Українська література 9 клас - Пахаренко В. І. 2017

Григорій Сковорода
Давня українська література

Всі публікації щодо:
Давня українська література
Сковорода Григорій

(1722-1794)

Доля подарувала Україні Сковороду, а ми морально зобов’язані вслухатися в його заповіти й жити сьогодні за його величавим посланням: «Знайдімо нове серце, одягнімося в одежу нових нетлінних надій, у нутро братолюб’я, тоді нам усе живе просвітлиться, увесь мир заграє й заскаче. Буде нам щодня Великдень, не зайде сонце нам, і місяць не умалиться нам. Ми ж наречемося народом святим, людьми оновлення». Хай справдиться його побажання, хай світлою й невмирущою буде пам’ять величного філософа України.

М. Жулинський

Григорій Сковорода, безсумнівно, найвизначніша, найславетніша постать в Україні доби бароко. Він — перший український культурний діяч, що здобув міжнародне визнання, відкрив світові нашу культуру, засвідчив її довершеність і самобутність. Про Г. Сковороду написано багато — близько 2 тис. досліджень. Однак і в його житті та творчості залишилося чимало таємничого, нез’ясованого, легендарного. Отже, перед нами людина-загадка, людина-легенда.

Ким був Г. Сковорода? Сучасні словники й енциклопедії іменують його філософом, поетом і прозаїком. Усе це так, але не тільки. Сенсом свого існування він обрав наслідувати Ісуса Христа й трактувати, пояснювати Біблію. Тобто насамперед він — християнський богослов, «учитель Закона Божія», як називав себе сам, підписуючи листи.

Однак Г. Сковорода — син своєї нації й епохи, і це позначилося на його виборі. Не випадково він став, за православною термінологією, іноком — тобто іншою людиною, яка мовила світові «ні». І то не звичним, «офіційним» ченцем, а «світським», незалежним і мандрівним.

Пригадаймо таку характерну для української душі глибоку, інтимну християнськість; також барокові ознаки — пристрасть до мандрів, пошук особистого шляху до Бога, аскетизм у поєднанні з внутрішньою свободою, настанову на споглядання й осмислення світу.

Світогляд Г. Сковороди. Ознайомлення з доробком класика почнемо зі світогляду, пам’ятаючи про те, що перед нами насамперед богослов, християнський мислитель. Свої філософські погляди Г. Сковорода висловлював майже в усіх творах: віршах, байках, притчах, а найбезпосередніше — у трактатах1.

Які основні ідеї сковородинівського світогляду?

1. Антитетйчність буття. На погляд філософа, буття складається з антитез, у ньому поєднуються зміст (дух, Бог) і форма (матерія). Так само двоїстою є людина. Ми — матеріальні. Однак серцевиною нашою є часточка Бога (душа). Божественна природа первинна й визначальна: «Увесь світ складається з двох натур: одна видима, друга невидима. Оця невидима натура, або Бог, проникає й утримує все створіння, усюди й завше був, є і буде». Ці ідеї найвичерпніше розкриваються в трактаті «Кільце».

1 Трактат (від латин. tractare — розглядати, досліджувати) — це науково-теоретична праця, автор якої аналізує складну проблему, усебічно аргументує якусь нову концепцію.

2. Тривимірна картина світобудови. Г. Сковорода уявляв світ як «прекрасний храм премудрого Бога». Він складається з трьох світів:

1) макрокосмос — це Всесвіт (загальний світ Бога, що включає «незчисленні світи», де «живе все породжене»);

2) мікрокосмос — це людина;

3) світ символів — це Біблія (вона через символи «веде думку нашу до розуміння вічної Натури» — Бога, вона «безтілесне єство Боже» зображає символами, «щоб невидиме було видним»). Про це докладно йдеться в трактаті «Книжечка про читання Святого Письма, названа Жінка Лотова».

Філософ постійно шукав і часто знаходив символічний ключ до Біблії — власне, цьому й була присвячена вся його творчість. Саме через те мова не лише його художніх творів, а й наукових праць густо пересипана символами. Зауважте: і намагання збагнути універсальну картину світу, і зосередження уваги на символіці, надання глибокого філософського сенсу формальним прикрасам — ознаки виразно барокові.

3. Пошук щастя через самопізнання. У центрі філософії Г. Сковороди — людина. Він вважав її найвищим і найпрекраснішим творінням Бога, найбільшою цінністю земного світу та твердив: «Людина є всієї Біблії і кінець, і центр, і гавань». Тому й Святе Письмо так шанував, бо бачив у ньому своєрідну «аптеку», що призначена «для лікування душевного стану, не виліковного жодними земними ліками».

