Українська література 5 клас - Олександр Авраменко - Грамота 2018

ЯЙЦЕ-РАЙЦЕ - НАРОДНІ КАЗКИ - СВІТ ФАНТАЗІЇ ТА МУДРОСТІ

Казки — улюблена тема будь-якого школяра. Їх люблять як діти, так і дорослі. Чим же вони так привертають до себе увагу? Що в них особливого? Передусім те, що в них завжди перемагає добро, вони мають цікавий зміст, їхні герої часто наділені надлюдськими можливостями, а тварини, як люди, уміють розмовляти. У казках засуджується жадібність, жорстокість, висміюються ледачі люди, боягузи й дурні, а прославляється працьовитість, мужність і мудрість.

Казка — один із найдавніших видів усної народної творчості.

Теорія літератури

Народна казка

Казка — усне народне оповідання про вигадані події, що сприймаються як реальні. Вигадка в ній пов'язується з життям людини, з її мріями про кращу долю.

Дійовими особами (їх ще називають героями, або персонажами) у казках найчастіше бувають люди, тварини, рослини та явища природи.

Казки за змістом поділяють на кілька груп.

Казки

про звірів

побутові

фантастичні

Дійові особи — звірі, птахи, риби — розмовляють, мріють, поводять себе, як люди („КОТИК І ПІВНИК“)

Дійові особи — бідний селянин, кмітливий солдат, пан, вередлива жінка — показані в повсякденному житті („Мудра дівчина“)

Дійові особи наділені чудодійною силою, тут зображені незвичайні події, що неможливі в повсякденному житті („Летючий корабель“)

Які ж іще ознаки мають казки? У них часто трапляються чудодійні предмети: скатерка-самобранка, шапка-невидимка, меч-кладенець, чарівна паличка, жива і мертва вода, чоботи-самоходи та ін. Казкам властиві трикратні повтори: наприклад, у казці „Мудра дівчина“ пан тричі дає Марусі непосильні завдання.

Казки мають просту будову: типовий початок (зачин), основна частина й кінцівка. Часто вони починаються зі слів: „Жили колись дід і баба...“, а можуть закінчуватися таким реченням: „От вам казка, а мені — бубликів в'язка“.

До казки можуть входити невеликі пісні, загадки, прислів'я, приказки.

До речі...

У казках і байках назви тварин сприймаються як їхні імена, тож пишуться з великої букви: Вовк, Лисичка, Ведмідь.

ЯЙЦЕ-РАЙЦЕ

Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тому полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця, давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже:

— Нехай мені буде!

А жайворонок каже:

— Нехай мені!

Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися.

Потім миша каже:

— Ну, я краще його перекушу.

Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птахів, щоб звоювати царицю-мишу, а цариця скликає всіх звірів — і почали війну. Як вийшли в ліс — тільки звірі хочуть яку птицю розірвати, то вони на дерево; або птиця як візьме, літаючи, бити звірів, то вони в нору... Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати. Коли цариця зогледілася — аж немає на війні комашні. Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня. Цариця й нагадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева й за одну ніч повідкушувала птиці пір'я коло крил.

На другий день, тільки-но розвиднілося, цариця кричить;

— Ану, уставайте воювати!

Птиця, що підійметься, то и упаде на землю, — так звір її й розірве. І цариця перемогла царя.

А орел бачить, що то лихо, сидить на дереві й не злітає. Коли тут іде стрілець, бачить, що орел сидить на дереві, як націлиться на нього. А той орел так просить його;

— Не бий мене, голубчику, я тобі у великій пригоді стану!

Стрілець удруге націлився, він ще його просить:

— Візьми краще мене та вигодуй, то побачиш, у якій я тобі пригоді стану!

Стрілець ще намірився стріляти втретє. Орел знов його почав просити:

— Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе — я тобі у великій пригоді стану!

