Українська література 9 клас - Л.Т. КОВАЛЕНКО - Оріон 2017

Інститутка - МАРКО ВОВЧОК 1833-1907 - ЗАХИСНИЦЯ ПОКРИВДЖЕНИХ І ПОНЕВОЛЕНИХ: МАРКО ВОВЧОК - У пошуках національного самоусвідомлення: Нова українська література

Історія створення

же першою своєю книгою — „Народними оповіданнями” — Марко Вовчок заявила про своє художнє кредо: змальовувати життя простих людей, покріпачений народ, позбавлений найголовнішого — волі. Так, в оповіданні „Козачка” зображено історію вільної дівчини Олесі, яка одружується з бідолахою-кріпаком, бо слухає голос свого закоханого серця. Олеся народилася в багатій козацькій сім'ї. Батьки дуже любили своє єдину дитину, випестили її, виростили життєрадісною, привітною, ласкавою. Дівчина закохалася у вродливого, але бідного парубка-кріпака Івана Золотаренка. Вона переконана, що щастя — не в багатстві, тому й міркує так: „ Що, — каже, — по тому, що буде вільний, коли не буде любий?” Проте, одружившись із кріпаком, Олеся відчула на собі весь тягар кріпацького життя. Пан насильно розлучив батька з родиною, матір — із синами. Навіть після смерті чоловіка вона не домагалася звільнення з кріпацтва, бо не знала закону, що вільна козачка після смерті чоловіка-кріпака могла стати незалежною. Бідолашна жінка помирає в невимовних стражданнях.

Оскільки джерело „Народних оповідань” — розповіді простих людей про власне життя, то їхні історії письменниця змальовувала ніби зсередини, використовуючи голос самого героя. Відтак така задушевна розповідь-сповідь розкривала його духовний світ, найпотаємніші думки, почування, мрії. Найчастіше такими оповідачами виступали жінки-селянки, найбільш принижені й зневажені в суспільстві („Сестра”, „Одарка”, „Викуп”, „Ледащиця”, „Горпина”).

У „Народних оповіданнях” сам український народ заговорив про свої страждання й надії на визволення. Уже не окремі вади злих панів, як у творах Г. Квітки-Основ'яненка, а весь несправедливий лад заперечується у творах Марка Вовчка.

Ця гуманістична тема продовжується в повісті „Інститутка”. Марко Вовчок почала писати її ще в Немирові на основі спостережень життя та побуту в панських маєтках. Перша назва цього твору — „Панночка”. Повість у перекладі І. Тургенєва вперше була надрукована в журналі „Отечественные записки” 1860 р. Її український варіант з'явився в журналі „Основа” 1862 р., як уже згадувалося, з посвятою Т. Шевченку.

Ідейно-тематичні домінанти центрі твору — доля села напередодні скасування кріпацтва. Письменниця зображує людей, які не лише мріють про волю, а й виявляють непокору, протест проти сваволі поміщиків. Цим вони близькі до Шевченкових героїв.

Головна тема повісті — змалювання підневільного, безправного становища кріпаків.

Марко Вовчок розмірковує про вроджене почуття волелюбності українського народу, показує повну протилежність у поглядах на кохання і шлюб панів та кріпаків, згадує про солдатчину як каторгу, про нелегке життя наймички в місті.

Для розкриття ідейно-тематичного змісту твору Марко Вовчок використовує прийом антитези (протиставлення). Це протиставлення подвійне: світ безправ'я кріпаків — світ паразитичного життя кріпосників; доброчесність і гідність людей з народу — користолюбство, жорстокість поміщиків.

Ці світи представлено двома поколіннями панів і двома поколіннями кріпаків. Молода пані змальована ще жорстокішою, ніж стара. А молоде покоління кріпаків, на відміну від терплячої старенької бабусі, здатне на протест, на відстоювання своїх людських прав.