Чому, на ваш погляд, геніальний французький скульптор О. Роден назвав цю роботу саме так? Який символічний зміст ви в ній убачаєте? З якими ідеями Г. Сковороди перегукується ця скульптура?

Людина народжена для щастя, і має бути щасливою, і прагне цього понад усе. Однак найчастіше не знає, як цього досягнути. Учений якраз зосереджує всі зусилля на те, щоб навчити нас премудрості щастя.

Щастя — сенс нашого існування в наближенні, доростанні до Бога, перетворенні на Людинобога. Чи це можливо? Цілком! Річ у тім, що в ідеалі людина — як Бог, бо створена за образом і подобою Бога (Книга Буття. — 1: 26-27). При цьому є два ступені людського розвитку, становлення — тілесний і духовний. Доки людина залишається суто тілесною, доти вона поневолена й нещасна — раб своїх інстинктів, страхів, земного зла.

Тільки стаючи духовною (такою, що пізнала себе, виявила в собі себе справжню, богоподібну, подивилася на себе «оком віри»), людина здобуває свободу й щастя, стає Людинобогом. Вона отримує змогу сягнути безмежності, ширяти вільним духом у висоту, глибину й ширину буття.

Отже, перше, що має зробити людина на шляху до щастя, — пізнати себе: «Щастя твоє в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе — ходитимеш у темряві й боятимешся там, де страху й не бувало».

Пізнаючи себе, ми пізнаємо й Бога, а значить — Істину й сенс нашого існування. Осмисленню цієї ідеї Г. Сковорода присвятив трактат «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе».

О. Роден. Собор. 1908 р.

4. Філософія серця. Любов. Пізнавати себе й Бога людина може тільки серцем. Пізнаючи себе, ми починаємо жити серцем. Цим символом філософ позначає почуття, «безодню» душі. Що людина відкриває, пізнаючи себе й Бога в собі, тобто що є першоосновою світу, рушієм життя? Це — любов.

Г. Сковорода: «Що є приємнішим, солодшим і цілющим за любов? Хіба всі дарунки, навіть ангельська мова, не ніщо без любові? Що дає основу? Любов. Що творить? Любов. Що зберігає? Любов. Що дає насолоду? Любов. Любов — початок, середина й кінець. Людина без любові — ніби позбавлена сонця, напівмертва. Любов не виникає між негідниками: «Як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідними людьми не виникає дружби». Щоб тебе полюбили, спершу сам полюби, бо «любов викликається любов’ю». Хто любить — той і щасливий».

Щастя, за Г. Сковородою, і в любові до природи. Адже, пізнаючи природу й себе в ній, людина зазнає почуттів захоплення й радості від сприймання прекрасного. Для самого мислителя природа була джерелом гармонії та натхнення: він писав здебільшого влітку, часто на самоті, оточений тільки природою (на пасіці, у полі, у гаю), що пізніше й дало підстави назвати його «слов’янським Руссо».

Не може бути повного щастя без любові до рідного краю. Г. Сковорода був щирим патріотом України. Щоправда, патріотизм його своєрідний — він не відгукувався на політичні події, остаточне уярмлення Батьківщини: скасування гетьманства, жорстоке, віроломне придушення Гайдамаччини, знищення Запорозької Січі тощо. Очевидно, вважав, що, утрутившись у ці справи, зануриться надмірно в повсякденну мирську метушню, дозволить світові піймати себе. Найгірший наслідок такого підходу в тому, що філософ, за середньовічною традицією, писав свої твори ще книжною мовою — неоковирною, ускладненою, важко зрозумілою для народу.

Разом із тим він яскраво виявив — і творчістю, і долею — українську душу; не раз мав добру нагоду залишитися на чужині, але завше повертався до рідного краю; захоплено оспівав природу й людей України. Нарешті, його гостра критика гріховного, потворного світу («гогочущих», «лукавих», «алчних», «зміїв», «крокодилів», «мавп») — це насамперед критика Російської імперії, що уярмила Україну.

Учення Г. Сковороди про основне значення почуттів для людини та про любов як основу буття цілком виникає з української душі та Біблії.

Г. Єгорова. Портрет Григорія Сковороди

Прочитайте в Біблії розділ 13 («Гімн про любов») з Першого послання апостола Павла до коринтян. Порівняйте його з міркуваннями Г. Сковороди. Що спільне в цих роздумах і чим філософ доповнює роздуми апостола?

Це вчення згодом назвуть філософією серця. Його продовжать і розвинуть М. Гоголь, Т. Шевченко, знаний український філософ П. Юркевич, якоюсь мірою майже всі видатні українські митці й мислителі пізніших епох.

