Українська література 11 клас (рівень стандарту) - Олександр Авраменко 2019


Короткий словник літературознавчих термінів

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Авангард (від фр. avant — спереду і garade — передовий загін) — одна зі світонастанов модернізму, скерована на руйнування традиційних художніх законів, форм. Відповідає атмосфері нової (модерної) епохи, що руйнувала традиційне, розмірене існування, старі уявлення про красу як симетрію, урівноваженість, гармонію.

Алюзія — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору, історичної події або чого-небудь іншого.

Амфібрахій — трискладова стопа з наголосом на другому складі.

Анапест — трискладова стопа з наголосом на третьому складі.

Архетип — це найзагальніший прообраз, який постає з колективного, зокрема національного, позасвідомого. Надалі він може видозмінюватися.

Асоціація, асоціативність (від латин. associatio — поєднання, сполучення) — зв'язок уявлень чи відчуттів, коли одне з них викликає у свідомості інше.

Балада — поетичний жанр історико-героїчного, соціально-побутового або фантастичного змісту з напруженим драматичним сюжетом і трагічним закінченням.

Бароко (від італ. barocco — дивний, химерний) — напрям у мистецтві XVI—XVIII ст. Для нього характерні: декоративність, символічність, умовність, «гра розуму», контрастність.

Вітаїзм, вітаїстичність (від латин. vital — життя) — захоплення життям, культ краси, молодості, любові, оптимістичне світовідчуття.

Верлібр (від фр. vers libre — вільний вірш) — неримований вірш.

Гротеск — сатиричний художній прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів.

Гумореска — невелика оповідь про якусь смішну пригоду чи рису характеру людини.

Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі.

Деструкція — руйнування чогось, щоб з уламків конструювати, створювати нове мистецтво.

Дисонанс (від латин. dissonans — негармонійне звучання) — різновид рими, у якому збігаються приголосні, але не збігаються наголошені голосні.

Драма — літературний рід, характерною ознакою якого є розкриття явищ життя й характерів героїв через розмови дійових осіб (діалоги, монологи). Драматичні твори призначені для постановки на сцені. Основні жанри драматичного твору: власне драма, трагедія, комедія, трагікомедія.

Екзистенціалізм (від латин. existentia — існування) — напрям у філософії та літературі, предметом вивчення (чи художнього дослідження, осмислення) якого є проблема буття (існування) людини в складних ситуаціях страждання, внутрішньої боротьби, загрози смерті, втрати близьких тощо.

Експресіонізм (від латин. expression — вираження) — стильовий напрям у європейському мистецтві першої третини ХХ ст. Йому притаманні підвищена емоційність вираження почуттів, переживань, психологічного напруження, увага до кризових, випробувальних ситуацій, символізм, гіперболізація, метафоричність зображення, увиразнені художні образи, їхня гіперболізація та гротесковість.

Зорова (візуальна) поезія — синтетичний різновид мистецтва, у якому текстовий символ (літера, слово, знак, речення) є елементом зорового образу завдяки специфічному його розташуванню в зображенні.

Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — стиль у мистецтві та літературі, який полягає у відтворенні особистих вражень, спостережень, відчуттів, переживань від об'єктивної реальності, тобто ґрунтується на єдності об'єктивного та суб'єктивного.

Інвектива — пряме, гостре засудження чогось.

Іронія — тонке, приховане глузування. Як художній засіб (прийом) — особливість стилю висловлювання, що полягає в невідповідності висловленого та його прихованого значення.

Історична правда — реальні події та пов'язані з ними життя й діяльність конкретних історичних осіб, які автор історичного твору використовує як основу для художнього відтворення дійсності.

Історіософія — спроба пояснення сенсу, логіки історичних подій.

Кіноповість — повість, написана з урахуванням специфіки кіно, із застосуванням кінематографічних прийомів оповіді та монтажу.

Кларнетизм — синтетичний стиль, у якому переплелися символістська й імпресіоністична манери в єдності з фольклорною й бароковою.

Ліричний герой — умовна дійова особа, почуття, переживання якої розкриваються в ліричному творі.