„Любо на волі дихнути!” — цими словами Устини можна визначити провідну художню ідею цієї повісті.

Іван Їжакевич. Кріпаків міняють на собак

Сюжет і композиція

Події у творі розвиваються в хронологічному порядку. В експозиції читач дізнається про кріпачку Устину — головну героїню повісті, її безрадісне дитинство. Дівчина рано втратила батьків, зростала в чужих людей, які байдуже ставилися до сироти. Зовсім маленькою, у десятирічному віці, її забрали до панського двору й примусили важко працювати, не розгинаючи спини. Проте стара поміщиця кріпачок не била, хоч замолоду була жорстокою та немилосердною. Єдина її розрада — внучка, яка навчалася в інституті й ось-ось мала приїхати до бабусі. Така експозиція твору, в якій окреслено час і місце дії, а також коло головних героїв.

Приїзд панночки — це епізод-зав'язка повісті. Інститутка справила на всіх враження манірної, нещирої, з великим гонором людини. До навчання вона ставилася вибірково, бо серед усіх предметів виділяла лише музику, танці та французьку мову („...а все інше — тільки морока”). Насправді роки перебування в інституті нічого її не навчили, вона некультурна й обмежена. Найбільша мрія панночки — вигідно вийти заміж, зміст життя — влаштування бенкетів, веселощі та розваги в колі залицяльників. Водночас вона жорстока в стосунках із кріпаками.

Спочатку молода господиня маєтку пильно стежила за їхньою працею, потім — хмурилася й лаялася, нарешті — штовхала й немилосердно била. Найбільше знущань зазнавала від неї кріпачка Устина, яку панночка вибрала собі за покоївку. У нападі люті молода поміщиця ледве не задушила дівчину. Під впливом онуки змінилася й стара пані — вона жорстоко карала кріпачок, як і за молодих своїх років.

Усі ці епізоди складають розвиток дії. Особливість цього сюжетного елемента в тому, що в ньому поглиблюється конфлікт уведенням нових персонажів, нових поворотів у змальованій історії. В „Інститутці” такою подією стало одруження панночки з полковим лікарем і переїзд їх на хутір. Тут вона почала встановлювати свої жорстокі порядки, легко підкоривши безхарактерного, безвольного чоловіка. Помирає стара пані, залишивши після себе недобру пам'ять. В інститутки народжується син, проте материнські почуття не змінюють її нелюдського ставлення до кріпаків.

У розвитку дії з'являються нові персонажі — Прокіп, подружжя Назар і Катря. Прокіп закохується в Устину, й вони одружуються. Катря втрачає дитину й не може пережити це велике горе. „А Катря не схотіла на світі жити. Щось їй приключилося після тої наруги. Бігала по гаях, по болотах, шукаючи своєї дитини, а далі якось і втопилась бідолашна”.

· Кульмінація — розправа поміщиці над бабусею, яка пригостила дітей яблуками. На їхній захист виступив Прокіп, не побоявшись неминучої кари.

· Розв'язка — Прокопа віддають у солдати, Устина таким чином здобуває волю та переїжджає до міста. Назар сумує через втрату дружини й донечки: „А сам почав уже сивим волосом, як сніжком, присипатись; ...а самого, видно вже, що ніхто не розважить”. Він тікає від поміщиці, і слід його губиться назавжди.

Отож однолінійний сюжет повісті — це історія кріпачки Устини, у якій втілено долю сотень таких стражденних дівчат.

Конфлікт твору соціальний — протистояння двох антагоністичних позицій, багатих і бідних, поневолювачів і поневолених, класові суперечності між ними.

І хоча Марко Вовчок зобразила один поміщицький маєток, вона мала на увазі всю покріпачену Україну, яка стогнала від панського гніту.