5. Ідея «сродної» (тобто спорідненої) праці. Коли людина осягнула себе, пізнала велику науку любові й смирення, вона обов’язково зрозуміє, що її покликання в праці-творчості. Це праця захоплива, уміла, прекрасна, така, що з примітивного творить досконале. Однак такою може стати лише праця за покликанням, праця, у перебігу якої людина реалізує закладені в неї здібності.

Г. Сковорода: «Якщо ти усвідомлюєш, для чого ти народжений, і працюєш із приємністю, ти щасливий. Ори землю або носи зброю, займайся купецькою або мистецькою справою — роби те, для чого народжений... повне щастя найперше не в досягненні якогось результату, а в самому процесі праці за покликанням».

Докладно про цю ідею мудрець розмірковує в трактаті «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу».

6. Важливість виховання. Надзвичайно важливу роль у самопізнанні, самостановленні людини духовної Г. Сковорода відводив вихованню. Саме педагогічні ідеї стали вершиною духовних шукань мудреця, у них об’єдналися в чітку систему всі щойно названі ознаки його світогляду. Адже, як мовилося, він — насамперед учитель Христової науки.

Так от, на його погляд, основне завдання педагога — розкрити закладене природою покликання учня (схильність, здібності до певної діяльності — до хліборобства, науки, мистецтва, торгівлі, спорту, управління тощо).

Корисним для себе (і для суспільства) буде тільки той, хто пізнав свою природу. Тоді людина розуміє свою місію, своє покликання на землі й виробляє для себе спосіб життя, за основу якого взято «споріднену працю». Тільки так людина може самоствердитися й самореалізуватися — стати щасливою.

Свої педагогічні ідеї Г. Сковорода докладно розкриває в листах до учня М. Ковалинського та в кількох трактатах-притчах (насамперед «Вбогий Жайворонок» і «Вдячний Еродій»).

✵ Завдання основного рівня

1. Яка з цих ідей Г. Сковороди вам видається найбільш актуальною сьогодні? Чому? А яка з них стала для вас відкриттям?

2. Одна з визначальних ознак стилю мудреця — афористичність1 вислову. Прочитайте вдумливо вміщені на с. З форзацу підручника деякі афоризми Г. Сковороди. Як ви розумієте їхній зміст? Проілюструйте узагальнення філософа прикладами з ваших життєвих спостережень і мистецьких творів.

Г. Сковороді вдалося реалізувати найважливіший для педагога принцип: він навчав, як жив, і жив, як навчав. Тобто втілив свою філософію у власному житті. Тому й знайомство з цим письменником ми почали зі світогляду, а не з біографії. Його біографія є одним з його творів, і то найважливіших, найпереконливіших.

Григорій Савович Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухах на Полтавщині в козацькій родині Сави й Палажки. До батька малого Гриця часто заходили козаки-побратими, згадували привільне життя на Січі; навідувалися й кобзарі, яких хлопчик дуже любив слухати.

1 Афоризм (від грецьк. визначення, вислів) — короткий, влучний, оригінальний вислів, що виражає глибоку, узагальнену думку.

Садиба Г. Сковороди. с. Чорнухи. Реконструкція

Непересічні здібності виявилися в нього дуже рано: він гарно грав на сопілці, яку подарував кобзар; ще не вміючи читати, з великою цікавістю розглядав малюнки в книжках. Гриць навчався в парафіяльній1 школі, як і всі сільські діти. Якось у село зайшов мандрівний дяк зі спудеїв Києво-Могилянської академії, розказував школярам багато цікавого про чужі краї, про різні природні явища, чудернацькі науки. Гриць вирішив за всяку ціну стати таким же — освіченим, розумним мандрівником. Так було зроблено життєвий вибір.

Прагнення знань привело дванадцятирічного хлопця в Києво-Могилянську академію. Тут Григорій навчався з перервами більше 10 років, досконало опанував грецьку, латинську, польську, староєврейську, німецьку мови. Це давало можливість читати твори світових філософів в оригіналі. Особливо ретельно навчали в академії складання віршів і красномовства (піїтики й риторики). Ці предмети давалися йому дуже легко й зумовили згодом його неабияку поетичну майстерність.

Славилася також академія своїм хором. Оскільки Григорій був обдарований голосом і музичними здібностями (грав на сопілці, флейті, скрипці, бандурі), то відразу став хористом. Коли із Санкт-Петербурга приїхав до Києва придворний із дорученням відібрати для царського хору кращих співаків, то, прослухавши багатьох, вибрав лише семеро, у тому числі й Г. Сковороду. Три роки довелося юнакові потішати співом імператрицю Єлизавету та її вельмож. Однак при дворі Г. Сковорода здобув ґрунтовну музичну освіту, отримав звання придворного уставника, тобто диригента церковного хору. Цариця брала свою капелу на всілякі державні урочистості, на бали. Тут юнак добре вивчив вищий світ, мав змогу ввійти в нього, але не спокусився цим.