Стрілець повірив йому: поліз, зняв із дерева, та и несе його додому. А він йому каже:

— Принеси мене до своєї хати та годуй мене м'ясом доти, поки в мене крила повідростають.

А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік з'їв та й каже тому чоловікові:

— Пусти мене, я політаю, побачу, чи вже відросли крила.

Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав, та й прилетів опівдні назад до того чоловіка, каже йому:

— Ще в мене мала сила — заріж іще одну ялівку!

Той чоловік послухав його та й зарізав. Орел з'їв її за рік. Та знову як полетів... Пролітав мало не цілий день, увечері знову прилітає та й каже йому:

— Заріж іще й бугая!

Той чоловік думає: „Що тут робити: чи зарізати, чи ні?“ А потім каже:

— Більше пропало, нехай і це пропадає!

Узяв та й зарізав йому бугая. Він з'їв і того бугая за рік, а потім як полетів, то літав так високо — аж під хмарою. Коли це прилітає та й каже йому:

— Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував мене, а тепер сідай на мене. Той чоловік запитує:

— Що з того буде?

А він йому каже:

— Сідай!

Той і сів.

Орел його поніс аж у хмару, а потім і пустив його додолу. Той чоловік летить додолу, коли це орел не дав йому долетіти до землі, підхопив його та й каже:

— А що, як тобі здавалося?

А він каже:

— Так, наче я вже неживий був.

Тоді орел йому каже:

— Отак само й мені було, як ти на мене націлявся.

Потім каже:

— Сідай знову!

Тому чоловікові й не хотілося сідати на орла — ну, немає що робити, таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а звідтіль скинув його — та підхопив його так, може, як на два сажні від землі, та й питає його:

— А що, як тобі здавалося?

Він йому каже:

— Так зовсім, наче вже кістки мої розсипалися.

Тоді орел йому каже:

— Так само й мені було, як ти вдруге націлявся. Ну, ще сідай.

Той сів.

Орел як понесе його аж за хмару, та звідти й пустив його додолу, та підхопив уже аж коло самої землі, та тоді питає його:

— Як тобі здавалося, як ти летів на землю?

Він йому каже:

— Так, наче мене зовсім не було вже на світі.

Тоді орел йому каже:

— Отак же й мені було, як ти втретє націлявся.

А потім каже:

— Ну, тепер уже ніхто нікому не винний; ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене, та полетимо до моєї господи.

Ото летять та й летять, прилітають до його дядька. А він йому каже:

— Іди ж у хату, та як будуть питати тебе, чи не бачив нашого небожа, то ти скажеш: „Як дасте яйце-райце, то и на вічі приведу“.

Він приходить у хату, коли це йому кажуть:

— Чи по волі, чи по неволі?

А він їм каже:

— Добрий козак усе по волі ходить.

Вони його питаються:

— Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже третє літо, як пішов на війну, — та ні чутки, ні звістки.

А він їм каже:

— Як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу.

Вони йому кажуть:

— Краще нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.

Тоді він виходить із хати та й каже орлові:

— Казали так: „Краще нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце“.

Орел йому каже:

— Летимо далі!

Летять, та й летять, та й прилітають до орлового брата, та й тут чоловік те саме говорив, що в його дядька, — таки й тут не получив яйце-райце.

Прилітають до його батька, а орел йому каже:

— Іди в хату, та як будуть питати за мене, то скажеш, що бачив і на вічі приведеш.

Заходить чоловік у хату, а вони йому кажуть:

— Чи по волі, чи по неволі?

Він їм:

— Добрий козак усе по волі ходить. Вони його стали питати:

— Чи не бачив ти нашого сина? Бо вже як немає — четверте літо: десь пішов на війну, та, мабуть, убили його там.

А він їм каже:

— Я бачив, але як дасте яйце-райце, то я й на вічі приведу.

Батько орлів каже йому:

— Нащо ж воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей.

Він каже: не хочу грошей, дайте мені яйце-райце!