Для композиції твору характерні лаконічні пейзажі та інтер'єри. Це пояснюється тим, що на першому плані — людські характери, їхні дії, вчинки, думки, оцінки того, що відбувається. Описи поглиблюють уявлення читача про героїв повісті. Так, авторка вмонтовує в текст такий інтер'єр сільської оселі: „У печі палає, як у гуті. Одсвічують весело білі стіни і божничок, вишиваним рушником навішений, квітками сухими й зіллям уквітчаний. З полиці миси, миски й мисочки, і зелені, й червоні, і жовті, наче каміння дороге, викрашаються. Усе таке веселе в тій хаті було, прибране, осяюще: і кужіль м'якого льону на жердці, і чорний кожух на кілку, і плетена колиска з дитинкою”. Це помешкання Катрі, і воно характеризує її охайність, бажання жити серед краси, а також виступає контрастом до трагічних подій, зумовлених приїздом панночки.

Так само картини природи — квітучої, спокійної, вічної — відтіняють нестерпне життя кріпаків: „Цвіте хутір і зеленіє... Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там діялось! Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи”.

Образи

Кращі риси українського народу — чесність, працьовитість, гідність — Марко Вовчок втілила в образах селян-кріпаків. Кожний із них індивідуалізований, тобто увиразнений певною рисою характеру, притаманною лише йому. Так, Прокіп непокірний, рішучий, мовчазний, Назар — жартівливий, дотепний, більш поміркований, вважає втечу єдиним способом позбутися кріпацької неволі. Так само здатна на протест проти безправ'я й несправедливості Катря.

По-іншому змальовано образи Устини й старенької бабусі. Ці героїні покірно зносять знущання жорстокої панночки, хоча Устина і мріє про волю, а бабуся не втратила почуття власної гідності.

Образи кріпосників у повісті також індивідуалізовані. Найжорстокішою й свавільною поміщицею змальовано панночку, а також її бабусю, яка під впливом поведінки внучки згадала про можливість безкарно знущатися над кріпаками. Чоловік інститутки зображений як „добрий” пан, який під цією маскою лише приховує свою жорстокість. Його вчинок сам говорить за себе: він віддає Прокопа в солдати.

Образ Устини центральний у творі. Його роль підсилюється тим, що вустами цієї кріпачки ведеться розповідь у повісті. Доля Устини типова, тобто загальна для багатьох безправних людей того часу. Сирітство, важка щоденна праця на поміщиків. Лише один світлий промінь — думки про волю. Після драматичної події, яка трапилася з Прокопом, Устина звільняється від кріпосницької залежності. І хоч у місті їй живеться тяжко, вона радіє тому, що вільна.

Дівчина завжди привітна, лагідна в ставленні до простих людей — подруг, старенької бабусі, хатньої хазяйки в місті. Доброта її вдачі виявляється в мові. Вона використовує багато пестливих слів, наприклад, „сестрице”, „бабусенько моя люба”, „серденько”.

Устина від природи розумна, спостережлива, тому може правильно оцінити події.

У стосунках із Прокопом, який одразу запримітив її красу, вона чесна й щира. Спочатку рішуче відкидає залицяння парубка, а коли пересвідчується в справжності його почуттів, то стає його вірною дружиною. Свою місію Устина бачить у тому, щоб підтримувати чоловіка. Вона вдячна йому за визволення з кріпацтва. Попри те, що вже сім років чекає повернення Прокопа із солдатської служби, сповнена надії на краще: „ То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. Та мене й Бог забуде! Він чоловік мій, і добродій мій. Поздоров його, Мати Божа: я вільна. І ходжу, і говорю, і дивлюсь — байдуже мені, що й є ті пани у світі!”

Прокіп змальований як високий і ставний хлопець із лагідною життєрадісною вдачею. Проте знущання панночки вплинули на його характер, він спохмурнів, задумався про своє майбутнє, яке не обіцяло нічого доброго. Лише хвилювання за долю Устини стримувало його рішучі дії.

