати вмерла, як мені йшов тринадцятий рік. Вона мала дві пари близнят, котрі й зосталися живі з усіх дітей; це підірвало її міцне здоров'я, вона почала після того слабувати та швидко вмерла“.

Іван Левицький навчався в Богуславському духовному училищі (1847— 1852), у Київській духовній семінарії (1853—1859) і в Київській духовній академії (1861-1865). Про навчання в цих закладах письменник згадує переважно в мінорній тональності: „...то було царство різок і паль... Наука в училищі була суха, мертва й абстрактна ...“

Одна з головних причин такого стану — російський казенний дух, який брутально нав'язувала тогочасна школа. Дітей, яких виховували вдома в українськомовній стихії, навчали грамоти за букварями, написаними церковнослов'янською мовою, а далі предмети треба було опановувати російською - чужою й незрозумілою. На все життя залишилося в пам'яті письменника гнітюче враження про стиль запровадження російської мови в Богуславському духовному училищі. За кожне сказане українське слово школяреві па шию одягали дощечку, куди вписували українське слово та його російський відповідник. Учень мав так ходити доти, доки не почує українського слова від іншого школяра та не запише його до нотатника, тоді ту дощечку перевішували на шию іншій дитині.

Проте в семінарії були й прогресивні викладачі, які давали вихованцям передові знання з філософії, естетики й літератури. Саме від них І. Левицький збагатився ґрунтовними відомостями про творчість Дайте, М. де Сервантеса, В. Скотта, Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Пушкіна.

Після закінчення академії І. Левицький не став на батькову стезю — він вибрав шлях учителя російської словесності (української тоді не викладали): працював у Полтавській духовній семінарії (1865—1866), у гімназіях польських міст Каліша (1866) і Сєдлеця (1867—1873), у Кишинівській гімназії (1873—1885). Саме в цей період під ім'ям Нечуй І. Левицький розпочинає літературну діяльність: друкує перші твори у львівському журналі „Правда“ („Дві московки“, „Рибалка Панас Круть“, „Причепа“). Найкращі здобутки письменника створені в 70-80-х роках XIX ст.: роман „Хмари“, повісті „Микола Джеря“, „Кайдашева сім'я“, „Бурлачка“, „Старосвітські батюшки та матушки“.

Працюючи в Кишинівській гімназії викладачем російської, старослов'янської та латинської мов, І. Левицький бере активну участь у громадській роботі, багато подорожує. У департаменті поліції він мав репутацію „хохломана“, діяльність якого „небезпечна для держави“. Тому І. Левицький змушений був рано піти у відставку.

У 1885 р. письменник виходить на пенсію й оселяється в Києві. Тут він цілковито присвячує себе літературній діяльності. У 80-90-х роках XIX ст. з'являються друком оповідання „Афонський пройдисвіт“, казка „Скривджені і нескривджені“, повість „Поміж ворогами“. На початку XX ст. у творчості І. Левицького переважають статті, рецензії й нариси.

Упродовж 1899—1914 рр. письменник надрукував восьмитомне видання своїх творів. Він також разом з І. Пулюєм завершив задуманий Т. Шевченком і здійснюваний П. Кулішем перший переклад Святого Письма українською мовою.

Самотній, у голоді та холоді, І. Нечуй-Левицький помер 1918р. в будинку для літніх людей. І. Франко назвав автора „Кайдашевої сім'ї“ „колосальним усеобіймаючим оком України“. Письменник похований на Байковому цвинтарі в Києві.

3. Перегляньте репортаж про І. Нечуя-Левицького й виконайте завдання.

Літературно-меморіальний музей Івана Нечуя-Левицького.

А. Які факти з життя І. Нечуя-Левицького вам найбільше запам'яталися?

Б. Розкрийте історію походження псевдоніма Нечуй.

4. Прочитайте й перекажіть матеріал з теорії літератури.