Якось Єлизавета з придворними й царською капелою відвідала Київ. Побачивши рідний край, Г. Сковорода навідріз відмовився повертатися на чужину й домігся звільнення з придворного хору. Однак провчився в Києво-Могилянській академії недовго. Через рік (у серпні 1745 р.) він вирушив у подорож по Європі в складі дипломатичної місії. Юнак побував в Угорщині, Австрії, Словаччині, можливо, навіть в Італії та Франції. Григорій слухав лекції відомих професорів, працював у бібліотеках, ознайомлювався з культурою Західної Європи, з найпередовішими тогочасними ідеями. За кордоном він пробув п’ять років, «возвратясь (цитуємо біографа М. Ковалинського) изъ чужихъ краевъ наполненъ ученостію, свьдьніями, знатями, но с пустымъ карманомъ, в крайнемъ недостатка всего нужньйишго».

1 Парафія — первинна церковно-адміністративна організація, громада вірян.

На якийсь час Г. Сковорода повернувся в рідне село, але батько й мати вже померли, а брат виїхав в інше місце та його сліди загубилися. Не залишалося нічого іншого, як вирушити самотою в мандрівку по світах.

Подальшу свою долю Г. Сковорода вирішив пов’язати з найближчою його натурі педагогічною працею. Наприкінці 1750 р. його призначають на посаду викладача піїтики в Переяславському колегіумі.

Молодий професор дуже вирізнявся серед інших викладачів. Він просто й дохідливо пояснював складні теоретичні поняття, наводив численні цікаві приклади, нерідко з фольклорних творів. Основним методом навчання тоді було бездумне зазубрювання підручника, Г. Сковорода ж вимагав насамперед розуміння наукових положень. Нерідко ходив зі студентами в поле, у ліс, на річку, учив спостерігати й розуміти природу. Він також рішуче виступав проти фізичного покарання студентів, приниження їхньої людської гідності. За такі новаторські підходи до викладання консервативно налаштовані вчителі звинувачували його у вільнодумстві, писали доноси, зводили наклепи. Як наслідок, незабаром філософ утратив роботу.

Далі ще два роки Г. Сковорода навчався у вищому богословському класі Києво-Могилянської академії (звернімо увагу: мислитель продовжував учитися більшу частину свого життя). 1753 р. він стає домашнім учителем у поміщика Степана Томари із с. Коврая (тепер — на Черкащині), учить його сина Василька. Дуже швидко хлопчик усім серцем прихилився до мудрого, доброго вчителя. Проте й тут незабаром виник конфлікт: пані Томарі здалося, що вчитель надто непоштиво, «по-мужицьки» поводиться з її сином. Степан Томара піддався наполяганням вольової та істеричної дружини та звільнив учителя.

Скориставшись нагодою, Г. Сковорода 1755 р. побував у Москві. Зупинився в Троїцько-Сергіївській лаврі. Намісником був там земляк-українець, який запропонував досить привабливну посаду викладача монастирського училища. Однак він так затужив за Україною, що незабаром повернувся до рідного краю. На слізні вмовляння С. Томари знову став у нього домашнім учителем і прожив у Ковраї доти, доки Василька не віддали до офіцерської школи.

Якраз у коврайський період (1753-1758) відбувалося його становлення як філософа й письменника. Увесь вільний час він проводив на природі, спав лише чотири години на добу, прокидався завжди до сходу сонця, був вегетаріанцем, їв лише раз на день, молився опівночі.

1759 р. Г. Сковорода отримав посаду професора поетики Харківського колегіуму та пропрацював там з деякими перервами 10 років.

Серед студентів він обрав собі учня й духовного спадкоємця — Михайла Ковалинського, який одразу після смерті філософа написав найґрунтовнішу його біографію «Життя Григорія Сковороди». Та найважливіше те, що саме з листів до М. Ковалинського (збереглося їх 79, переважно за 1762-1763 рр.) розпочалася філософська творчість мислителя. Тут сформульовані майже всі його ідеї, що будуть потім розгорнуті в трактатах.

Пам’ятник Г. Сковороді. м. Переяслав-Хмельницький

1769 р. Г. Сковорода під тиском знову ж таки надто консервативного керівництва остаточно залишив Харківський колегіум і вже більше ніколи не займав офіційних посад. Відтоді він цілком поринув у мандрівне життя.

