Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Васильченко Степан
Українська література 6 клас - О.М. Авраменко - Грамота 2006
СВЕКОР - Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932) - ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ
Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як, було, гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримає старий, бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цієї весни пошили штани.
Дома Василько часом як почне «старувати», то всі тільки дивуються!
За обідом нехай тільки хто покришить хлібом на столі або розіллє борщ з ложки, — Василько так і гукне, чи то буде свій, чи чужий: «А нащо так накришувати та наляпувати!» Або забуде хто шапку в хаті зняти, — він зразу видереться на лаву або на ослін, підбереться, скине шапку й пучкою на образи покаже, мовлячи суворо: «Он бач, що там таке!»
Не вподобається йому що-небудь — зараз на піч, укриється рядном і почне звідтіль вичитувати та всі непорядки в хазяйстві перебирати: і те в нас недобре, і те не так, як у людей, ведеться!
Батько, було, слухає, а потім і скаже:
— Десь ти, Василю, старшиною будеш колись, що такий сердитий!..
Отакий Василько. Недурно всі в сім’ї взивали його свекром.
Свекор, свекор, а проте кожного ранку любив лазити під піч, де в його було сховане в куточку з деяких цяцьок ціле хазяйство. Часом з ранку до самого обіду сидить там, цяцьками бавиться, щось до їх бубонить собі.
— Ти б, Васильку, взяв краще букваря та азбуки вчився, — каже йому одного разу мати, — тебе он женити пора, а ти раз у раз шмаруєшся попід піччю.
— Ну, так і женіть, коли пора! — озвався з-під печі Василько.
— От такої!.. — сміється, дивуючись, маги. — А до школи ходити вже й не хочеш?
— Що мені та школа — хліба дасть? — старує десь у куточку Василько, перекладаючи бляшки та стекольця.
Увечері до хати посходилась уся сім’я: батько, мати, два старших брати, сестра-дівка. Після вечері батько сів край столу, схилився на руку, глянув на матір, на діти та й промовляє:
— Хай його батько стеряється!..1 Не хочу вже робити: ось і ноги подерев’яніли, спину ломить, руки болять, — старий роблюся вже!.. Треба, мабуть, женити котрого-небудь з хлопців та й хазяйство з рук передати. Нехай хазяйнують молоді, а нам вже з старою й одпочити можна!
Василько сидить на полу коло вікна, немов дивиться на місяць, як він срібні свої ріжки вистромив над вербами; а сам все ж ухо наставляє, щоб почути батькову мову.
— Тільки котрого б нам з трьох женити? — міркує батько далі. — Миколі он на осінь у москалі2 треба йти, Петро не скінчив ще науки своєї... хіба Василь? Він же й до хазяйства більше має охоти, ніж до вчення.
Василько спідлоба поглянув на батька й знову дивиться у вікно, немовби не про його й річ...
— То як ти скажеш, Василю? — вдався вже до його батько. — Тебе будемо женити, чи, може, пождемо, поки Петро школу скінчить?
— Ги!.. — засміявся Василько, соромливо закриваючись рукавом. Батькова розмова йому до вподоби, проте він стережеться, чи не жартує батько.
— Ну, то чого ж там сміятися! — промовляє поважно батько. — Кажи: коли женити — будемо женити, коли ні — підождемо.
— Кажи, Васильку, — то, може, сьогодні де-небудь і засватаємо дівчину. — обізвалася й мати.
Василько оглянув усіх — ніхто не сміється.
«Чому б і справді мені не женитись?» — подумав він собі. Було б добре, коли б у його була жінка: обід варила б йому, сорочки прала, а він лежав би собі на печі та погукував би до неї: «Стара, а принеси огню, я люльку запалю!..»
— Ну, то як же? — казала мати. — Хочеш одружитися?
Василько втер рукавом носа, почервонів трохи й промовив, закриваючи рот рукою:
— Хо-чу!..
— Ну, от і гаразд! — каже батько. — Тепер тільки молоду треба йому вибрати. Чи, може, в тебе вже є на приміті яка?
А в Василька й справді є вже одна дівчина на думці. Давно вже сподобалась йому чорноброва Ганна - ще тоді, як вирятувала його з багнюки, як він був загруз колись, вертаючись з церкви; тоді Ганна вирятувала спершу його самого, потім його чоботи, що тільки халявки визирали з калюжі; втерла йому носа, заплакане обличчя та на додачу й поцілувала ще.
1 Стерятися — розгубитися.
2 Іти в москалі — іти солдати.
— Ганну хочу, — промовив Василько сміливіше.
— Ганну то й Ганну, — згоджується батько, — тобі видніше. Та коли казати правду, то й дівка вона хороша: доброго роду, й на вроду гарна, й здорова... та, може, ще й приданого сот п’ять дадуть!.. Поможи тобі Боже, Василю!