Хлопець серцем і розумом відчував несправедливість становища кріпаків: „Воли в ярмі та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і неозваласьі” Прокопа до глибини душі обурила розмова панського кухаря про цілковиту покору панам: „Тебе б'ють, тебе рвуть, морочать тебе, порочать, а ти стій, не моргни!..” Як рішуча й справедлива людина, він протистоїть сваволі поміщиків. Промовистим є епізод, коли панночка побила стареньку бабусю й почала тягати за волосся Устину. Навіть солдатчина здається Прокопу волею порівняно з кріпацьким життям.

Анастасія Малашенко. Ілюстрації до повісті „Інститутка”

Працьовита й моторна Катря мала свій погляд на стосунки панів і кріпаків — вона навіть намагалася їх задобрити: „Робитиму, робитиму, поки сили. (А очі в неї так і горять позападавши.) Може, вгоджу, може, вмилосерджу!”. Але така лінія поведінки не могла допомогти, бо панночка продовжувала знущатися над жінкою навіть тоді, коли в неї важко захворіла дитина. Після смерті донечки Катря сміливо заявляє: „Тепер я вже не боюсь вас!.. Хоч мене живцем із'їжте тепер!” Вона, вільна козачка в минулому, свій протест проти кріпаччини виявляє, покінчивши життя самогубством.

Чоловік Катрі Назар такий великий життєлюб, що, здається, недоля не переможе його. Проте чоловіка гнітить неволя, панські знущання, він ненавидить кріпосників й обирає таку форму протесту, як утеча.

Високоморальному світу простих людей Марко Вовчок протиставляє представників так званого „вищого класу”.

Інститутка, як і Устина, — сирота. Проте її доля, починаючи з дитинства, суттєво відрізняється від життя Устини, що зрозуміло. Панночкою опікувалася бабуся, багата поміщиця. За звичаєм дворян, з яких походила дівчина, її віддали навчатися до інституту благородних дівиць. Повернувшись у маєток після закінчення цього закладу, вона продовжує жити в розкоші та мріях про багатого нареченого. Зустріч із полковим лікарем перевернула її життя — дівчина покохала. Але це почуття не принесло щастя, адже обранець не мав великих статків. Лише звістка про невеликий хутірець її судженого звеселила панночці серце. Так само сильно порадувало її рішення бабусі подарувати дівчині маєток Дубці. І якщо для полкового лікаря Дубці овіяні романтикою кохання, бо тут молоді люди познайомилися й покохали одне одного, то для панночки — це прибутки, збагачення, яке неможливе без каторжної щоденної праці кріпаків. Перебравши на себе всі господарські турботи, панночка ще більше експлуатує селян — і дорослих, і дітей, і калік: „Діти сади замітали, індиків пасли; каліки на городі сиділи, горобців, птаство полошили”. Таким чином вона примножила власні статки в кілька разів, заслужила похвалу сусідніх поміщиків і прокльони кріпаків.

Антигуманний зміст учинків панночки найбільш повно розкрито в її ставленні до селян як до людей нижчого сорту. Вона ненавиділа їх, використовувала їх важку працю, могла вдарити, жорстоко покарати, принизити. Ось лише один епізод — знущання з Устини: „Одного разу дожидали в нас полкових з міста. ...Сіла панночка зачісуватись... Лишечко ж моє! Лучче б жару червоного у руку набрала, як мені довелось туманіти коло її русої коси!.. І така, і онака, і геть-пріч пішла, і знов сюди поступай; і пхати мене, і наскакувати на мене, — аж я злякалась! Та репече, та дзвякотить, та тупоче-тупоче, а далі як заплаче!.. Я в двері, а вона за мною в сад: “Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!” Оглянусь я на неї, — страшна така зробилась, що в мене й ноги захитались. Вона мене як схопить за шию обіруч!.. Руки холодні, як у гадюки. Хочу скричати, — дух мені схопило, так і рухнула коло яблуні, та вже од холодної води прокинулась”. Устина хворіла цілу весну від такої дикої поведінки панночки.