У поведінці Сковороди-мандрівця було чимало незвичного: називав себе прибульцем на землі; будучи вже літньою людиною, усе одно вважав себе студентом. Крім того, мав запальну, різку, іронічну вдачу (мабуть, закономірний спосіб самозахисту від світу людини з такою життєвою настановою, яка була в нього). Усе це багатьом не подобалося.

Представники аристократії, офіційної культури дуже скептично ставилися до просвітницької праці Г. Сковороди серед народу. Однак його слава, популярність зростала щоденно. У багатьох місцях з’являлися гуртки його шанувальників і послідовників. Філософ здобув визнання й серед простолюду. Під час мандрів його впізнавали в селах, на шляхах, радо вітали, приймали на нічліг. Адже в народі сприймали майже як святого. У багатьох селянських хатах висіли його портрети. Люди твердили, що ті оселі, у яких він побував, ніколи не покидає щастя.

Ще за життя про нього було складено чимало легенд, більшість з яких мають реальну основу. В одній із них розповідається, як, подорожуючи Україною, російська цариця Катерина II довідалася про знаменитого філософа Г. Сковороду й забажала з ним зустрітися. Надіслані гінці знайшли його в чабанській хаті, де він розмовляв із вівчарями. На «височайше» запрошення мудрець відповів відмовою, кинувши при цьому: «Сопілка та вівця мені дорожчі царського вінця».

Останні роки філософ жив переважно в гостинного поміщика А. Ковалевського в с. Паніванівці на Харківщині.

А відійшов у вічність так, як і належить високо духовній особистості.

Професор І. Срезнєвський записав свого часу ще від живих очевидців такий переказ про останній день Г. Сковороди: «У селі в дідича1 Ковалевського невеличка кімнатка, вікнами в садок, окрема, привітна, була його останнім помешканням. Між іншим, він бував у ній дуже нечасто: звичайно або розмовляв з господарем, також старою людиною, доброю, благочестивою, або ходив по садку й по полю. Сковорода любив життя на самоті та серед близьких. Був чудовий день. До дідича прибуло багато сусідів погуляти та побенкетувати. Також звичаєм стало послухати Сковороду. Його всі любили слухати. За обідом Сковорода був незвичайно веселий і балакучий, навіть жартував, розповідав про своє минуле, про свої блукання, про скрутні часи свого життя. Пообідавши, Г. Сковорода непомітно пішов з хати. Довго ходив він по нерівних доріжках, зривав плоди й роздавав їх хлопчикам-робітникам; проминув день. Надвечір господар сам пішов шукати Сковороду й знайшов його під гіллястою липою. Сонце вже заходило, останнє проміння пробивалося через густе листя. Сковорода із заступом у руці копав яму — вузьку, довгу домовину.

1 Синонім до слова дідич — поміщик.

— Що це, друже Григорію, ти робиш? — спитав господар, наблизившись до старого.

— Час, друже, кінчати блукання, — відповів Сковорода, — бо й так усе волосся злетіло з бідної голови. Час дати спокій.

— Та, брате, дурниці. Годі жартувати! Ходім!

— Іду, але я прохатиму тебе раніше, мій добродію, хай тут буде моя остання могила...

І пішли до хати. Сковорода недовго в ній залишався. Він пішов у кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу й, поклавши в голови зшитки своїх творів і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго його чекали на вечерю. Сковорода не з’явився. Другого дня вранці до чаю також, до обіду також. Це здивувало господаря й він вирішив увійти до його кімнати, щоб розбудити, але Сковорода лежав уже холодний, закостенілий».

Сталося це 9 листопада 1794 р. Поховали філософа на високому березі ставка, коло гаю — на тому місці, яке він дуже любив і щоранку грав там на флейті чи сопілці. За заповітом небіжчика на його могилі було викарбувано слова: «Світ ловив мене, та не спіймав».

✵ Судження. Микола Жулинський (сучасний український літературознавець, академік): «Григорій Сковорода не стільки тікав від світу, скільки прагнув відсторонитися від його мерзот, тілесних зваб і викликів задля заглиблення себе в себе самого, у свою душу через посилення напруження полярностей — темного і світлого, доброго і злого, брехні та правди, дерева живого й дерева мертвого, яблуні та тіні її...»