— Піди ж приводь, зараз тобі дамо!

Він уводить орла в хату. Тоді його батьки так зраділи, що дали яйце-райце й сказали:

— Тільки не розбивай ніде на дорозі, а як прийдеш додому, то зроби загороди великі, а тоді його й розіб'єш.

Він іде та йде, та так схотілося пити йому... Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розбив те яйце- райце. Як узяв скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом, то що з того боку піджене, на другий розійдеться... Кричить бідолаха — нічого сам не зробить! Коли це йде до нього змія й каже йому:

— Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей зажену в те яйце? А він їй каже:

— А що тобі дати?

Вона йому каже:

— Даси те, що без тебе стало дома?

А він каже:

— Дам!

Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно яйце й дала йому в руки.

Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:

— Це ж я тебе, сину, віддав змії!

Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:

— Нема що робити, журбою не поможеш! Якось треба жити.

Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і забагатів.

Живуть вони, аж поки син підріс. От син і каже.

— Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде!

От він зараз і пішов до змії.

Приходить до неї, а вона йому каже:

— Зроби мені три справи та й підеш собі додому, а як не зробиш, то я тебе з'їм!

А коло її хати був великий луг — скільки оком зглянути! Так вона йому каже:

— Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, зорав, пшениці насіяв, зжав її, у скирти поскладав і щоб у ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.

Він пішов до ставка та й зажурився. А там близько був мурований стовп, і в тому стовпі була зміїна дочка замурована. Він приходить сюди та й плаче.

А дочка його питає:

— Чого ти плачеш? А він каже:

— Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив.

Вона його питає:

— А що ж там?

Він їй і розказав. Вона йому каже:

— Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала.

Він каже:

— Добре!

Вона йому каже:

— Лягай же тепер спати, а завтра рано понесеш змії паляницю.

От пішла дочка змії до того лугу та як свисне: той луг тріщить, лущить — на тім місці ореться, пшениця сіється...— до світу спекла паляницю, дала йому. Він приніс до змії в хату й поклав на столі.

Змія прокинулася, вийшла у двір та й дивиться на той луг, тільки сама стерня та скирти стоять, і оді йому каже:

— Ну, справився! Гляди ж, щоб і другу справу зробив!

Та зараз йому й загадала:

— Щоб ти оту гору розкопав, і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали, щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!

Він знов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питає:

— Чого ти плачеш?

Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже:

— Лягай спати, я це все пороблю.

А сама як свисне, то та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються... Тільки прийшла та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор.

Змія встає та й дивиться, що все так зроблено, як вона йому загадала.

Тоді загадує йому втретє:

— Щоб ти цю ніч зловив золотого зайця й раненько щоб приніс мені в хату.

Він знов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка питає його:

— Що вона загадала?

Він каже:

— Оце вже не жарти: хто його знає, як того золотого зайця зловити.

Вона каже йому:

— Однак ходімо до тієї скелі. Стань над норою, ти будеш ловити, а я буду гонити з нори, і гляди ж: як тільки буде виходити з нори — бери його: то золотий заєць!

Ото вона пішла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питає його:

— А що, нічого не вилазило?

А він каже:

— Лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив.

А вона йому каже:

— А щоб тебе! Ото ж і є заєць! Ну, гляди ж, я ще раз піду; та як буде хто виходити й казатиме, що тут немає золотого зайця, то ти не вір, а хапай його!

Полізла та й жене. Коли виходить така стара баба та й питається того парубка:

— Чого ти, сину, тут шукаєш?

А він їй каже:

— Золотого зайця.

Вона йому каже:

— Де тут він узявся б: тут його немає!

Сказала це та й пішла від нього. Коли це виходить та дівка та й питає його:

— А що, немає зайця? І ніщо з нори не виходило?

Він каже:

— Виходила баба стара та спиталася мене, чого я тут шукаю, а я сказав, що золотого зайця. А вона каже, що тут його немає, то я її й відпустив.