Багатство — ось основне мірило інститутки щодо людей, навіть з її соціального середовища. Коли після народження сина вона дізнається, що пан запросив кумом свого хорошого товариша, молода пані з обуренням говорить: „Боже мій, я одразу догадалась!.. Запросив якесь убожество... Та я не хочу сього й чути! Не буде сього! Не буде!.. Полковника треба прохати, — от кого!”

Користолюбство рухало панночкою й у коханні, у пошуку нареченого. Вона не щира навіть з тим, хто їй сподобався, використовує різні способи, щоб зблизитися з полковим лікарем: шле йому запрошення через друзів, прикидається хворою. Одружившись, не поважає ні свого чоловіка, ні його думки.

Письменниця, змальовуючи панночку, використала контраст. Її зовнішня привабливість („здається, не змалювати такої кралі”) протиставляється жорстокому характеру, позірна освіченість — духовній обмеженості (панночка хизується своїм вбранням, багатством, успіхом у чоловіків; ніколи не цікавиться літературою, музикою, лише господарством). Також авторка майстерно використала контраст у мові інститутки. Зі своїм оточенням вона мила, ніжна („голубочко”, „бабуню”, „моє серце”), а з кріпаками — лайлива, брутальна („гадина”, „ледащо”, „дурна”).

Отож в образі інститутки зовнішня фізична краса різко контрастує із внутрішнім моральним потворством псевдо-ученої панночки.

Чоловік панночки, полковий лікар, — ще один тип із галереї панства, представленої в повісті. Він освічений, спокійний, добріший за свою дружину. Але залишається кріпосником, який підпорядковується владній і жорстокій дружині, як і тим законам, котрі панували в несправедливому суспільстві. М'який за характером, безвольний, він приймає позицію дружини, бо йому так комфортно. Тож „добрі” пани нічим не відрізняються від жорстоких. Ця думка дуже влучно розкривається словами Назара: „Сказано: добрий пан, не б'є, не лає, та нічим і не дбає”. Той же Назар першим розгледів справжню сутність полкового лікаря: „Не буде з його нічого... Я одразу побачив, що квач, ще тоді, як він Устину обідом нагодував.”. Марко Вовчок засуджує лібералізм, м'якотілість і безпринципність такого типу людей. Адже залежність від деспотичної дружини перетворює колись „доброго” пана на покірного, байдужого спостерігача насильства й жорстокості.

Образи героїв повісті, як і її зміст у цілому, увиразнено й підкреслено мовою твору. Вона близька до фольклору своєю образністю. У ній переважають народно-поетичні звороти, прислів'я, приказки. Письменниця — майстер мовних характеристик персонажів. Так, мова інститутки лайлива, з погрозами й докорами в бік кріпаків. Натомість Устина розмовляє спокійно й лагідно, використовуючи відповідну лексику.

Позиція письменниці однозначна — вона співчуває кріпакам, розуміє їхні страждання й трагедії. І водночас засуджує жорстокість, паразитичне існування поміщиків, утрату ними людських якостей.

Уперше в українській прозі Марко Вовчок так гостро й викривально порушила питання соціальної несправедливості й нерівності, звернувшись до простих, навіть буденних історій простих людей. Але, змальовуючи їх, письменниця зобразила шекспірівські пристрасті скривджених, упосліджених селян, увесь трагізм їхнього існування. Зі сторінок її творів заговорив сам народ — щиро, просто, емоційно. Розповідь від першої особи додала переконливості оповіді про трагічне життя покріпаченого українського селянства.