Мирослав Попович (сучасний український філософ, академік): «Сковорода зовсім не шукав того статусу мандрівного бездомного філософа, на який його прирекло життя. Він зумів вижити й навіть бути по-своєму щасливим утих екстремальних умовах, у яких опинився, не прийнятий чернецьки-професорською громадою до кола своїх. Він нічим не поступився й з гордою гідністю пройшов свій життєвий шлях до кінця, не виказуючи своїх страждань і слабостей. Але образ завжди всім вдоволеного мандрівного філософа із сопілочкою, щасливого тим, що є особою без постійного місця проживання, не відповідає дійсності. З вищого духовного погляду він виграв війну проти світу корисливості й пошлості, хоч і дуже дорогою ціною. Але з погляду житейського він цю війну програв, бо для того, щоб залишитися собою, мусив відмовитися від будь-яких соціальних позицій і залишитися на маргінесі (наузбіччі. — В. П.) суспільства».

✵ Завдання основного рівня. Які свої філософські ідеї Г. Сковорода реалізував у власному житті? Чи була ця людина щасливою? Обміркуйте відповідь, обговоріть її із сусідом (сусідкою) по парті й оголосіть спільну думку класові для подальшого обговорення.

Байкарська творчість. Г. Сковорода дуже високо цінував мистецтво, убачав у ньому, як і в природі, шлях до очищення, просвітлення людської душі. Тому висловлював свої християнські ідеї не лише у філософських трактатах, а й у суто художній формі — у байках і ліричних віршах.

✵ Завдання основного рівня. Що вам відомо про жанр байки з молодших класів? Які твори Л. Глібова, Езопа, І. Крилова й інших українських і зарубіжних байкарів ви знаєте?

Теорія літератури

Бійка (від рос. баяти — розповідати, повідувати) — це невеликий повчальний алегоричний віршований (зрідка прозовий) твір, у якому умовні образи (люди, тварини, рослини, предмети) уособлюють певні ідеї та людські характери.

Основні жанрові ознаки байок: уособлення персонажів, тобто їм надається спосіб мислення, характер, поведінка людини; інакомовлення, алегоричні образи є носіями традиційно однієї-двох рис характеру (лисиця — хитрість; заєць чи ягня — страх, беззахисність тощо); байки складаються з двох частин: оповідної (сюжету чи фабули) і повчальної (моралі), тобто розшифрування алегорії. Друга частина може бути й відсутньою, тоді повчання виявляється в самому описі подій. Тематика байок, на відміну від притч, переважно суспільно-побутова; у байках розгортаються традиційні (запозичувані, або мандрівні) сюжети.

Саме Г. Сковорода ввів байку в українську літературу як окремий жанр, тобто став першим українським байкарем. Свої твори цього жанру письменник об’єднав у збірку «Басни Харьковскія» («Байки Харківські»). Назва пов’язана з тим, що ці твори були написані переважно на Харківщині. Оригінал рукописної збірки, яку автор подарував своєму товаришеві, не зберігся. До нас дійшли лише три копії. Уперше книжка була видана 1837 р.

Разом зі збіркою Г. Сковорода надіслав приятелеві й листа, у якому висловлював своє ставлення до цього жанру. Передовсім його увагу до байок привернула робота над трактуванням Біблії, текст якої пересипаний алегоріями, символами, притчами, байками. Письменник наголошував, що байка має сенс тільки тоді, коли в словесних хитросплетіннях ховається істина, як зерно в горіховій шкаралупі.

Байки Г. Сковороди характеризують такі стильові ознаки:

✵ усі вони написані прозою, переважно у формі діалогу;

✵ складаються з двох частин: фабули (сюжету) і сили (називаючи так мораль, автор підкреслював суть, ідею (силу) кожної байки), друга частина нерідко більша за першу, переростає в невеликий філософський трактат;

✵ тексти переповнені авторськими афоризмами, народними прислів’ями й приказками.

Можна виокремити чотири основні тематичні групи байок письменника:

1) тема справжньої цінності людини («Ворона і Чиж», «Голова і Тулуб», «Діамант і Смарагд»);

2) викриття «сластолюбія» і «славолюбія» — тобто марнославства, прагнення до матеріальних вигод («Чиж і Щиглик», «Щука і Рак», «Олениця і Кабан»);

3) дружба, товариські взаємини («Соловей», «Жайворонок і Дрізд», «Собака і Вовк»);

4) тема «спорідненої праці» («Годинникові колеса», «Оселка і ніж», «Бджола та Шершень»),

Так, байка «Бджола та Шершень» побудована на діалозі цих персонажів. Шершень дивується Бджолі, яка старанно працює, хоча більшість добутого нею меду дістається не їй, а людям. Бджола відповідає, що теж могла б ледарювати й тільки красти мед, як шершні, але для неї більша насолода збирати мед, а не його споживати: «Для цього ми народжені й будемо такі, доки не помремо. Без цього жити, навіть купаючись у медові, для нас лише люта смерть».

В образі Бджоли уособлюється щаслива людина, яка живе за своїм покликанням, виконує ту роботу, задля якої народжена. Шершень уособлює ледаря й злодія — людину, яка живе з чужої праці.