Тоді вона каже:

— Чому ти не держав: ото ж і є заєць! Ну, тепер більше ніде його не піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і покладеш на стільці, тільки не віддавай змії в руки, бо як віддаси, то вона пізнає та розірве й тебе, і мене.

От вона так і зробила: перекинулася золотим зайцем, він приніс того зайця, поклав його на стільці та й каже змії:

— Нате ж вам зайця, а я піду від вас.

Вона каже:

— Добре, іди!

Він пішов.

А змія тільки з хати, а заєць знову перекинувся дівчиною та за парубком. Почали вони вдвох утікати. Біжать та й біжать. Коли це змія побачила, що то не заєць був, а її дочка, — давай доганяти, щоб її розірвати. Та сама не побігла змія, а послала свого чоловіка. Змій біжить за ними: коли вони чують — аж стугонить земля... Тоді дівка каже:

— Оце вже за нами біжить! Я перекинуся пшеницею, а ти дідом, та будеш стерегти мене. Та як буде питатися тебе, чи не бачив парубка й дівки, чи не йшли, то ти скажеш, що бачив тоді, як ця пшениця сіялася.

Коли це змій летить та й питає того діда:

— Чи не бачив, тут не йшли парубок із дівкою?

А він каже:

— Ба, ішли.

— Давно ж вони йшли?

— Тоді, як оця пшениця сіялася.

— Цю пшеницю вже пора косить, а їх учора не стало.

Та й повернувся назад. Зміїна дочка стала знову людиною, а дід — парубком, та давай утікати.

Прилітає змій додому. Змія його питає:

— А що, не догнав? І нікого не зустрічав на дорозі?

А він каже:

— Ба, ні! Зустрічав: дід стеріг пшеницю, а я його питався: чи не бачив, тут не йшли парубок із дівчиною? А він каже, що йшли тоді, як оця пшениця сіялася, але ж та пшениця така, що пора косити, — так я й повернувся.

Тоді змія йому каже:

— Чому ти того діда й ту пшеницю не розірвав? То були вони! Біжи вдруге за ними — і щоб розірвав!

Летить змій. Коли ті чують, що летить знову, аж земля реве, так дівка каже:

— Ей, летить знову! Стану я монастирем, таким старим, от-от розвалиться, а ти — ченцем; та як буде він тебе питати, чи не бачив таких-то, скажеш: „Бачив тоді, як оцей монастир будувався“.

Коли це летить змій та й питає того ченця:

— Чи не бачив, не йшли тут парубок і дівка?

А він каже:

— Я бачив тоді, як оцей монастир роблено.

А змій каже йому:

— їх учора не стало, а цей монастир уже років сто, як роблено.

Сказав це та й повернувся назад.

Приходить додому та й розказує змії:

— Бачив одного ченця, коло монастиря ходив; як я його запитав, то він сказав, що бігли тоді, як оцей монастир роблено, але тому монастиреві вже років сто, а їх учора не стало.

Тоді вона йому каже:

— Чому ти не роздер того ченця й монастиря не розвалив, то ж — вони! Тепер я сама побіжу!

Побігла.

Ото біжить... Коли ті чують — аж земля реве й гаряча. Дівчина тоді каже йому:

— Отепер ми пропали: уже сама біжить! Ну, я тебе зроблю річкою, а сама стану рибою-окунем.

Прибігла змія та й каже до тієї річки:

— А що, утекли?

Перекинулася зараз щукою, давай ловити ту рибу: що хоче вхопити, то окунь повернеться своїм пір'ям гострим до неї, то вона не візьме його. Ловила, ловила — так-таки не вловила та надумала всю воду з річки випити. Стала пити: пила-пила, напилася багато та й лопнула.

Ото тоді та дівка, що була рибою, каже тому парубкові, що був річкою:

— Тепер ми вже не біймося! Ходімо до твоєї господи; то ти підеш у хату, та гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту дитину, то забудеш про мене. А я поки наймусь у цім селі в кого-небудь.