Марку Вовчку вдалося вперше в українській прозі відтворити психологічні стани пригніченої людини, її страждання та відчай. Особливого статусу набув у творах письменниці образ жінки, яка в стократ більше відчувала тягар кріпаччини, бо була часто-густо позбавлена найсвятішого свого права й обов'язку — материнського. Жіноча доля під пером Марка Вовчка набула глибокого реалістичного звучання. Жінка — не лише жертва, яку письменниця захищає художнім словом, а й сильна особистість, котра намагається сама розпорядитися своїм життям („Три долі”, „Ледащиця”).

Водночас авторка не лише писала про український народ, а й належала до європейської інтелектуальної еліти, бо сповідувала її цінності — свободу людини, її вільного розвитку, рівноправності жінки й чоловіка.

Заслуга Марка Вовчка й у створенні соціальної реалістичної повісті („Інститутка”), якої на той час не було в російській літературі.

Загалом творчість Марка Вовчка має два крила — романтичне та реалістичне. До романтичного належить низка творів, у яких поетизується сильна особистість, часто історична. Реалістичними є здебільшого оповідання та повісті, присвячені авторській сучасності, зокрема життю простого народу.

Літературознавчі координати

Реалізм — цей літературний напрям з'являється в першій половині ХІХ ст. Письменники-реалісти творять типи — великої сили узагальнюючі образи, у яких втілено риси певної групи людей. Водночас кожен з реалістичних героїв індивідуалізований, тобто оригінальний своїми вчинками, думками, зовнішністю.

Основний закон реалізму — правдиве зображення буття, змалювання людини в тісному взаємозв'язку з обставинами суспільного життя, історичними реаліями певної епохи.

Історико-мистецькі координати

Реалізм як літературний напрям прийшов на зміну романтизму. Якщо романтики зосереджували свою увагу на відтворенні духовного світу людини, його неповторності, то письменники-реалісти прагнули правдиво зобразити життя в усіх його виявах: суспільство, мораль, історія, виробництво, злети й падіння людської душі. На зміну незвичайним романтичним героям приходять земні, буденні люди. Автори змальовують їх у всій повноті існування, велику увагу приділяючи тим соціальним обставинам, у яких формуються та діють персонажі творів.

Реалістичні твори позначені художнім дослідженням суспільних зв'язків, глибоких соціальних конфліктів і суперечностей, гострою критикою й запереченням несправедливості, зла, аморальності.

Письменники засобами слова аналізують взаємозв'язок людини й середовища, характеру й соціальних обставин. Вони постійно звертаються до внутрішнього світу особистості, надаючи правдивому зображенню життя глибокого психологізму, який є художнім завоюванням епохи романтизму. Реалісти розвивають його далі на новому матеріалі. Таким чином у творах поглиблюється пізнання навколишньої дійсності, картина світу збагачується різноманітними відтінками.

Цікава історія реалізму, адже залежно від епохи змінювалися уявлення про нього. Проте незмінним залишалося правило — правдиве змалювання життя, розкриття впливу соціального середовища на людину. Окремі елементи такого зображення простежуються вже у фольклорних творах (наприклад, у переказах, легендах), а також літописах.

Формування реалізму як літературного напряму в європейських літературах пов'язують з епохою Відродження. Його представники — Ф. Рабле, М. Сервантес, Дж. Бокаччо, В. Шекспір — прославляли людину як центр світобудови, найдосконаліший витвір природи, прагнули розкрити її зовнішню та внутрішню красу. Для реалізму епохи Відродження характерні масштабні образи (наприклад, Дон-Кіхот), уславлення глибоких людських почуттів („Ромео і Джульєтта”), відповідність дій характерам та обставинам, висока напруга конфліктів.

Наступний етап розвитку реалізму — просвітницький реалізм (XVIII ст.). У творах Д. Дефо, П. Бомарше, Й.-В. Ґете виступає демократичний герой, сутність якого найяскравіше розкривається в соціальних обставинах. Проте в зображенні реалістів-просвітителів вони, ці обставини, є не типовими, а умовними, експериментальними (пригадаймо роман Д. Дефо „Робінзон Крузо” або „Фауст” Й.-В. Ґете).

