Всі публікації щодо:
Сосюра Володимир

Підручник - Українська література 8 клас - О. М. Авраменко - Грамота 2016 рік

Історію вірша «Любіть Україну!» В. Сосюра повідав нам в автобіографічному романі «Третя рота». Ось кілька уривків про долю цього твору: «Радісно ми поверталися до Києва... Та от, як удар страшного й несподіваного грому з безхмарного неба, редакційна стаття "Правди", у якій мене за вірш "Любіть Україну!", за любов до України "в стягів багряному шумі" названо, по суті, націоналістом за те, що я нібито пишу за Україну поза часом і простором (а "знамен червоний шум!.." "Зойки гудків") і що Україна "між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками!"...

Справа в тому, що "Правда" критикувала перший варіант "Любіть Україну!", написаний у 1944 р., сім років тому, де був рядок: "Без неї ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами", і цей варіант переклав Прокоф'єв. А в збірці "Щоб сади шуміли", за яку я був нагороджений Сталінською премією 1-го ступеня, був надрукований вірш "Любіть Україну!", у якому рядок: "Без неї ніщо ми..." я замінив рядком: "між братніх народів...", щоб показати Україну не ізольовано від своїх соціалістичних побратимів і посестер. Але "Правда" почала мене бити за перший варіант "Любіть Україну!", що під цим віршем підписалися б такі недруги українського народу, як Петлюра й Бандера... І скільки я не казав, що я виправив "Любіть Україну!", мені не вірили й били до самозабуття...»

Відтоді минуло багато років, нині ми живемо в незалежній Україні. Сучасний літературознавець Ніна Бернадська, професор Київського університету імені Тараса Шевченка, так пише про сьогодення цього вірша: «Цей вірш став хрестоматійним, проте й досі друкується не за першою публікацією 1944 р., а за "виправленим" радянською цензурою.

Порівняймо, наприклад, різні варіанти п'ятої строфи: донедавна її текст звучав так: вона, тобто Україна, "...у квітці, в пташині, в електровогнях...", натомість у В. Сосюри: "...у квітці й пташині, в кривеньких тинах..." Здавалося б, зміна лише кількох слів, але вона спотворювала пафос твору, думку поета, його справжні почуття до України. Електровогні символ радянської влади, її здобутків, кривенькі тини — символ споконвічного селянського хліборобського краю, не завжди щасливого, але свого, рідного, єдиного, наділеного щедрою долею й Божою ласкою».

М. Романишин. Видубицький монастир при місячному сяйві. 1994 р.

Шановні восьмикласники, ваші батьки вивчали в школі другий варіант вірша (виправлений) вам же ми пропонуємо ознайомитися з первинним і вивчити його напам’ять.