Літературний напрям — конкретна частина літературного процесу, породжена творчістю представників одного художнього методу, яка характеризується спорідненістю стильових ознак та існує в межах однієї епохи й нації.

Маргінальність (латин. marginalis — той, який перебуває скраю, на межі) — у літературознавчому розумінні йдеться про поведінку людей, вихідців із села, які стають міськими жителями, однак перебувають у межовому, перехідному стані.

Метафора — троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними.

Мистецька (художня) течія — спорідненість творчих принципів митців за подібними естетичними засадами.

Міфологізм — спосіб поетичної реалізації міфологічного мислення в художній літературі, який засновано на використанні в новому контексті.

Модернізм — основний напрям, складний комплекс літературно-мистецьких тенденцій, що існували наприкінці ХІХ ст. — у другій половині ХХ ст.

Мотив — стійкий формально-змістовий компонент художнього твору.

Неокласицизм — мистецький, літературний напрям, стилістичний принцип, який продовжує традиції класицизму в європейському мистецтві й літературі другої половини XVIII—ХХ ст.

Неоромантизм — романтичні течії й тенденції в європейських та американській літературах наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.

Новела (італ. novella — новина) — невеликий за обсягом прозовий твір, у якому йдеться про незвичайну подію або напружений емоційний стан героя; має несподіваний фінал, виразну кульмінацію, що визначає композицію твору.

Оксиморон (оксюморон) — троп, заснований на сполученні логічно несумісних понять, протилежних за значенням слів, унаслідок чого створюється несподіваний експресивний ефект (дзвінка тиша, лихо сміється).

Паліндром — невеликий твір, під час читання якого зліва направо й навпаки зберігається той же зміст (Ісус — усі).

Пантеїзм — обожнення природи, відчуття присутності Бога в усьому довкіллі.

Поема в прозі — значний за обсягом ліро-епічний твір, у якому зображено важливі події та яскраві характери. Характеризується наскрізним пафосом і ліризмом, проникливим авторським голосом.

Поетика — особливості художньої форми фольклорного чи літературного твору, тобто особливості його побудови (композиції), художніх засобів, віршування та ін.

Постмодернізм — один з провідних стильових напрямів ХХ ст., для якого характерні: гра зі словом, образом, «чужим» текстом, стильовий та тематичний еклектизм (поєднання різнорідних і несумісних елементів), наскрізна іронічність.

Притчевість — наявність яскраво висловленої (чи вираженої через художні образи, сюжет, композицію) моралі, повчання.

Психологізм — передавання за допомогою художніх засобів внутрішнього світу персонажа, його думок, переживань, зумовлених зовнішніми та внутрішніми чинниками.

Публіцистичність — заангажованість творів суспільними, національними, політичними, ідеологічними проблемами, висвітлення в них актуальної проблематики, використання полемічної тенденційності, емоційного пафосу.

Реалізм — один з ідейно-художніх напрямів у літературі й мистецтві ХІХ ст., для якого характерне прагнення до об'єктивності й достовірності зображення.

Ремінісценція (від латин. reminiscentia — спогад) — відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, деталей з відомого твору іншого автора.

«Розстріляне відродження» — умовна назва літературно-мистецької генерації українських митців 1920-х — початку 1930-х років, які були репресовані більшовицьким режимом.

Роман — великий за обсягом епічний твір, де порушено важливі суспільні й духовні проблеми. Має декілька сюжетних ліній, багато героїв, життя яких зображено у взаємозв'язках. За формальними ознаками виокремлюють: роман-дилогія, роман-трилогія, роман у новелах, роман у віршах, роман-монолог тощо. За змістом романи бувають: автобіографічний, історичний, соціальний, родинно-побутовий, психологічний, пригодницький, проблемний тощо. Історичні назви: античний, рицарський, модерністичний, авангардний та ін.

Роман-балада — різновид роману, у якому важливу роль відіграють ідейно-стильові ознаки жанру балади.