У ХІХ ст. реалізм утверджується в багатьох літературах світу. Це пов'язано, найперше, з розквітом жанру реалістичного роману. Для нього, як і для всього напряму, характерне зображення типових образів і ситуацій, критичний пафос, соціальна проблематика, яка поєднується із психологічним змалюванням героїв.

Реалізм в українській літературі ХІХ ст. розвивався кількома лініями. Одна з них — реалізм етнографічно-побутовий. У таких творах основна увага зосереджується на описі звичаїв, обрядів певного народу, використанні фольклорних образів, мотивів, народної мови. Цей підхід допомагає авторові правдиво та рельєфно змалювати побут, атмосферу народного життя. Його представляють Г. Квітка-Основ'яненко, І. Нечуй-Левицький та інші.

Ще одна лінія — реалізм соціально-побутовий, який передбачав змалювання реалій буденного народного життя, його суспільних конфліктів і колізій. Ці ознаки помітні у творах Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, Л. Глібова та інших.

І, нарешті, третя гілка — соціально-психологічний реалізм, для якого характерне глибоке проникнення у внутрішній світ героїв, художнє відтворення їхніх найсокровенніших почуттів, прагнень, думок на тлі широких картин суспільного життя народу. У творчості його представників (Панас Мирний, І. Карпенко-Карий та інші) людина осмислюється як біологічна, моральна й соціальна істота.

Варто нагадати, що „розкласти” письменників за цими напрямами — справа непроста, бо дуже часто ознаки різних реалістичних підходів до зображення життя переплітаються в одного автора. І в цьому виявляється великий його талант, його розвиток як письменника, як творця.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Чому в „Інститутці” Марка Вовчка немає детального змалювання середовища, у якому діють герої? Яку роль у творі відіграє деталь?

2. Прочитайте характеристики панночки різними героями:

• Помажеться, що гарна! коли дивиться так, що аж молоко кисне!;

• Тільки погляне... то наче за серце тебе рукою здавить;

• Як вона охижіла, яке страшне зробилося в неї те личко гожеє! Укажіть, як вони розкривають внутрішній світ інститутки.

3. Чому Марко Вовчок одну з головних героїнь не називає на ім'я (інститутка)?

4. Як характеризує панночку порівняння руки холодні, як у гадюки?

5. Прочитайте уривок із твору Марка Вовчка „Інститутка”:

Що там розказувати! Нуда така!.. а що я витерпіла за тим ученням!.. І не нагадуйте мені його ніколи!.. І морено, й мучено нас — та все дурницею. І те вчи, і друге, й десяте, й п'яте... товчи та товчи, товчи й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять, або як люди живуть поза морями, та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати... Поясніть, як ставилася панночка до навчання. Чому саме так?

6. З якою метою Марко Вовчок вкладає в уста панночки такі слова, як репече, дзвякотить, не дошимраються, оступачу?

7. Чому Марко Вовчок порівнює представників панства з птахами й тваринами — горобцем, котом, лисеням (інститутку), індиком (кума-полковника), джмелями, комахами (гостей панночки).

8. Якими художніми засобами змальовує Марко Вовчок кріпосників у повісті „Інститутка”? Чому авторка використовує середній рід, коли пише про панство: „Все теє регочеться, танцює, їсть, п'є; все теє гуляще, дак таке випещене! Інша добродійка у двері не втовпиться”?

9. Як в образі пана Марко Вовчок критикує удаваний лібералізм класу? Для порівняння використайте послання Т. Шевченка „І мертвим, і живим, і ненарожденним...”

10. Як ви оцінюєте дії і вчинки пана-ліберала?

11. Чим відрізняється образ Катрі від образу Устини?

12. Доберіть цитати з твору Марка Вовчка „Інститутка”, які розкривають такі риси вдачі Назара, як його волелюбність, жартівливість, дотепність, товариськість.