У силі автор уже прямо, на конкретних прикладах, пропагує ідею спорідненої праці, наголошує, що немає нічого кращого для людини, як жити за своєю природою.

Прочитайте по одному творові з кожної тематичної групи байок Г. Сковороди (http://litopys.org.ua/skovoroda/skov.htm). Знайдіть афоризми, прислів’я та приказки, наведені в цих творах. Як ви зрозуміли їхній зміст?

Ліричні твори. Г. Сковорода також перший поет-лірик в українській літературі. Ліричні вірші він складав усе життя. Найвідоміша в його поетичній спадщині рукописна збірка «Садъ божественныхъ пьсней, прозябшіхь изь зернь Священнаго Писанія» («Сад божественних пісень, що поросли із зерен Святого Письма»).

Сюди ввійшло 30 текстів, написаних у 1750-1780 рр.

За жанром — це збірка духовної (релігійної) лірики. Кожен текст — справді пісня, що має свою мелодію, складену самим автором. В основу кожної пісні поет поклав «зерно» (думку) із Святого Письма, тільки по-своєму обробив, розгорнув в образну картину. Отже, кожен текст філософічний — пройнятий певного християнською ідеєю. Усі ці ознаки об’єднують різні вірші збірки в одну цілість, цикл. Книжка «Сад божественних пісень...» — яскравий зразок саме барокової поезії.

Як, на ваш погляд, кольорова гама картини В. Євича розкриває внутрішній світ Г. Сковороди?

Серед найвідоміших віршів збірки — 10 пісня «Всякому місту звичай і права...». За жанром це — зразок філософсько-сатиричної лірики. У творі Г. Сковорода з християнських позицій висміює пекучі для його часу (утім, як і для всіх часів) суспільні вади — здирництво, бюрократизм, пияцтво, розпусту, підлабузництво, ледарство, гонитву за багатством.

Влучними деталями іронічно змальована ціла галерея марнотної метушні тогочасного суспільства: ✵ спосіб життя, інтереси й прагнення поміщиків і купців; ✵ бюрократизм, тлумачення чиновниками законів із вигодою для себе; ✵ прислужництво кар’єристів, що прагнули в такий спосіб здобути високі посади задля добрих прибутків; ✵ схоластична система освіти, яка завдавала школярам великих мук.

✵ Завдання основного рівня. Простежте, за допомогою яких деталей поет розкриває цю панораму суспільних вад.

Вірш майстерно побудований. Кожна строфа складається з шести рядків. У перших чотирьох автор розкриває мізерні прагнення й пристрасті реального метушливого світу. А у двох наступних, що звучать як рефрен, протиставляє їм свої роздуми. До речі, автор уміло інтригує читача: спочатку тільки каже, що одна думка «непокоїть мій ум». Яка? Можливо, про маєтності, чини, бариші, хмільні розваги? Зовсім, ні. З рефрену в передостанній строфі дізнаємося: єдина справді серйозна думка непокоїть мудреця — «Як з ясним розумом вмерти мені», тобто як би не збитися зі шляху духовного. Ця думка увиразнюється вже епіграфом-зерном з Біблії: «Блажен чоловік, що в премудрості помре і що в розумі своїм повчається святині».

Вірш побудований на виразній антитезі (що дуже характерно для бароко взагалі й для Г. Сковороди зокрема). Остання строфа підсумовує полеміку двох життєвих настанов — тілесної й духовної. Мірилом справжньої вартості, істинності цих цінностей показана смерть (мотив смерті так само дуже популярний у поезії бароко). Тілесні цінності вона пожирає, «як солому пожар», отже, вони примарні, минущі. Духовні ж цінності смерті непідвладні: «Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь...» Отже, це справжні, істинні цінності, саме їх варто збирати й берегти.

Як бачимо, справжнім ідеалом людини для Г. Сковороди є особистість духовна, у якої «совість, як чистий кришталь».

✵ Завдання основного рівня. Назвіть героїв відомих вам творів української та зарубіжної літератур, що відповідають сковородинівському ідеалу людини. Чи є такі люди в реальному житті, довкола вас?

Вірш «Всякому місту звичай і права...» виявився надзвичайно суголосним з цінностями й ідеалами українського народу. Крім того, його ритмічний лад близький до фольклорного. Тому наприкінці XVIII — на початку XIX ст. вірш став надзвичайно популярною народною піснею. При цьому лірники й кобзарі переклали його живою народною мовою, видозмінили деякі строфи, додали нові. Відомо кілька варіантів пісні, один із них використав І. Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка».