Роман у віршах — це один з жанрів ліро-епосу. Автор має дотримуватися вимог роману як великого розповідного твору й водночас зберігати особливості поезії: ліричний струмінь, віршовий розмір, рими, поетичні тропи, фігури тощо.

Роман у новелах — різновид роману, композиція якого складається із самостійних новел, об'єднаних спільною ідеєю, темою, проблематикою та мотивами.

«Романтика вітаїзму» — стильова ознака в українській літературі 1920-х років з притаманними їй пафосом оптимізму, життєлюбства, активною дією, вираження сильних почуттів.

Сатирична комедія — жанр драматичного твору, для якого характерні гостре, дошкульне висміювання негативних явищ, поведінки та вчинків.

Символ, символічність — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, який умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття.

Синекдоха — троп, заснований на кількісному зіставленні предметів та явищ; уживання однини в значенні множини, частини замість цілого, видового поняття замість родового (на нашу землю нога ворога не ступала; по дорозі йшли хустки й бороди).

Синкретизм (латин. syncretismus — поєднання) — поєднання або злиття різних, іноді цілком відмінних образів мислення та поглядів.

Скепсис, скептицизм — критичне ставлення до чогось, недовіра до нього.

Сонет (італ. sonetto — звучати) — чотирнадцятирядкова строфа п'яти- або шестистопного ямба, що складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів з римуванням: абаб аб аб ввд еед (хоча можливі й інші способи римування).

Соціалістичний реалізм (соцреалізм) — основний художній напрям у радянській літературі, який характеризується нерозривним поєднанням реалістичного зображення із соціалістичною ідеологією.

Стиль доби — ідейно й художньо зумовлена єдність художніх засобів певної епохи; загальні погляди, традиції, переконання, смаки певної доби.

Сценарій — скорочений або максимально деталізований виклад певного сюжету, що використовується як змістова й композиційна основа для створення фільму, вистави, якогось дійства. Сценарій, на відміну від кіноповісті, не містить ліричних відступів.

Сюрреалізм — авангардистська течія в модернізмі, для якої притаманні розрив логічних зв'язків під час зображення, а також суб'єктивна асоціативність тощо.

Тонічний вірш — це система віршування, в основі якої однакова кількість наголошених складів у рядку.

Умовність зображення — зумисне руйнування правдоподібності зображуваного за допомогою вільного оперування художніми образами, ситуаціями, історичними фактами, логікою розвитку подій тощо. Наприклад, умовність зображення може створюватися відходом від історичної правди.

Урбанізм (від латин. urbanus — міський) — зображення великого промислового міста, його атмосфери, динаміки, способу життя.

Усмішка — різновид гуморески, у якому поєднано жанрові особливості гумористичного оповідання, анекдоту та фейлетону.

Фейлетон (від фр. feuilleton — лист, аркуш) — невеликий літературно-публіцистичний твір сатиричного, викривального жанру на злободенну тему.

Філософічність — філософське, раціоналістичне осмислення світу, людини в ньому, вияв філософських поглядів ліричного героя щодо проблем буття.

Фоносимволіка — виявлення символічного підтексту звуків.

Футуризм — авангардистська течія модернізму.

«Химерна проза» — узагальнююча назва прозових творів, для яких притаманні: умовні форми; фольклорна та міфологічна основи; активна авторська позиція, яка проявляється через образ оповідача; відсутність стильової та жанрової єдності.

Хорей — двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

Художній вимисел — уявне, придумане письменником, яке доповнює й увиразнює зображення, допомагає втілити головну ідею твору, порушити важливі, на його погляд, проблеми. У кожному історичному творі історична правда непомітно переплітається з художнім вимислом.

Художній метод — спосіб художнього пізнання, відтворення та моделювання світу.

Художній час і простір — час і простір, відтворений у літературному творі.

Художня деталь — різновид художнього образу, яскрава, промовиста подробиця, яка у творі виконує важливу роль: за її допомогою автор наголошує на чомусь, підсилює його ідейне спрямування, порушує якусь проблему.

Ямб — двоскладова стопа з наголосом на другому складі.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.