Ото він прийшов у хату, з усіма поздоровкався та й думає собі: „Як же мені не поздоровкаться з дядьковою дитиною? Таж вони подумають щось погане про мене“. Поцілував і дитину дядькову. Як поцілував, так і забув про ту дівку.

Ото побув парубок півроку та й задумав женитися. Йому нарадили одну гарну дівку, щоб він її брав; він про ту й забув, що його врятувала від змії, з іншою заручився.

От перед весіллям, увечері, кличуть на шишки молодиць. Прикликали й ту дівку, що він з нею втікав, — хоч її й ніхто не знав, що воно за дівка. Стали ліпити шишки; та дівка зліпила з тіста голуба й голубку та й пустила додолу, а вони стали живі. Голубка й почала говорити до голуба:

— А ти забувся, як я за тебе луг викорчовувала й там пшеницю сіяла, а з тієї пшениці паляницю спекла, щоб ти до змії відніс?

А голуб каже:

— Забув, забув!

Потім знову голубка каже:

— А ти забувся, як я за тебе гору розкопувала й туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продавав на байдаки?

А він каже:

— Забув, забув!

Потім знову голубка каже:

— А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й мене забув?

А голуб каже:

— Забув, забув!

Тоді парубок згадав про ту дівку — про цю-таки саму, що голуби поробила, та ту покинув, а з цією оженився. І тепер живе добре.

До речі...

У міфах ідеться про те, що з яйця постає світ. Яйце використовують у народній медицині або в магічній практиці. Для українців велике значення має великоднє яйце (писанка, крашанка). Слово райце походить від іменника рай. Найпростіший зв'язок яйця з раєм можна пояснити через подібну сполуку слів рай-вирій, оскільки птахи відлітають у вирій, то зрозуміло, що яйце-райце — це яйце з вирію (райських теплих країв).

Теорія літератури

Гіпербола

У літературних творах, щоб возвеличити чи прославити улюбленого героя, використовують гіперболу. Гіпербола — це художній прийом, який полягає в перебільшенні рис людини, предмета чи явища з метою надання зображуваному виняткової виразності. Гіпербола — улюблений засіб народної творчості, наприклад: „Щира праця гори верне“ (приказка). Цей прийом кілька разів використаний у казці „яйце-райце“. справді, чи може щука випити всю воду з річки або дівчина-гадюка за ніч засіяти поле, зібрати врожай і спекти паляницю?

1. Парубка рятує

А орел В дівчина-змія

Б жайворонок Г золотий заєць

2. Жайворонок і миша посварилися через

А яйце-райце В зернину

Б паляницю Г окуня

3. Слова Добрий козак усе по волі ХОДИТЬ належать

А орлові В чоловікові

Б парубкові Г жайворонку

4. Що спільне, а що відмінне мають казка та міф?

5. Чи варта половинка зернятка війни? Яка риса вдачі стала причиною ворожнечі?

6. Коли орел попросив чоловіка зарізати бугая, то він відповів: „Більше пропало — нехай і це пропадає!“ Чи не вважаєте ви вчинки чоловіка легковажними?

7. Які звірі й птахи є героями казки? Коротко охарактеризуйте їх.

8. Згадайте, які події в казці мають трикратний повтор.

9. Хто в казці більш кмітливий — тварини чи люди? Чому народ у казці наділив надприродними силами не людей, а тварин?

10. Згадайте, які фантастичні елементи є в казці.

11. Поміркуйте над значенням слова райце. Чому казка має назву „Яйце-райце“?

12. Знайдіть приклади гіперболи в казці „Яйце-райце“.

1. Поділіть казку „Яйце-райце“ на 5-6 частин (за змістом). Доберіть до кожної з них заголовок і запишіть у робочий зошит.

2. Прочитайте народну казку „Мудра дівчина“.