13. Чому Устина називає панське кохання чудним?

14. Яка роль образу Устини в сюжеті та композиції повісті Марка Вовчка „Інститутка”?

15. Чи правильно стверджувати, що своє життя Устина принесла в жертву несправедливому соціальному устрою?

16. Які риси вдачі Назара виявляються в його мові?

17. Випишіть у зошит прислів'я та приказки, які використовують у мові Прокіп, Назар, Катря. Як вони характеризують цих героїв?

Напишіть власне висловлювання на тему: „Які риси кріпаків, змальованих у повісті Марка Вовчка “Інститутка”, приваблюють вас найбільше і чому?”.

ВАШІ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ

Дослідіть, до якого напряму реалізму — етнографічно-побутового чи соціально-психологічного — належать твори Марка Вовчка.

Урахуйте думку Миколи Зерова: „Авторка в них [оповіданнях] близько тримається історично-етнографічного матеріалу, добачаючи свою задачу в закруглюванні народного переказу та психологічному мотивуванні його подробиць”.

ВИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

1. Прочитайте повість Марка Вовчка „Маруся”. Напишіть сценарій за її мотивами, зосередивши увагу на пригодах дівчини й запорожця. Інсценізуйте його.

2. Прокоментуйте дудл1, присвячений Марку Вовчку. Запропонуйте свій варіант дудла.

1 Дудл (англ. — „карлючки, малюнки на берегах сторінки”) — своєрідні листівки з нагоди визначних подій, які з'являються на головній сторінці пошуковика Google.

Я — ЧИТАЧ, або ПЕРЕВІРЯЄМО СЕБЕ

Повернімося до завдань, визначених у навчальному маршруті розділу. Підбийте підсумки своєї роботи та визначте, як ви досягали засвоєння матеріалу.

Усно дайте відповіді на запитання.

1. Чи задоволені ви результатом своєї навчальної діяльності? Що сприяло вашому успіху?

2. Що саме із запланованого не вдалося досягнути? У чому ви вбачаєте причини своїх невдач і як плануєте надолужувати прогалини в навчанні?

3. У чому ви змінились як читач, опрацювавши розділ?

Дайте відповіді на запитання за змістом розділу.

1. Запишіть кілька тез, які відображають особливості становлення нової української літератури.

2. Назвіть найвизначніших українських письменників першої половині ХІХ ст. та їхні твори.

3. Поясніть, чому І. Котляревського називають зачинателем нової української літератури.

4. Поясніть, у чому полягає актуальність поеми І. Котляревського „Енеїда”.

5. У чому полягає заслуга І. Котляревського в розвитку української драматургії?

6. Чому Г. Квітку-Основ'яненка називають „батьком української прози”?

7. На прикладі повісті Г. Квітки-Основ'яненка „Маруся” розкрийте засоби сентименталізму.

8. Назвіть ідейно-художні особливості романтизму. Назвіть 3-4 українських поетів-романтиків.

9. Як ви розумієте життєвий подвиг Т. Шевченка?

10. Схарактеризуйте основні мотиви ранньої творчості Т. Шевченка.

11. Що об'єднує поеми Т. Шевченка „Сон” („У всякого своя доля...”), „Кавказ”, послання „І мертвим, і живим...”?

12. Яких змін зазнав образ матері в поемах Т. Шевченка „Катерина”, „Наймичка”, „Марія”?

13. Які ліричні медитації Т. Шевченка ви вивчили? Чим вони вас вразили? І чи вразили?

14. У чому полягає світова велич Т. Шевченка?

15. Проаналізуйте співвідношення історичної й художньої правди в романі П. Куліша „Чорна рада”.

16. Як Марко Вовчок змалювала антилюдяну сутність кріпосництва в повісті „Інститутка”?

17. Підготуйте статтю до Вікіпедії, присвячену новій українській літературі.