Василько знає, що тут йому слід було б подякувати батькові, та чогось соромився й тільки чмихнув носом.
— Ну, то не будемо ж і гаятися, — каже далі батько, — будемо зараз одягатися та й по рушники підемо!.. Подай-но йому Петрову свитку! — гукнув до матері.
Мати стягла з жердки свитинку, червоного пояса — кличе Василька одягатись. Василько зліз з полу, взяв палець у рот, боком виходить на середину хати. Трохи немов соромно йому, ну та в новину це, — то й не дивно. Одягла його мати в свитину, поясом підперезала, в кишеню поклала батькову люльку, папушу тютюну за пояс застромила. Батько взяв зі столу хліб, дає йому під пахву. Взяв Василько той хліб, обома руками вчепився в його, насилу вдержить.
— Ну, сину, помолимося Богу й підемо, поки зовсім не спізніло, — каже до його батько. — Тільки треба тобі ще дещо сказати, попереду як іти. Чи будеш же ти за мене в громаду ходити, податки платити?
В громаду ходити — Василько залюбки ходив би, а от податки платити — то вже й не до душі йому...
— А де ж я грошей візьму? — спитав він.
— Як де грошей візьмеш? — дивується батько. — А ти ж будеш заробляти! Будеш орати, косити... Ти ж тоді хазяїном будеш у нас. Ми тебе всі будемо слухати.
— Е-е!.. — протяг Василько з непевністю.
— Будеш уже сам усе робити, — себе й жінку годувати й зодягати, сестру заміж оддаси, а мене з матір’ю до смерті доглядати мусиш. Будеш доглядати? — перепитав батько.
Василька в жар кинуло, а уші зашарілись. Він уже й не радий був, що розпочав таку справу!
— Я не хо... — промовив він і схлипнув. Очі зразу налилися слізьми.
— Ну, а як же, сину? — ласкаво й тихо казав батько. — Хто ж нас з матір'ю стане годувати та доглядати? Поки ми здужали — робили, вас усіх годували, до розуму доводили, а як постарілися, то невже ж ти виженеш із хати, щоб ми з торбинками пішли попідвіконню?
Василькові зробилось і боязно чогось, і, Боже, як шкода тата з мамою... Хліб випав у його з рук, і він на всю хату так і заголосив:
— Я ма-а-лий ще!..
Всі, що були в хаті, далі не могли вже втерпіти й весело зареготали. Василько глянув кругом і зрозумів, що то все були жарти. Він з радощів аж сам засміявся. Потім засоромився, закрився руками та, скинувши Петрову свитку, вистрибом так і метнувсь на піч!
Часто після того питали його:
— А що, Василю, швидко будеш женитися?
Василько, було, помовчить трохи, а потім поважно одмовить:
— Так-то й женитись!.. Там тобі така морока, що нехай його й кат візьме!..
1. Як відреагував Василько на материну пораду «взяти краще букваря та азбуки вчитися»:
а) попросив придбати азбуку й буквар;
б) почав навчатися;
в) сказав, щоб його женили, коли пора;
г) не звернув увагу на пораду?
2. Чим сподобалася Василькові Ганна:
а) тим, що дуже гарна й чепурна;
б) тим, що здорова;
в) за неї, може, ще й приданого «сот п’ять дадуть»;
г) бо вирятувала з багнюки, коли він повертався з церкви, та «на додачу поцілувала»?
3. Як пояснив причину відмови від одруження Василько в кінці оповідання:
а) бо не хоче працювати, щоб на життя заробляти;
б) бо не хоче в громаду ходити та ще й податки платити;
в) бо малий ще;
г) бо не навчився ще грамоти?
4. Що в поведінці Василька викликає усмішку? Чому головного героя твору прозвали «свекром»?
5. Чи часто діти, на твою думку, намагаються вдавати із себе дорослих? Чи траплялося з тобою таке раніше? Чим це було викликано?
6. Чому батьки вирішили розіграти Василька?
7. До якого виду комічного — сатири чи гумору — належить це оповідання? Обґрунтуй відповідь.
8. Чого навчає оповідання С. Васильченка «Свекор»?
9. Перекажи уривок з оповідання, що відповідає малюнку.
10. Намалюй ілюстрацію до найкомічнішого моменту в оповіданні.
11. Опрацюй оповідання так, щоб на наступному уроці, узявши участь у конкурсі на кращий малюнок, тобі вдалося фрагментом-переказуванням передати зображене твоїми однокласниками.
✵ Я вмію визначати основні думки вивчених оповідань С. Васильченка.
✵ Я вмію характеризувати образи Семена та Василька, аналізувати їхню поведінку.
✵ Я можу визначити засоби комічного в оповіданнях С. Васильченка.