✵ Завдання основного рівня

1. Удумливо прочитайте вірш «De libertate» («Про свободу»). На якій антитезі він побудований?

2. Пригадайте основні віхи історії України XVII—XVIII ст. Реакцією на які історичні події, на ваш погляд, став цей вірш?

3. З якою метою тут згадується Б. Хмельницький?

4. Які рядки вірша звучать афористично?

5. Який провідний мотив твору?

6. Чи якось доповнюється цим твором вірш «Всякому місту звичай і права...»?

Значення творчості Г. Сковороди. Григорій Сковорода якісно розвинув, підніс на один рівень із тогочасними західноєвропейськими зразками українську філософію, педагогіку й літературу. Йому судилася першість у багатьох аспектах вітчизняної культури. Він перший з українських інтелектуалів і митців здобув усесвітню славу. Став першим байкарем і поетом-ліриком у нашій літературі. Його просвітницька діяльність спричинила відкриття першого в Україні Харківського університету, а також сприяла взаємозближенню українського письменства та фольклору. Його філософські ідеї допомогли тисячам людей піднятися на вищий, духовний ступінь розвитку, відкинути марнотні спокуси «світу». Нарешті, Г. Сковорода став одним з основоположників екзпотенційної1 традиції у філософії й мистецтві.

1 Екзистенційні мислителі стверджували, що найвищою цінністю, центром усіх міркувань і узагальнень має бути екзистенція (існування) конкретної, неповторної людини, яка покликана стати вільним творцем свого життя та світу.

Борис Степанишин (визначний сучасний український літературознавець і педагог, професор): «Пророче передбачаючи майбуття, а в ньому — долю свого народу, видатний письменник і філософ писав: «Ми створимо світ кращий. У Горній Русі (у майбутній Україні) бачу все нове: нових людей, нове творіння й нову славу». Можливо, ми, сучасні українці, і є тими новими людьми, які творять нову славу нашої оновленої землі. На цій землі завжди житиме в серцях вдячних правнуків легендарний Любомудр, наша гордість і слава — Григорій Сковорода».

Запитання і завдання

1. Які неповторні стильові ознаки притаманні бароко? У чому, за концепцією бароко, полягає найвище завдання мистецтва?

2. Назвіть особливості українського бароко.

3. Як виявлялося бароко в різних видах мистецтва?

4. Коли творилися козацькі літописи? Хто були їхніми авторами?

5. Охарактеризуйте центральні образи та розкрийте провідну ідею «Літопису Самійла Величка».

6. Що відомо про автора «Історії русів»? У чому особливість жанру цього літопису?

7. Яким постає в «Історії русів» І. Мазепа?

8. Що таке курйозний вірш? Які різновиди курйозних віршів ви знаєте?

9. Які стильові ознаки бароко виявилися в поезії І. Величковського?

10. Що ви знаєте про долю та творчість С. Климовського?

11. Який внесок в українську культуру зробив Д. Туптало?

12. Що таке вертеп? Назвіть персонажів вертепних драм.

13. Розкажіть про основні світоглядні ідеї Г. Сковороди.

14. Чому про Г. Сковороду можна сказати: «Він жив, як учив, й учив, як жив»?

15. Назвіть стильові особливості байок Г. Сковороди.

16. Яку ідею розгортає поет у байці «Бджола та Шершень»?

17. Які ознаки барокової поезії є в збірці «Сад божественних пісень...»?

18. Доведіть, що вірш «Всякому місту звичай і права...» є зразком філософсько-сатиричної лірики. Вивчіть цей вірш напам’ять.

19. У чому полягає значення творчості Г. Сковороди?

20. Чим подібні й чим різняться долі, світогляди та творчі стилі І. Вишенського й Г. Сковороди?

1. Поділіться на групи й, скориставшись додатковою літературою та відомостями з Інтернету, підготуйте усні (чи письмові) повідомлення на теми: «Ушанування пам’яті Г. Сковороди»; «Образ Г. Сковороди в українському малярстві»; «Образ Г. Сковороди в художній літературі ХІХ-ХХІ ст.».

2. Як доля й ідеї Г. Сковороди перегукуються з образом Дон Кіхота М. де Сервантеса? Як ви охарактеризуєте образ Санчо Панси під кутом зору філософії Г. Сковороди?

Радимо прочитати

1. Українська література XVIII ст. — К., 1983.

2. Українська література XVII ст. — К., 1987.

3. Історія Русів. — К., 1991.

4. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — К., 1992.

5. Чижевський Д. Історія української літератури. — Тернопіль, 1994.

6. Українська література XVII ст. — Електронний ресурс. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/index.html.

7. Українська література XVIII ст. — Електронний ресурс. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/index.html.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.